СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 28.10.99
м.Київ
(Витяг)
Вирок скасовано, а справу направлено на додаткове
розслідування, оскільки викладені в ньому висновки містять істотні
суперечності, до того ж показання підсудних про те, що під час
попереднього слідства вони визнали вину в умисному вбивстві під
впливом працівників міліції, залишились не перевіреними
Вироком судової колегії в кримінальних справах Донецького
обласного суду від 23 червня 1999 р. засуджено: Б. - за сукупністю
злочинів, передбачених ч. 3 ст. 81, ч. 2 ст. 118, ч. 4 ст. 117,
п. "ж" ст. 93 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
, на 10 років позбавлення волі; С. -
за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 81, ч. 2 ст. 118, ч.
4 ст. 117, п. "ж" ст. 93 КК, на 15 років позбавлення волі; Т. - за
сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 118, ч. 4 ст. 117,
п. "ж" ст. 93 КК, на 14 років позбавлення волі. Їх визнано винними
у вчиненні таких злочинів.
28 серпня 1998 р. приблизно о 1-й годині Б. і С. за
попереднім зговором проникли в кіоск "Союздрук", звідки таємно
викрали державне майно на суму 355 грн.
31 серпня 1998 р. приблизно о 3-й годині Б., С. і Т.,
перебуваючи у стані сп'яніння, неподалік від будинку N 23-а в
мікрорайоні "Зелений" у м. Макіївці із застосуванням фізичного
насильства згвалтували М. і задовольнили з нею статеву пристрасть
неприродним способом. Після цього вони біля будинку N 12 у тому
самому мікрорайоні повторно згвалтували М. і умисно вбили її,
завдавши ударів руками, ногами та металевою трубою.
Розглянувши касаційні скарги, судова колегія в кримінальних
справах Верховного Суду України вирок частково скасувала і
направила справу на додаткове розслідування, зазначивши таке.
Висновки суду про винність Б. і С. у вчиненні за попереднім
зговором крадіжки державного майна на суму 355 грн. шляхом
проникнення в кіоск "Союздрук" підтверджуються показаннями їх
самих, а також свідків О., О.С., І., матеріалами огляду місця
події та іншими доказами, на які суд послався у вироку. Ці дії
засуджених за ч. 3 ст. 81 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
кваліфіковано правильно.
У касаційних скаргах висновки суду в цій частині не оспорюються.
Що стосується вироку в частині засудження Б., С. і Т. за ч. 2
ст. 118, ч. 4 ст. 117 та п. "ж" ст. 93 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
, то його
належить скасувати, а справу в цій частині направити на додаткове
розслідування.
Як вбачається із вироку, висновки суду про винність Б., С. і
Т. у згвалтуванні М., задоволенні з нею статевої пристрасті
неприродним способом та в умисному вбивстві значною мірою
грунтуються на показаннях самих засуджених на попередньому
слідстві.
Дійсно, Б., С. і Т. на попередньому слідстві пояснювали, що
вчинили ці злочини щодо потерпілої. Однак у судовому засіданні
вони показання змінили. Б. став стверджувати, що взагалі будь-яких
злочинних дій щодо М. не вчинював, а С. і Т. пояснили, що вони
лише побили потерпілу, не гвалтували її і не задовольняли з нею
статеву пристрасть неприродним способом. Вони також заявили про
непричетність Б. до злочинів щодо М.
У судовому засіданні Б., С. і Т. зазначили, що на
попередньому слідстві змушені були давати неправдиві показання,
оскільки працівники органів внутрішніх справ застосовували до них
насильство та шантаж. Відповідно до ст. 22 КПК ( 1001-05 ) (1001-05)
ці їхні
твердження мали бути ретельно перевірені. Зокрема, необхідно було
з'ясувати у них, хто саме із працівників міліції застосовував
недозволені методи, встановити та допитати останніх, здійснити
інші необхідні заходи з тим, щоб перевірити, чи відповідають
дійсності пояснення Б., С. і Т. Суд, однак, ніяких заходів до
перевірки цих тверджень не вжив, а у вироку на їх спростування без
посилання на будь-які фактичні дані зазначив, що доказів
застосування до вказаних осіб незаконних методів слідства "не
встановлено". Таким чином, суд при розгляді справи порушив вимоги
ст. 22 КПК.
