Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Заїки М.М., Мойсюка М.І.,

та секретаря Пасічніченко А.А.,

за участю:

представника відповідача - Хорольського С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Прокуратури Тернопільської області

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2016 року

у справі № 819/294/16

за позовом ОСОБА_2

до Прокуратури Тернопільської області

про визнання протиправними дій та поновлення на роботі, -

ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Прокуратури Тернопільської області, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Тернопільської області від 10 лютого 2016 року № 96-к;

- поновити її на посаді прокурора відділу організації представництва на захист інтересів громадянина або держави управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури Тернопільської області;

- скасувати відповідний запис в трудовій книжці;

- стягнути з відповідача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 березня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано протиправними дії прокуратури Тернопільської області, скасовано наказ прокурора Тернопільської області від 10 лютого 2016 року № 96-к та поновлено позивача на посаді прокурора відділу організації представництва на захист інтересів громадянина або держави управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури Тернопільської області. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань прокуратури Тернопільської області на користь позивача 23 593,58 грн. середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, Прокуратура Тернопільської області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 02 березня 1998 року ОСОБА_2 перебувала на службі в органах прокуратури, з 16 січня 2015 року - на посаді прокурора відділу організації представництва на захист інтересів громадянина або держави управління представництва, захисту інтересів громадян або держави в суді.

Наказом прокурора Тернопільської області від 10 лютого 2016 року № 96-к звільнено ОСОБА_2 із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання.

Частинами першою - третьою статті 49-2 Кодексу законів про працю України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Згідно частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що при звільненні працівника у зв'язку із реорганізацією підприємства і скороченням чисельності штату, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення пропонує працівнику іншу роботу в разі її наявності.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, установі, організації незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

На виконання вимог частини 1 статті 49-2 Кодексу законів про працю України, 20 липня 2015 року ОСОБА_2 було попереджено про наступне її звільнення, та повідомлено про подальше запропонування однієї з вакантних посад, перелік яких їй мали надати у кадровому підрозділі прокуратури області.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції досліджено доводи відповідача щодо офіційної пропозиції позивачу посади прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні 14 грудня 2015 року та її відмови від зазначеної посади, спростовуються відсутністю доказів з приводу такої пропозиції позивачу, а саме: підписом позивачки або актом про відмову від посади чи від підпису.

Крім того, судом встановлено, що зазначена посада, яка була запропонована позивачу, не була вакантною, оскільки на ній працював ОСОБА_3

Також, згідно акту від 29 грудня 2015 року позивачу було запропоновано посаду прес-секретаря прокуратури, від якої вона відмовилася. Однак, судом апеляційної інстанції встановлено, що запропонована посада була тимчасовою, а працівниця, яка перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років, вийшла на роботу у лютому 2016 року.

Інших вакантних посад, з урахуванням можливості переведення в межах організації, а не тільки підрозділу де вона працювала, позивачу запропоновано не було.

Тоді як, згідно довідки прокуратури Тернопільської області, 20 липня 2015 року (на день попередження про звільнення) посада прокурора відділу представництва при виконанні судових рішень, на яку претендувала позивачка в поданому рапорті, була вакантною.

Доказів неможливості перевести позивача за її згодою на вказану або іншу вакантні посади, відповідачем надано не було.

Крім того, згідно протоколу засідання комісії з вирішення питання про переважне право залишення на роботі працівників, посади яких скорочено від 16 вересня 2015 року, позивач на засідання комісії не викликалася, її кваліфікаційний рівень не досліджувався, а висновок щодо рекомендації прокурору області звільнити ОСОБА_2 з посади зроблений комісією на підставі пропозиції керівника структурного підрозділу та заступників прокурора області.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що у відділі організації представництва на захист інтересів громадянина або держави управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді, крім позивача, підлягали скороченню і інші посади прокурорів відділу, які займали ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 Вказаним особам були надані переваги залишення на роботі та вони призначені на інші посади прокуратури Тернопільської області.

Разом з тим, ОСОБА_2 в органах прокуратури працювала з березня 2004 року, має дві вищих освіти, класний чин молодшого радника юстиції, за час роботи не мала дисциплінарних стягнень, і відповідно в порівнянні з вказаними особами мала вищий класний чин, в зв'язку з чим за діловими, особистими якостями, рівнем кваліфікації, мала переваги на залишенні на роботі в органах прокуратури.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оспорюваний наказ прокурора Тернопільської області від 10 лютого 2016 року № 96-к, прийнятий з порушенням вимог частини другої статті 40 та частин першої - третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України, і відповідно, суд апеляційної інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для його скасування та поновлення позивача на посаді.

Також, судом апеляційної інстанції було правильно вирішено питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 10 лютого 2016 року по 26 травня 2016 року у розмірі 23 593,58 грн.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Прокуратури Тернопільської області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2016 року - без змін.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, строки та з підстав, передбачених главою третьою розділу ІV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .