Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Матієк Т.В., суддів Солодкова А.А., Широян Т.А., за участю секретаря судового засідання прокурора засудженого Гапона В.О., Матюшевої О.В., ОСОБА_6, розглянувши в судовому засіданні у режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015090170000231, за обвинуваченням ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 вересня 2013 року за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК, за касаційною скаргою засудженого на вирок Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 червня 2015 року,

Вироком Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2015 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

Вироком Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 червня 2015 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано. Постановлено новий вирок, яким ОСОБА_6 призначено за ч. 2 ст. 185 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вироком суду встановлено, що ОСОБА_6 02 березня 2015 року приблизно о 15.30 год зайшов до кабінету лікаря Калуської районної лікарні ОСОБА_7 та, перебуваючи у цьому кабінеті, з сумки потерпілого умисно, з корисливих мотивів, викрав грошові кошти в розмірі 6000 грн, чим заподіяв потерпілому матеріальну шкоду на цю суму.

У касаційній скарзі засуджений порушує питання про зміну вироку апеляційного суду та пом'якшення призначеного йому покарання. Засуджений зазначає, що апеляційний суд не дав всебічної оцінки усім даним про його особу та обставинам, що пом'якшують покарання, а також безпідставно не застосував до нього положення ст. 69-1 КК.

Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого на підтримання скарги, доводи прокурора, який заперечував проти задоволення скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. Відповідно до вимог ст. 433 КПК при розгляді доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.

Твердження засудженого про суворість призначеного йому покарання є безпідставним.

Як убачається з матеріалів провадження, при призначенні ОСОБА_6 покарання суд апеляційної інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, що відповідно до ст. 12 КК є середньої тяжкості, дані про особу винного, який негативно характеризується за місцем проживання, раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, в тому числі за вчинення умисних корисливих злочинів, на шлях виправлення не став, маючи непогашену судимість, знову вчинив крадіжку. Наведене свідчить про стійку антисоціальну направленість особи ОСОБА_6

Обставиною, що обтяжує покарання, судом визнано рецидив злочину. Обставинами, що пом'якшують покарання, є визнання вини та активне сприяння у розкритті злочину.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, оскільки менший строк не буде відповідати принципам індивідуалізації покарання та вимогам статей 50, 65 КК.

Посилання у касаційній скарзі засудженого на добровільне відшкодування ним шкоди суперечить матеріалам провадження, оскільки встановлено, що грошові кошти потерпілому було повернуто працівниками міліції після затримання ними ОСОБА_6 та вилучення їх у останнього. Інших доводів, які б стверджували про можливість пом'якшення винному покарання, касаційна скарга не містить.

Твердження касатора про необхідність застосування до призначеного йому покарання положень ст. 69-1 КК не ґрунтуються на законі. Відповідно до положень цієї норми закону за наявності обставин, що пом'якшують покарання, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк покарання не може перевищувати двох третин максимального строку найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією частини відповідної статті. Разом із тим, суд установив обставиною, що обтяжує покарання, - рецидив злочину. За таких обставин застосування до призначеного ОСОБА_6 покарання положень ст. 69-1 КК є неможливим.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які відповідно до ст. 412 КПК були би підставами для зміни чи скасування судового рішення, не встановлено.

Керуючись статтями 433 - 436 КПК, колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 червня 2015 року щодо нього - без зміни.

ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.