6-48276св11 Про визнання договору купівлі-продажу гаража недійсним (нікчемним), визнання права власності - 11.05.2012 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Залізничного району м. Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання договору купівлі-продажу недійсним (нікчемним), визнання права власності, зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2, поданою представником ОСОБА_4, на заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 15 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 24 листопада 2011 року,

У липні 2010 року прокурор звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що проведеною перевіркою встановлено, що відповідно до рішення виконавчого комітету Залізничної районної ради народних депутатів від 10 березня 1987 року житловий будинок АДРЕСА_1 належить до власності місцевої ради. До вказаного будинку належить гараж прощею 19,7 кв. м. якого ОСОБА_2 самовільно захватив, а 11 вересня 2007 року на підставі рішення суду, яке скасовано, згідно договору купівлі-продажу № 4234 продав указаний гараж ОСОБА_1 Ураховуючи наведене, прокурор просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 11 вересня 2007 року, визнати за територіальною громадою м. Львова право власності на спірний гараж, зобов'язати КП ЛОР «БТІ та ЕО» здійснити реєстрацію вказаного права, витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 та передати гараж у володіння Львівської міської ради.

Заочним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 15 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 24 листопада 2011 року, позов задоволено частково. Договір купівлі-продажу від 11 вересня 2007 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнано нікчемним, визнано за територіальною громадою м. Львова право власності на гараж по АДРЕСА_1, зобов'язано КП ЛОР «БТІ та ЕО» здійснити реєстрацію права власності на гараж по АДРЕСА_1 за територіальною громадою м. Львова, зобов'язано ОСОБА_1 передати Львівські міській раді гараж. У решті позову відмовлено, вирішено питання судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (в особі представника) просить скасувати ухвалені рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права й передати справу на новий судовий розгляд.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами установлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 8 червня 2007 року було задоволено позов ОСОБА_2 та визнано за ним право власності на збудований гараж, який розташований по АДРЕСА_1.

11 вересня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу за яким останній придбав спірний гараж та зареєстрував право власності на нього у КП ЛОР «БТІ та ЕО».

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 1 червня 2010 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 8 червня 2007 року скасовано за заявою прокурора у зв'язку з ново виявленими обставинами, а рішенням цього ж суду від 6 жовтня 2010 року, що набрало законної сили, ОСОБА_2 відмовлено в позові про визнання права власності на спірний гараж.

Оскільки зі скасуванням судового рішення, яке стало підставою для вчинення інших юридично значимих дій (укладення договору купівлі-продажу), втрачаються ті правові наслідки, що з нього випливають (наявність права власності за ОСОБА_2.), то, враховуючи наведене, суди дійшли правильного висновку про те, що спірний гараж не належав на праві приватної власності ОСОБА_2 і він не мав права відчужувати його ОСОБА_1

У зв'язку із цим судові рішення в частині визнання договору купівлі-продажу спірного гаража від 11 вересня 2007 року нікчемним (недійсним) є законними й такими, що відповідають як фактичних обставинам справи, так і нормам матеріального права, які судом правильно застосовані. Зокрема, суди дійшли вірного висновку про те, що вказаний правочин порушує публічний порядок, оскільки продавець гаражу незаконно ним заволодів, позбавивши територіальну громаду майна (ст. 228 ЦК України). Такі висновки суду також узгоджуються з роз'ясненнями, даними у п. п. 7 і 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Оскільки спірний гараж вибув з володіння її власника поза їх волею, а ОСОБА_2 не мав права його відчужувати, то висновок суду про зобов'язання ОСОБА_1 передати гараж позивачу є правильним й таким, що узгоджується з положеннями ст. 388 ЦК України.

Проте не можна погодитись з висновками суду в частині визнання за територіальною громадою м. Львова права власності на спірний гараж.

Згідно з вимогами статті 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону судові рішення в частині визнання права власності на гараж за територіальною громадою не відповідають.

Задовольняючи в цій частині позов прокурора, суди виходили з достовірності встановленого, що спірний гараж належав на праві власності територіальній громаді м. Львова, тобто перебував у комунальній власності, і мети відчужувати гараж не було.

Проте у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України суди не навели жодного доказу того, що право власності на спірний гараж може належати позивачу. У справі відсутнє и рішення виконавчого комітету Залізничної районної ради народних депутатів м. Львова від 10 березня 1987 року, на яке суди посилаються, у зв'язку з чим неможливо зробити висновок про наявність підстав для задоволення позову, оскільки главою 24 ЦК України (435-15) визначено підстави набуття права власності, що^ Залишилось поза увагою судів.

Крім того, якщо цим рішенням районної ради вирішено, що спірний гараж належить на праві власності місцевій раді, то суди, у такому разі, не мотивували свій висновок про потребу повторно визнавати право власності на це майно.

Визнавши на спірний гараж право власності за територіальною громадою м. Львова, суди не звернули уваги на положення ст. 172 ЦК України, в якій зазначено, які саме органи здійснюють цивільні права та обов'язки територіальної громади.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлено, судові рішення в частині визнання права власності на гараж не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 15 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 24 листопада 2011 року в частині визнання права власності на гараж за територіальною громадою м. Львова скасувати та в цій частині справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.