СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

 від 21.01.99

                             (Витяг)

     Вироком Кагарлицького районного суду Київської області від  1
листопада 1995  р.  Г.  засуджено  за ст.  94 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
         на 13
років  позбавлення  волі  у  виправно-трудовій  колонії   суворого
режиму.  Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Київського
обласного суду від 29 листопада 1995 р. вирок залишено без зміни.

     Г. визнано  винним у тому,  що 5 червня 1995 р.  близько 22-ї
години він,  перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння,  під  час
сімейної  сварки,  яка  виникла між ним та рідними його дружини Т.
С.,  Т.  В.  і Т. П., вибіг за межі подвір'я і через паркан умисно
завдав  удар ножем Т.  П.  (братові своєї дружини) у грудну клітку
зліва,  пошкодивши підключичну вену та легеню.  Внаслідок  гострої
масивної крововтрати Т. П. помер.

     Заступник Голови Верховного Суду України порушив  у  протесті
питання про скасування ухвали судової колегії Київського обласного
суду та направлення справи на новий касаційний розгляд у зв'язку з
тим, що  суд  не  додержав вимог ст.  378 КПК ( 1003-05 ) (1003-05)
        .  Судова
колегія в кримінальних справах  Верховного  Суду  України  протест
задовольнила, зазначивши в ухвалі таке.

     Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,  що
містяться у   п.   15   постанови  від  12  жовтня  1989  р.  N  8
( v0008700-89 ) (v0008700-89)
         "Про практику розгляду судами України кримінальних
справ у касаційному порядку",  ухвала касаційної інстанції повинна
бути належно мотивованою і відповідати вимогам статей  376  і  378
КПК ( 1003-05 ) (1003-05)
        .  Усі доводи, що містяться в касаційних скаргах чи
поданні прокурора,  мають бути ретельно вивчені,  проаналізовані й
зіставлені  з наявними у справі і додатково поданими матеріалами з
тим,  щоб жодний довід не залишився  без  відповіді  у  касаційній
ухвалі.

     Ці вимоги закону в даній справі виконано не було.  Як видно з
її матеріалів,  Г.  у касаційній скарзі просив скасувати  вирок  і
направити   справу  на  додаткове  розслідування.  При  цьому  він
посилався на те,  що не був ініціатором сварки і був  тверезим,  а
потерпілий  перебував  у  стані  алкогольного  сп'яніння,  а також
зазначав,  що удар ножем потерпілому завдав  із  необережності,  а
тому суд  безпідставно  кваліфікував  його  дії  за  ст.   94   КК
( 2001-05 ) (2001-05)
        .

     Потерпіла Т.  В.  теж вважала вирок  неправильним  і  просила
скасувати його за м'якістю призначеного покарання, стверджуючи, що
Г. розпочав сварку в сім'ї і умисно вбив її сина.

     Розглянувши справу  в  касаційному  порядку і залишивши вирок
без  зміни,  судова  колегія  в  кримінальних  справах  Київського
обласного  суду  не  навела  в ухвалі будь-яких мотивів прийнятого
рішення. З приводу наведених у  касаційних  скаргах  доводів  вона
лише  зазначила,  що  винність  Г.  в  умисному  вбивстві доведена
дослідженими в судовому засіданні доказами,  яким суд дав  належну
оцінку  і  які  детально  викладено  у вироку,  що дії засудженого
правильно кваліфіковані за ст. 94 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
        , а міра покарання
відповідає тяжкості вчиненого злочину.

     Таким чином,  усупереч вимогам ч.  2 ст.  378 КПК ( 1003-05 ) (1003-05)
        
судова  колегія  обласного  суду,  залишивши  вирок без зміни,  не
навела в ухвалі підстав,  із яких подані у справі  скарги  визнала
необгрунтованими.  У  зв'язку  з  цим  зазначена  ухвала  підлягає
скасуванню, а справа - поверненню на новий касаційний розгляд.

 Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 1, 1999 р.