СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 15.05.97
(Витяг)
Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 27 грудня
1995 р. М. і С. засуджено за ч. 2 ст. 144 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
кожного
до позбавлення волі строком на п'ять років у виправно-трудовій
колонії загального режиму з конфіскацією половини всього належного
їм майна.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах цього суду від
7 травня 1996 р. залишено без зміни вирок, а постановою президії
цього суду від 27 листопада 1996 р. - без задоволення протест
голови цього суду, в якому порушувалось питання про скасування
судових рішень з направленням справи на додаткове розслідування.
М. і С. засуджені за те, що 4 січня 1994 р. вони за
попереднім зговором із трьома невстановленими особами з метою
вимагательства грошей прибули на автомобілі до будинку, де мешкав
С-к, викликали його й завезли в поле, де, погрожуючи розправою і
застосуванням фізичного насильства, зажадали, щоб він написав
заяву, в якій визнав, що 10 листопада 1993 р. намагався
згвалтувати М.Т. - дружину М., і за це повинен заплатити 4 тис.
доларів США. Одержавши від потерпілого таку заяву, засуджені
прибули до його будинку, де, посилаючись на цю заяву і погрожуючи
розправою, стали вимагати від його батьків С.Г. і С.М. зазначену
суму. Під час вчинення цих дій М. і С. були затримані працівниками
міліції.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування касаційної ухвали і постанови президії
обласного суду з направленням справи на новий касаційний розгляд.
Заслухавши доповідача, прокурора, який вважав, що протест
підлягає задоволенню, перевіривши матеріали справи, судова колегія
в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що протест
підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що
містяться в п. 18 постанови від 12 жовтня 1989 р. N 8
( v0008700-89 ) (v0008700-89)
"Про практику розгляду судами України кримінальних
справ у касаційному порядку", ухвала касаційної інстанції має бути
належно мотивована і відповідати вимогам статей 376 і 378 КПК
( 1003-05 ) (1003-05)
. Усі доводи, що містяться в касаційних скаргах і
поданнях, мають бути ретельно вивчені, проаналізовані з
урахуванням наявних у справі і додатково поданих матеріалів з тим,
щоб жодний довід не залишився без відповіді у касаційній ухвалі.
При цьому в зазначеній ухвалі необхідно навести обгрунтовані
міркування, які спростовують чи підтверджують доводи, наявні в
скарзі чи поданні, послатись на відповідні докази.
Із даної же справи вбачається, що касаційна інстанція
всупереч вимогам ст. 378 КПК ( 1003-05 ) (1003-05)
не навела у своїй ухвалі
обгрунтованих міркувань, які спростовували б доводи, викладені в
касаційних скаргах М. і С. та їх адвокатів. І ті й інші порушували
питання про скасування вироку і закриття справи за відсутністю в
діях М. і С. складу злочину, посилаючись на суперечливість
показань потерпілих С.Г., С.М. та свідків Г., С.В., С.А., Ж., М.
Приймаючи рішення про залишення вироку без зміни, судова
колегія обласного суду лише послалася в ухвалі на показання
потерпілих та свідків Г. і С.В., не проаналізувавши їх з
урахуванням інших наявних у справі доказів, зовсім не навела своїх
висновків щодо доводів, викладених у касаційних скаргах. Зі змісту
касаційної ухвали неможливо зрозуміти, на підставі яких доказів
вирок визнано законним і обгрунтованим.
За таких обставин судова колегія в кримінальних справах
Верховного Суду України ухвалу касаційної інстанції, а також і
постанову президії обласного суду скасувала з направленням справи
на новий касаційний розгляд, оскільки, розглядаючи дану справу в
порядку нагляду і залишаючи протест голови обласного суду без
задоволення, президія не звернула уваги на допущені касаційною
інстанцією істотні порушення вимог кримінально-процесуального
закону.
"Рішення Верховного Суду України", 1998 р.