СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

 від 01.02.96

                             (Витяг)

     Вироком Хмельницького районного суду Хмельницької області від
28 травня  1995  р.  Б.В.  засуджено  за ст.  94 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
         до
восьми років позбавлення волі у ВТК посиленого  режиму,  П.  -  за
статтями  19,  94  КК  із  застосуванням ст.  44 КК до п'яти років
позбавлення волі  у  ВТК  посиленого  режиму.  Цим  самим  вироком
засуджено Б.О., протест щодо якого не приносився.

     Ухвалою судової колегії в кримінальних справах  Хмельницького
обласного суду від 27 червня 1995 р. вирок щодо Б.В. і П. залишено
без зміни.

     Б.В. і П. визнані винними в тому, що під час сварки й бійки з
Д., в  якій  на  їх  боці  брав  участь  Б.О.,  вони  відібрали  в
потерпілого  револьвер,  а потім заштовхали його в салон легкового
автомобіля, де П.  утримував Д.,  а Б.В.  з метою  вбивства  двічі
вистрелив  з  револьвера  останньому  в  голову.  Після цього вони
втрьох вивезли Д. на околицю села, Б.О. переніс його в рів, а Б.В.
зробив  у нього ще один постріл.  Від заподіяних кульових поранень
Д. помер на місці вчинення злочину.

     Скасовуючи за  протестом  заступника  Голови  Верховного Суду
України вирок і ухвалу касаційної інстанції,  судова колегія цього
суду послалась на таке.

     Як вбачається з матеріалів кримінальної справи,  суд  порушив
вимоги ст.  19 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
        , не взяв до уваги роз'яснень Пленуму
Верховного Суду України,  що містяться в  п.  5  постанови  від  1
квітня 1994 р.  N 1 ( v0001700-94 ) (v0001700-94)
         "Про судову практику в справах
про злочини проти життя і здоров'я людини".  У  випадку,  коли  до
кримінальної відповідальності притягнуто кількох осіб, які спільно
діяли з умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, суд
зобов'язаний  дослідити  характер  дій,  ступінь участі у вчиненні
злочину кожної з них і зазначити це у вироку.

     Суд визнав,  що в той час,  коли Б.В. з метою вбивства зробив
два постріли в голову Д.,  П.  утримував потерпілого, чим позбавив
його  можливості  чинити  опір  і  захищатись.  З  урахуванням цих
обставин суд зобов'язаний був з'ясувати питання,  чи були дії Б.В.
і  П.  спільними  й  такими,  що взаємно доповнювалися,  чи бажали
обидва засуджених настання смерті потерпілого і чи існував між нею
та  їх діями причинний зв'язок.  При оцінці дій названих осіб слід
було врахувати  й  мету,  з  якою  вони  заштовхнули  Д.  в  салон
автомобіля.

     Хоча зазначені   обставини   мають   важливе   значення   для
правильного  вирішення  справи,  суд  їх не з'ясував.  Тому судові
рішення щодо Б.В. і П. підлягають скасуванню з направленням справи
на  новий  судовий розгляд.  Під час останнього необхідно ретельно
дослідити ці обставини й у разі доведеності винності П. у вчиненні
зазначених  у  вироку  злочинних  дій  розв'язати  питання  про їх
юридичну кваліфікацію,  а саме: був він співвиконавцем вбивства чи
лише пособником у його вчиненні, як визнав суд.

     Відповідно до вимог статей 22  і  39  КК  ( 2001-05  ) (2001-05)
          суд,
вирішуючи   питання  про  вид  і  розмір  покарання,  повинен  був
врахувати  ступінь  суспільної  небезпечності  вчиненого  злочину,
тяжкість наслідків, а також дані про особу винних.

     Визнавши Б.В. і П. винними у вчиненні злочину, який становить
велику  суспільну  небезпеку,  суд  обрав  їм  покарання,  яке  не
відповідає вчиненому й даним про їх особу внаслідок його м'якості.
Призначаючи  П.  більш  м'яке покарання,  ніж передбачено санкцією
закону,  за яким його засуджено, суд не навів виняткових обставин,
які давали  б  право застосувати щодо цього засудженого ст.  44 КК
( 2001-05 ) (2001-05)
        .

     Якщо при новому розгляді справи буде встановлено,  що Б.В.  і
П.  вчинили  зазначений  злочин,  то  призначене їм покарання слід
визнати м'яким.

 "Рішення Верховного Суду України", 1997 р.