Крім того, як правильно зазначає в своїй касаційній скарзі
потерпіла К., органи попереднього слідства і суд неповно й
однобічно дослідили питання щодо причетності П. до злочинів,
вчинених щодо М. Із справи вбачається, що П. через декілька годин
після того, як було знайдено труп М., був допитаний як свідок і
дав показання про те, що в ніч на 31 серпня 1998 р. неподалік від
будинку N 12 мікрорайону "Зелений" між ним і М. виникли сварка і
бійка, під час яких він, П., завдавав їй удари кулаками, ногами, а
також бив по обличчю цеглиною.
Згідно зі ст. 22 КПК ( 1001-05 ) (1001-05)
органи попереднього слідства
і суд були зобов'язані перевірити, чи відповідають ці показання П.
дійсності і чи не причетний він до заподіяння потерпілій смерті
або тілесних ушкоджень. Органи попереднього слідства, однак, цих
вимог закону не виконали, слідчий у порушенні справи щодо П.
відмовив, пославшись на п. 2 ст. 6 КПК, зазначивши без посилання
на будь-які докази, що між П. і М. була тільки сварка і що П. не
мав відношення до злочинів щодо потерпілої. Належної оцінки
показанням П. про застосування ним насильства до потерпілої
слідчий не дав.
У судовому засіданні П. пояснив, що показання на слідстві про
застосування насильства до потерпілої він дав під примусом і що
працівники міліції катували його та вимагали, щоб він визнав себе
винним у вчиненні вбивства потерпілої. Суд, однак, цих тверджень
П., як і його показань, даних на слідстві, не перевірив і оцінки
їм не дав.
Таким чином, висновки суду щодо винності Б., С. і Т. згідно
зі ст. 369 КПК ( 1003-05 ) (1003-05)
не відповідають фактичним обставинам
справи.
Як на доказ винності засуджених у вчиненні злочинів суд
послався на записку Б., вилучену в нього під час обшуку. Надаючи
таке доказове значення цій записці, суд мав з'ясувати причини
розбіжностей у датах вилучення записки та її огляду: за
повідомленням заступника начальника ІВС, записку було вилучено
21 грудня 1998 р., а оглянуто, як це вбачається із відповідного
протоколу, 18 грудня 1998 р. Проте суд цього не зробив.
Відповідно до ст. 218 КПК ( 1002-05 ) (1002-05)
обвинуваченому та його
захиснику пред'являються для ознайомлення всі матеріали справи. Ця
вимога закону стосується і відеозаписів слідчих дій. Однак при
виконанні вимог зазначеної статті відеозаписи відтворення
обстановки й обставин події обвинуваченим та їхнім захисникам
пред'явлені не були.
У зв'язку із зазначеними порушеннями
кримінально-процесуального закону судова колегія в кримінальних
справах Верховного Суду України визнала, що вирок суду в частині
засудження Б., С. і Т. за ч. 2 ст. 118, ч. 4 ст. 117 та п. "ж" ст.
93 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
належить скасувати, а справу в цій частині
направити на додаткове розслідування.
При додатковому розслідуванні справи необхідно ретельно
допитати Б., С., Т. і П. з метою з'ясування причин суперечностей у
їх показаннях, встановити та допитати посадових осіб, які їх
затримували, опитували і допитували, понятих, які брали участь у
відтворенні обстановки й обставин події, осіб, на яких вказують
Б., С., Т. і П. та які начебто застосовували до них недозволені
методи, виконати інші необхідні оперативно-розшукові й слідчі дії
та з додержанням кримінально-процесуального законодавства вирішити
справу.
Що стосується покарання, призначеного Б. і С. за злочин,
передбачений ч. 3 ст. 81 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
, то підстав для того, щоб
визнати його надто суворим, немає. При його призначенні суд
відповідно до ст. 39 КК врахував характер і ступінь суспільної
небезпечності вчиненого ними злочину, дані про особу кожного з
них, інші обставини справи.
На підставі наведеного судова колегія в кримінальних справах
Верховного Суду України вирок щодо Б. і С. у частині їх засудження
за ч. 2 ст. 118, ч. 4 ст. 117 і п. "ж" ст. 93 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
, а
також у повному обсязі щодо Т. скасувала, а справу в цій частині
направила на додаткове розслідування.
Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 1(17), 2000 р.