СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 24.03.98
Замах на розкрадання державного майна в особливо великих
розмірах шляхом обману безпідставно кваліфіковано як
закінчений злочин. Підробку копії платіжного доручення,
виданого приватною особою, необгрунтовано кваліфіковано
за ст. 194 КК України
(Витяг)
Вироком Хмельницького міського суду від 22 квітня 1996 р. С.
засуджено за сукупністю злочинів, передбачених ст. 86-1 КК
( 2001-05 ) (2001-05)
та ч. 1 ст. 194 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
, на десять років
позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою
власністю.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Хмельницького
обласного суду від 2 липня 1996 р. вирок залишено без зміни.
Згідно з вироком 19 січня 1994 р. директор і власник
приватного підприємства С. платіжним дорученням N 22 перерахував
на рахунок Хмельницької кондитерської фабрики 5119 крб. З метою
викрадення кондитерських виробів в особливо великих розмірах
шляхом обману він вніс у копію цього доручення завідомо неправдиві
відомості, додрукувавши суму 898 млн. крб.
Підроблене, а також два інші доручення С. через свого
представника передав на фабрику. 25 січня 1994 р. фабрикою на
підставі названих документів було відвантажено в м. Севастополь на
адресу підприємства С. кондитерські вироби на суму 894 млн. 546
тис. крб., а документи на відправку продукції передано
представникові С. 26 січня 1994 р. вантаж було затримано органами
СБУ на залізничній станції Гречани.
У протесті заступника Голови Верховного Суду України порушено
питання про перекваліфікацію дій С. зі ст. 86-1 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
на
ч. 2 ст. 17, ст. 86-1 КК і скасування судових рішень із закриттям
справи на підставі п. 2 ст. 6 КПК ( 1001-05 ) (1001-05)
(за відсутністю в
його діях складу злочину) у частині засудження його за ч. 1 ст.
194 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
.
Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України
визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.
Висновок суду про доведеність винності С. у вчиненні
злочинних дій відповідає встановленим судом фактичним обставинам,
підтверджується сукупністю зібраних у справі й перевірених у
судовому засіданні доказів і є обгрунтованим. Разом з тим
вчиненому суд дав невірну юридичну оцінку.
Так, кваліфікуючи дії С., пов'язані з розкраданням
колективного майна, як закінчений злочин за ст. 86-1 КК
( 2001-05 ) (2001-05)
, суд виходив з того, що продукція після її
відвантаження вибула з володіння фабрики. Однак при цьому суд не
з'ясував, чи мав С. у даній конкретній обстановці реальну
можливість розпорядитися на свій розсуд чи користуватися цим
майном.
Як видно з матеріалів справи, за договором поставки,
укладеним 24 січня 1994 р., Хмельницька кондитерська фабрика
зобов'язалася поставити приватному підприємству, що належало С.,
кондитерські вироби на суму 898 млн. 119 тис. крб. (саме таку суму
було зазначено у підробленій копії платіжного доручення). За
домовленістю сторін вантаж мав бути доставлений залізницею.
25 січня 1994 р. фабрика згідно з договором відвантажила у
двох вагонах на адресу підприємства С. кондитерські вироби на суму
894 млн. 546 тис. крб., у зв'язку з чим зазначена кількість
продукції фактично вибула з володіння фабрики. При цьому вантаж
перейшов у розпорядження залізниці - транспортної організації, яка
згідно з договором перевозки взяла на себе зобов'язання зберігати
вантаж під час перевезення і доставити його за місцем призначення,
що (до прибуття вантажу в м. Севастополь) позбавляло С. реальної
можливості розпоряджатися вилученим майном чи користуватися ним.
Крім того, як свідчать фактичні обставини справи (це
підтвердили свідки З., Л., П.), одразу ж після того, як
адміністрації фабрики стало відомо, що фактично С. оплатив
продукцію лише на суму 5119 крб., вантаж було зупинено на ст.
Гречани.
Наведені обставини свідчать про те, що з моменту
відвантаження продукції до моменту її затримання С. не мав навіть
початкової можливості розпоряджатися чи користуватися вилученим із
володіння фабрики колективним майном. Отже, дії С., пов'язані з
розкраданням колективного майна, слід кваліфікувати за ч. 2 ст.
17, ст. 86-1 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
, оскільки злочин не був доведений до
кінця з не залежних від його волі причин.
Суд першої інстанції, обгрунтовано дійшовши висновку щодо
підробки С. платіжного доручення з метою розкрадання колективного
майна шляхом обману, безпідставно кваліфікував його дії як
самостійний склад злочину за ч. 1 ст. 194 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
.
Предметами злочину, передбаченого зазначеною статтею, є
посвідчення або інші документи, які видаються державними чи
громадськими підприємствами, установами, організаціями і надають
права або звільняють від обов'язків. Платіжне доручення, видане
самим С. як директором і власником приватного підприємства, таким
документом вважати не можна.
Крім цього, в даному випадку підробка С. копії платіжного
доручення була способом обману при шахрайстві і ці його дії
повністю охоплюються ч. 2 ст. 17, ст. 86-1 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
, отже
самостійного складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 194 КК
( 2002-05), не містять.
У зв'язку з наведеним судова колегія судові рішення в частині
засудження С. за ч. 1 ст. 194 КК ( 2002-05 ) (2002-05)
скасувала, справу на
підставі п. 2 ст. 6 КПК ( 1001-05 ) (1001-05)
закрила за відсутністю складу
злочину і перекваліфікувала його дії зі ст. 86-1 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
на
ч. 2 ст. 17, ст. 86-1 КК.
Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 4, 1998 р.