СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 15.04.99
При вирішенні питання про наявність у винної особи умислу
на позбавлення потерпілого життя слід враховувати як
спосіб і знаряддя злочину, так і кількість та локалізацію
тілесних ушкоджень, а також інші обставини вчинення
злочину, на підставі яких можна зробити висновок про
зміст і спрямованість умислу винного
(Витяг)
Вироком Жовтневого районного суду Миколаївської області від
27 травня 1985 р. С. В. засуджено за ст. 94 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
на 15
років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого
режиму.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Миколаївського
обласного суду від 11 червня 1985 р. вирок залишено без зміни.
С. В. визнано винним в умисному вбивстві своєї дружини С. Й.,
вчиненому за таких обставин.
7 березня 1985 р. приблизно о 15-й годині між С. В., котрий
перебував у стані алкогольного сп'яніння, та його дружиною С. Й.
виникла сварка, під час якої С. В. з метою умисного вбивства
кухонним ножем завдав потерпілій удар у черевну порожнину,
заподіявши їй тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в
момент заподіяння. Незважаючи на надану медичну допомогу, 11
березня 1985 р. С. Й. померла.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про зміну судових рішень, перекваліфікацію дій С. В. зі
ст. 94 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
на ч. 3 ст. 101 КК та призначення йому за
цим законом покарання у вигляді 12 років позбавлення волі. Судова
колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що
протест підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд з достатньою повнотою встановив фактичні обставини
справи, проте дав неправильну юридичну оцінку діям засудженого.
На попередньому слідстві та в судовому засіданні С. В.
стверджував, що не мав умислу на вбивство С. Й. і що після того,
як ударив дружину ножем, він намагався надати їй допомогу. Ці
показання С. В. не тільки не спростовані, а й підтверджуються
іншими наявними у справі доказами. Зокрема, як видно з показань
синів засудженого - С. С. і С. О., коли вони на крик вбігли на
кухню, мати стояла біля буфета, а потім почала осідати на підлогу,
а батько знаходився на відстані 2,5 метра від неї. Зазначена
обставина, а також той факт, що потерпілій було завдано один удар
ножем, цілком узгоджуються з показаннями засудженого С. В. про те,
що умислу вбити дружину в нього не було.
Як видно з висновку судово-медичної експертизи, 7 березня
1985 р. потерпілу було прооперовано, а 9 березня стан її здоров'я
погіршився. Наступного дня у неї було виявлено нагноєння рани. 11
березня її знову було прооперовано, при цьому виявилося, що
причиною гнійного перитоніту є рана черевної стінки, яка
загноїлася через наявність у черевній порожнині залишків крові.
Після операції стан потерпілої був украй тяжкий, і того ж дня вона
померла.
У справі встановлено, що С. В. на грунті особистих неприязних
стосунків під час сварки умисно заподіяв дружині тяжке тілесне
ушкодження. Внаслідок цього поранення і у зв'язку з ускладненнями,
що виникли після хірургічного втручання, на четверту добу після
події сталася смерть потерпілої.
Таким чином, у протесті правильно порушено питання про
необхідність перекваліфікації дій С. В. зі ст. 94 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
на ч. 3 ст. 101 КК та призначення йому покарання в межах санкції
цього закону. Тому судова колегія в кримінальних справах
Верховного Суду України ухвалені щодо С. В. судові рішення
змінила: перекваліфікувала його дії зі ст. 94 на ч. 3 ст. 101 КК і
призначила йому покарання у вигляді 12 років позбавлення волі. У
зв'язку з відбуттям С. В. покарання його звільнено з місць
позбавлення волі.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 2000 р.