СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

 від 26.03.96

                             (Витяг)

     Вироком Лисичанського  міського суду Луганської області від 5
травня 1995 р.  К.  визнано винною в заволодінні шляхом шахрайства
грішми К-вої у сумі 40 млн.  крб.  і засуджено за ч.  2 ст. 143 КК
( 2001-05 ) (2001-05)
         до трьох років позбавлення волі з конфіскацією  всього
майна. На підставі ст. 46-1 КК виконання вироку відстрочено на два
роки.  На підставі ст.  3 Указу Президента України від  19  квітня
1995  р.  "Про  амністію  з нагоди 50-ї річниці Перемоги у Великій
Вітчизняній війні"  ( 321/95  ) (321/95)
          К.   від   основного   покарання
звільнено.

     Ухвалою судової  колегії  в  кримінальних справах Луганського
обласного суду від 30 червня 1995 р. вирок залишено без зміни.

     Згідно з  вироком  К.  в березні 1995 р.  уклала усну угоду з
подружжям К-вих про обмін власної двокімнатної квартири на належну
подружжю  однокімнатну  квартиру  з  доплатою їй останніми 40 млн.
крб.  Цю угоду було укладено К.  без  наміру  виконання,  з  метою
заволодіння грішми К-вих.

     Використовуючи обман і зловживаючи  довір'ям  потерпілих,  К.
отримала від них 40 млн.  крб., після чого відмовилася від обміну.
Зазначеними діями вона завдала К-вим значної матеріальної шкоди.

     Задовольняючи протест   заступника   Голови  Верховного  Суду
України,  судова колегія цього суду  скасувала  судові  рішення  і
закрила справу, пославшись на таке.

     На момент розгляду справи у судовому засіданні,  тобто  на  4
травня 1995 р., діяв Указ Президента України від 19 квітня 1995 р.
"Про амністію з нагоди 50-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній
війні" ( 321/95 ) (321/95)
        .  К. за віком підлягала звільненню від покарання
відповідно до п.  "ж" ст. 3 цього Указу. Статтею 8 названого Указу
передбачено,  що не  розглянуті  судами  справи  щодо  таких  осіб
підлягають закриттю.  Відповідно  до  п.  4 ст.  6 КПК ( 1001-05 ) (1001-05)
        
кримінальна справа не може  бути  порушена,  а  порушена  підлягає
закриттю,  якщо  акт  амністії  усуває  застосування  покарання за
вчинене діяння.

     Всупереч цим вимогам закону суд,  не з'ясовуючи думку К. щодо
закриття справи,  розглянув  останню  і  постановив  обвинувальний
вирок зі звільненням засудженої від основного покарання. При цьому
він допустив ще одну помилку, оскільки Указ ( 321/95 ) (321/95)
         поширюється
і на додаткові міри покарання.

     При перевірці  справи  Верховним  Судом  України  в   порядку
нагляду К.  надіслала письмове пояснення, в якому стверджувала, що
не заперечує проти закриття справи внаслідок акту  амністії  і  що
вона висловлювала таку думку в судовому засіданні.

     Наведене свідчить,  що підстави  для  закриття  даної  справи
виникли  ще до її розгляду в судовому засіданні,  але суд всупереч
вимогам закону розглянув справу і постановив  обвинувальний  вирок
зі звільненням засудженої від основного покарання.

     При розгляді справи  в  касаційному  порядку  судова  колегія
обласного суду не звернула уваги на зазначені порушення закону.

     У зв'язку  з  викладеним  вирок  суду  й  ухвала   касаційної
інстанції підлягають скасуванню,  а справа закриттю на підставі п.
4 ст. 6 КПК ( 1001-05 ) (1001-05)
        .

 "Рішення Верховного Суду України", 1997 р.