ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
від 29.09.99
(Витяг)
Постановою судді Полтавського обласного суду від 17 лютого
1999 р. кримінальну справу за обвинуваченням Ш., С. і СЛ. за ч. 1
ст. 165, ч. 1 ст. 166, ч. 1 ст. 172 і ч. 3 ст. 168 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
повернено на додаткове розслідування.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Верховного
Суду України від 18 березня 1999 р. постанову залишено без зміни.
Ш., С. і СЛ. обвинувачуються в тому, що вони, працюючи
відповідно директором середньої школи, заступником голови
Лубенського міськвиконкому, директором СПТУ, зловживали посадовим
становищем, перевищували свої посадові повноваження, вчинювали
службові підлоги та одержували хабарі.
Повертаючи справу на додаткове розслідування, суд зазначив,
що на час її порушення Ш. був депутатом сільської Ради народних
депутатів, проте його притягнуто до кримінальної відповідальності
без згоди на це даної Ради. У зв'язку з цим органам розслідування
запропоновано вирішити питання про одержання такої згоди у
порядку, передбаченому законодавством, яке було чинним на той час.
Генеральний прокурор України порушив у протесті питання про
скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий
розгляд, зазначивши, що ст. 29 Закону від 4 лютого 1994 р. "Про
статус депутатів місцевих Рад народних депутатів" ( 3949-12 ) (3949-12)
та
Закон від 21 квітня 1993 р. "Про порядок одержання згоди Ради
народних депутатів на притягнення депутатів до кримінальної
відповідальності" ( 3120-12 ) (3120-12)
втратили чинність, а тому за змістом
ч. 2 ст. 3 КПК ( 1001-05 ) (1001-05)
згоди на притягнення депутата до
кримінальної відповідальності не вимагається.
Розглянувши матеріали справи, Пленум Верховного Суду України
залишив протест без задоволення з таких підстав.
Виходячи зі змісту ст. 58 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та вимог ч. 2 ст. 3 КПК ( 1001-05 ) (1001-05)
органи попереднього слідства,
прокурор і суд повинні застосовувати процесуальні норми, які діють
на момент провадження у справі, незалежно від того, коли було
вчинено злочин і коли порушено кримінальну справу. Але якщо новий
закон скасовує чи обмежує те або інше процесуальне право учасника
процесу в справі, яка вже перебуває у провадженні органу
попереднього слідства чи суду, і зокрема, якщо особі вже було
пред'явлено обвинувачення, то зазначене право, яке було
передбачене законом, чинним на момент вчинення злочину,
зберігається за ним до закінчення провадження у справі. При
розслідуванні даної справи ці вимоги закону не додержано.
Із матеріалів справи вбачається, що у червні 1997 р.
Лубенською міжрайонною прокуратурою Полтавської області було
порушено кримінальну справу щодо Ш. і С. за ч. 1 ст. 169 КК
( 2002-05 ) (2002-05)
, а щодо СЛ. - за ч. 2 ст. 168, ч. 1 ст. 165 і ч. 1 ст.
172 КК.
Оскільки Ш. був депутатом сільської Ради народних депутатів,
то за чинними на той час ст. 29 Закону "Про статус депутатів
місцевих Рад народних депутатів" ( 3949-12 ) (3949-12)
та Законом "Про
порядок одержання згоди Ради народних депутатів на притягнення
депутатів до кримінальної відповідальності" ( 3120-12 ) (3120-12)
для
притягнення його до кримінальної відповідальності необхідно було
одержати згоду зазначеної Ради. Прокурор звернувся з відповідним
поданням до Войнихівської сільської Ради народних депутатів 10
грудня 1997 р. та до Лубенської районної Ради народних депутатів
26 грудня 1997 р., але вони згоди на притягнення Ш. до
кримінальної відповідальності не дали.
Із прийняттям Закону від 13 січня 1998 р. "Про внесення змін
до Закону України "Про статус депутатів місцевих Рад народних
депутатів" ( 11/98-ВР ) (11/98-ВР)
зазначений порядок притягнення депутатів
до кримінальної відповідальності втратив чинність.
Зважаючи на це, органи попереднього слідства у листопаді 1998
р. пред'явили всім обвинувачення за ч. 1 ст. 165, ч. 1 ст. 166, ч.
1 ст. 172 та ч. 3 ст. 168 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
і направили справу до
суду.
Проте рішення сільської і районної Рад народних депутатів про
відмову в дачі згоди на притягнення Ш. до кримінальної
відповідальності є перешкодою для подальшого провадження у справі.
Тому суд обгрунтовано дійшов висновку про те, що за таких обставин
справу розглянути неможливо, і правильно повернув її на додаткове
розслідування для усунення цієї перешкоди.
У зв'язку з цим Пленум Верховного Суду України визнав, що
закон, який усунув недоторканність депутатів місцевих Рад та
спеціальну процедуру притягнення їх до кримінальної
відповідальності, не можна поширювати на випадки, коли вже є
рішення відповідної Ради про відмову в дачі згоди на притягнення
депутата до кримінальної відповідальності, тобто на випадки, коли
вже був застосований закон, чинний на час проведення
розслідування.
Оскільки обвинувачення Ш. тісно пов'язане з обвинуваченням С.
і СЛ., справу обгрунтовано повернено на додаткове розслідування і
щодо останніх, тобто в повному обсязі.
З урахуванням наведеного Пленум Верховного Суду України
протест Генерального прокурора України залишив без задоволення.
Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 6, 1999 р.