ВІЙСЬКОВА КОЛЕГІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

 від 12.10.99

         Відмову від несення обов'язків військової служби

                 помилково визнано дезертирством

                             (Витяг)

     Вироком військового суду Севастопольського гарнізону  від  18
травня 1999 р.  К.  засуджено за п.  "в" ст. 241 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
         на
п'ять  років  позбавлення   волі   у   виправно-трудовій   колонії
посиленого режиму.

     Ухвалою військового  суду  Військово-Морських Сил України від
15 червня 1999 р. призначене покарання пом'якшено із застосуванням
ст. 44 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
         до трьох років  позбавлення  волі.  У  решті
вирок залишено без зміни.

     К. визнано  винним  у  тому,  що  він,  не  бажаючи служити у
Збройних Силах України та з метою матеріально  допомогти  батькам,
15  червня  1997  р.  самовільно  залишив  розташування військової
частини,  в якій  проходив  військову  службу  за  контрактом.  До
моменту  затримання 13 листопада 1998 р.  він проводив час на свій
розсуд - працював за наймом у приватних осіб, виїздив на заробітки
в Російську Федерацію.

     Заступник Генерального прокурора України порушив  у  протесті
питання про перекваліфікацію дій К.  з п.  "в" ст. 241 ( 2002-05 ) (2002-05)
        
на п.  "а" ст. 243 КК у зв'язку з неправильним застосуванням судом
кримінального закону.  На обгрунтування протесту прокурор послався
на   те,  що  К.  як  особа,  що  проходить  військову  службу  за
контрактом,  не є суб'єктом злочину, передбаченого ст. 241 КК. Суд
цю  обставину  до  уваги  не взяв,  внаслідок чого дав неправильну
юридичну оцінку діям К.  Військова колегія Верховного Суду України
протест задовольнила з таких підстав.

     Висновок суду   про  винність  К.  у  самовільному  залишенні
розташування військової частини з наміром  ухилитися  від  несення
передбачених  контрактом  обов'язків  військової служби відповідає
фактичним  обставинам  справи  і  обгрунтований   дослідженими   в
судовому  засіданні  доказами,  які  докладно  наведено  у вироку.
Проте,  дослідивши всі обставини ухилення від цих  обов'язків  К.,
який,  не маючи на те підстав,  в односторонньому порядку припинив
їх виконувати,  суд  дав  цим  діям  засудженого  невірну  оцінку,
внаслідок чого помилково кваліфікував їх за  п.  "в"  ст.  241  КК
( 2002-05 ) (2002-05)
        .

     У справі встановлено,  що К.  ухилився від несення обов'язків
військової  служби,  яку проходив за контрактом.  Диспозиція ж ст.
241 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
         не передбачає відповідальності за  дезертирство
такої  категорії військовослужбовців.  Отже,  К.  не був суб'єктом
цього злочину.

     Оскільки дії   К.,   пов'язані   з   ухиленням   від  несення
передбачених контрактом  обов'язків  військової  служби,  фактично
полягали в тому,  що він,  не маючи на те підстав, умисно припинив
виконання цих обов'язків і тим самим заявив про  свою  відмову  їх
виконувати, то зазначені дії необхідно кваліфікувати за п. "а" ст.
243 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
        ,  а не за п.  "в" ст.  241  КК,  як  це  зробив
військовий суд гарнізону.

     За таких обставин військова колегія Верховного  Суду  України
вирок  військового  суду Севастопольського гарнізону від 18 травня
1999 р.  і ухвалу військового суду Військово-Морських Сил  України
від 15 червня 1999 р. щодо К. змінила, перекваліфікувавши його дії
з п. "в" ст. 241 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
         на п. "а" ст. 243 КК та визначивши
йому покарання  із  застосуванням ст.  44 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
         у вигляді
одного  року  позбавлення   волі   у   виправно-трудовій   колонії
загального режиму.

 Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 2000 р.