СУДОВА КОЛЕГІЯ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ

                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

                            11.01.2001

                             (Витяг)

     Вироком Ленінського  районного  суду  м.  Севастополя  від  2
березня 2000 р.  П.  і К. засуджені за ч. 3 ст. 141 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
        
на вісім років позбавлення волі кожний. Їх визнано винними в тому,
що 5 жовтня 1999 р. вони за попереднім зговором між собою проникли
у квартиру А., де таємно викрали індивідуальне майно потерпілої на
загальну суму  674  грн.,  чим  завдали  їй  значної  шкоди.  Коли
засуджені виходили з під'їзду будинку, їх побачила А. і, впізнавши
своє майно,  спробувала зупинити.  Проте К. і П., продовжуючи свої
злочинні дії, з метою утримання майна зникли з ним із місця події.

     Ухвалою судової     колегії     в     кримінальних    справах
Севастопольського міського суду від 20 липня 2000 р. вирок щодо П.
і К. залишено без зміни.

     Постановою президії  того  ж  суду  від 27 жовтня 2000 р.  за
протестом  його  голови  вирок  було   змінено:   дії   засуджених
перекваліфіковано з  ч.  3  на  ч.  2  ст.  141  КК  ( 2001-05 ) (2001-05)
         і
пом'якшено призначене кожному  з  них  покарання  до  п'яти  років
позбавлення волі.

     Заступник Генерального  прокурора  України порушив у протесті
питання  про  скасування  постанови   президії   Севастопольського
міського  суду  від 27 жовтня 2000 р.  як незаконної.  Перевіривши
матеріали справи та обговоривши доводи протесту,  судова колегія в
кримінальних  справах Верховного Суду України протест задовольнила
з таких підстав.

     Суд першої інстанції правильно встановив  фактичні  обставини
справи,  і  вони  в  постанові президії Севастопольського міського
суду не заперечуються.  Але юридична оцінка дій засуджених  у  цій
постанові є помилковою.  Перекваліфіковуючи дії П.  і К. з ч. 3 на
ч. 2 ст.  141 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
        ,  президія міського  суду  мотивувала
своє   рішення   так.   Вчинений   злочин   почався   як  крадіжка
індивідуального майна громадян з проникненням у житло. Коли ж П. і
К.  виходили з викраденими речами, їх побачила потерпіла, і вони з
метою  утримання  майна  стали  тікати  від  неї  та  Ш.,  які  їх
переслідували.  Президія  дійшла висновку,  що дії засуджених були
розпочаті як крадіжка з проникненням у житло,  а потім переросли в
грабіж поза межами житла.

     При цьому  судом  наглядової інстанції не було взято до уваги
роз'яснення Пленуму Верховного Суду України,  що міститься в п. 30
постанови від  25 грудня 1992 р.  N 12 ( v0012700-92 ) (v0012700-92)
         "Про судову
практику  у  справах  про  корисливі   злочини   проти   приватної
власності".  Там  сказано:  якщо  дії,  розпочаті  як  крадіжка  з
проникненням  у   житло,   переросли   в   грабіж,   їх   належить
кваліфікувати за  ч.  3  ст.  141  КК  ( 2001-05  ) (2001-05)
          як вчинені з
проникненням у житло.

     Як убачається  з  матеріалів  справи,  потерпіла А.  протягом
попереднього та судового  слідства  послідовно  показувала,  що  5
жовтня  1999  р.,  повертаючись  додому,  вона біля свого під'їзду
звернула увагу на двох незнайомих хлопців,  що несли в руках речі,
серед яких вона впізнала коробку від свого відеомагнітофона.  Вона
почала переслідувати злодіїв та кричати,  щоб їх  затримали.  Двоє
громадян,   які   проїжджали   неподалік  на  машинах,  спробували
наздогнати злодіїв і затримали одного з них.  А.  впізнала  К.  як
одну з тих осіб, що вчинили у неї крадіжку.

     Свідок Ш.  показав,  що,  почувши  крик  А.  про  допомогу  в
затриманні злодіїв,  він разом із К-ком почав  переслідувати  двох
чоловіків (П.  і К.),  одного з яких вдалося затримати.  При ньому
були викрадені речі, які потерпіла впізнала.

     Як засвідчила потерпіла,  вхідні  двері  в  момент  виявлення
крадіжки в її квартирі були відчиненими. Із даних протоколу огляду
квартири А.  вбачається,  що балконні двері та дверцята  балконної
рами були в такому ж стані.  Засуджений П. під час попереднього та
судового слідства підтвердив,  що проник у квартиру А. через вікно
балкону.

     Таким чином,  матеріалами  справи доведено,  що,  заволодівши
майном А.  шляхом крадіжки з  проникненням  у  житло  та  відкрито
утримуючи викрадене, засуджені вчинили грабіж.

     Суд наглядової інстанції дав неправильну юридичну оцінку діям
П.  і К.,  залишивши поза увагою  кваліфікуючу  ознаку  злочину  -
проникнення  у  житло  потерпілої.  Ці  дії  суд  першої інстанції
правильно кваліфікував  за  ч.  3  ст.  141  КК  ( 2001-05  ) (2001-05)
        ,  а
призначене ним покарання відповідає вимогам ст. 39 КК.

     За наведених  обставин  судова колегія в кримінальних справах
Верховного  Суду  України  визнала  вирок  та  ухвалу   касаційної
інстанції   законними,   а  постанову  президії  Севастопольського
міського суду скасувала у  зв'язку  з  неправильним  застосуванням
кримінального закону.

 "Рішення Верховного Суду України", 2002 р.