6-12804св12 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 11.05.2012 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Європейський банк раціонального фінансування» до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду м. Києва від 7 березня 2012 року,

У вересні 2011 року публічне акціонерне товариство «Європейський банк раціонального фінансування» (далі - ПАТ «Європейський банк раціонального фінансування») звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 12 червня 2008 року згідно з кредитним договором ОСОБА_4 надано кредит у розмірі 3 млн. доларів США на строк до 11 червня 2009 року зі сплатою 14 % річних, у тому числі процентів за неправомірне користування кредитом у розмірі 24 % річних. Відповідно до договору про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 22 вересня 2008 року змінено процент за користування кредитом на 19 % річних. 12 червня 2008 року з метою забезпечення повернення кредиту із ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки. Взяті на себе зобов'язання ОСОБА_4 не виконав, у зв'язку з чим, виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 36 340 501 грн. 35 коп.

13 травня 2009 року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис щодо звернення стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, що належала іпотекодавцю на праві власності. Ринкова вартість предмета іпотеки становить 350 тис. грн. Отже, після реалізації земельної ділянки залишиться непогашеною заборгованість за кредитним договором у розмірі 35 990 501 грн. 35 коп.

Позивач вважав, що на підставі ст. 47 Закону України «Про іпотеку» та п. 3.1.10 договору іпотеки, а також ст. 554 ЦК України, вважаючи, що договір іпотеки містить ознаки договору поруки, має право одержати суму, якої не вистачає для погашення кредиту, з вартості майна та/або майнових прав відповідачки - майнового поручителя - в установленому законом порядку, тому просив суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь частину заборгованості за кредитним договором, яка залишиться після реалізації предмета іпотеки, у розмірі 35 990 501 грн. 35 коп.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 2 грудня 2011 року в задоволенні позову ПАТ «Європейський банк раціонального фінансування» відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 7 березня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Європейський банк раціонального фінансування» задоволено частково: стягнуто зі ОСОБА_3 на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 32 990 316 грн. 30 коп., 1 700 грн. на відшкодування сплаченого судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи; у решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення та відмовляючи в задоволенні позову ПАТ «Європейський банк раціонального фінансування», суд першої інстанції правильно виходив із того, що на даний час предмет іпотеки не реалізовано, крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження вартості предмету іпотеки, у зв'язку з чим, неможливо встановити суму, якої не вистачить після його реалізації. У зв'язку із цим позов є безпідставним.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону.

Скасовуючи рішення місцевого суду та частково задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Європейський банк раціонального фінансування» на підставі ст. ст. 33, 47 Закону України «Про іпотеку», суд апеляційної інстанції виходив із того, що п. 3.1.10 договору іпотеки хоча й не містить ознак договору поруки, але позивач має право одержати суму, якої не вистачає для погашення кредиту, з вартості іншого майна та/або майнових прав іпотекодавця у порядку, встановленому чинним законодавством. Також зазначив, що 30 листопада 2011 року були проведені прилюдні торги з продажу земельної ділянки, що ьне було відомо суду першої інстанції, після чого на рахунок ПАТ «Європейський банк раціонального фінансування» з метою погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором були перераховані грошові кошти в розмірі 3 420 085 грн. 50 коп.

Проте погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна.

Судом першої інстанції установлено, що 12 червня 2008 року між сторонами було укладено договір іпотеки з метою забезпечення зобов'язань ОСОБА_4 за кредитним договором, укладеним 12 червня 2008 року між ПАТ «Європейський банк раціонального фінансування» та ним, згідно з яким останньому надано кредитні кошти в розмірі 3 млн. доларів США на строк до 11 червня 2009 року зі сплатою 14 % річних за користування кредитом, у тому числі процентів за неправомірне користування кредитом у розмірі 24 % річних.

Відповідно до договору про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 22 вересня 2008 року та додаткового договору № 1 до договору іпотеки від 1 жовтня 2008 року збільшено процентну ставку за користування кредитом до 19 % річних. Згідно з додатковим договором № 2 до договору іпотеки від 23 лютого 2009 року предмет іпотеки оцінено в розмірі 3 136 595 грн. 13 травня 2009 року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис та звернено стягнення на предмет іпотеки, що належав на праві власності ОСОБА_3

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, договір іпотеки, укладений між сторонами є за своєю природою договором застави нерухомого майна, зокрема, договір містить всі основні умови, притаманні даному виду договорів, тобто його предмет, гарантії, права та обов'язки сторін як іпотекодержателя та іпотекодавця, порядок звернення стягнення на предмет іпотеки та інше.

Крім того, п. 3.1.10 договору іпотеки не може бути підставою для виникнення між сторонами відносин поруки, оскільки цей пункт указує про наявність права у позивача отримати суму, якої не вистачає, однак реалізація цього права можлива за наявності відповідного волевиявлення відповідачки.

Таким чином, посилання позивача на те, що договір іпотеки є змішаним та одночасно є договором поруки, помилкової, оскільки з договору іпотеки вбачається, що сторони дійшли згоди щодо істотних умов у відносинах іпотеки та не вбачається, що сторони дійшли згоди щодо істотних умов у відносинах поруки. Крім того, законодавцем чітко розмежовуються права та обов'язки майнового та фінансового поручителя.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель, зокрема, майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника.

Тобто, закон не ототожнює поняття боржник та іпотекодавець або майновий поручитель, іпотекодавцем та майновим поручителем може бути інша особа, відмінна від боржника.

У п. 23 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» (v0005740-12) судам роз'яснено, що при вирішенні спорів за участю майнових поручителів суди мають виходити з того, що відповідно до ст. 11 Закону України «Про заставу», ст. ст. 1, 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем.

Відповідно до ст. 546 ЦК застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (ст. ст. 553-559 ЦК) не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки.

У зв'язку із цим солідарна відповідальність боржника та майнового поручителя нормами ЦК (435-15) не передбачена.

Отже, апеляційний суд, стягнувши з відповідачки заборгованість за кредитним договором фактично стягнув цю суму як із поручителя (фінансового) і не звернув уваги на те, що вона є лише майновим поручителем за зобов'язаннями ОСОБА_6 і відповідає лише в межах майна, переданого в іпотеку, а п. 3.1.10 договору іпотеки вказує на можливість стягнення кредитної заборгованості з вартості іншого майна та майнових прав іпотекодавця у порядку, встановленому чинним законодавством, тобто зі згоди іпотекодавця, оскільки він відповідає згідно із законом лише в межах переданого в іпотеку майна, а не стягнення грошової суми як з поручителя.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.