Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Приходько І.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.02.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2016 у справі № 813/6445/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромус-Поліграф" до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11.02.2016 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2016, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромус-Поліграф" задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області від 28.09.2015 № 000092202/1384, № 000093202/13183 та № 000094202/13181.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для відхилення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ "Ромус-Поліграф" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 15.09.2015 № 1347/13-22- 02/25551379, яким встановлено порушення вимог п.44.1, п.44.3 ст.44, п.138.2, п.138.6 п.138.10.1,ст.138.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 64582 грн. та вимог п.14.1.181 ст.14, п. 198.6, п.198.3, п.198.1, ст.198, п.201.4 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 65033 грн.; завищено від'ємне значення (р.19) декларації з ПДВ за листопад 2014 року в сумі 2394 грн., що привело до завищення залишку від'ємного значення ПДВ (р.24 декларації) за грудень 2014 року в сумі 2394 грн. та завищено від'ємне значення (р. 19) декларації за грудень 2014 року в сумі 1116 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Залізничному районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області винесено податкові повідомлення-рішення від 28.09.2015 № 000092202/1384, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 96873 грн. (основний платіж - 64582 грн., штрафні (фінансові) санкції - 32291 грн.), № 2000093202/13183, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 97549,50 грн. (основний платіж - 65033 грн., штрафні (фінансові) санкції - 32516,5 грн.), № 000094202/13181, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 4510 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим винесення спірних податкових повідомлень-рішень контролюючим органом, оскільки реальність господарських операцій, проведених позивачем з контрагентами, підтверджується первинними документами.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ПП "БК АСТРУМ" (Постачальник) при виконанні договору купівлі-продажу від 01.04.2013 та з ТОВ "Альянс Інвест Плюс" при виконанні договору поставки від 27.10.2014 № 13/10/14, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: податковими та видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, виписками з розрахункового рахунку.

Також, 300.12.2012 та 30.12.2013 між ТОВ "Львівське виробничо-монтажне підприємство "Львівметаліст" та ТОВ "Ромус-Поліграф" були укладені договори спільного використання трансформаторної підстанції, за умовами яких ТОВ "Львівметаліст" дозволяє ТОВ "Ромус-Поліграф" користуватися електроенергією, яка проходить через трансформаторну підстанцію, яка належить ТОВ "Львівметаліст", в межах ліміту, затвердженого ПАТ "Львівобленерго", а ТОВ "Ромус-Поліграф" зобов'язується оплачувати ТОВ "Львівметаліст" витрати, пов'язані з утриманням, обслуговуванням та охороною трансформаторної підстанції та розрахункових приладів обліку в розмірі 2650 грн. та 2850 грн. відповідно, а також компенсувати ТОВ "Львівметаліст" вартість використаної електроенергії відповідно до цін та тарифів, визначених підрозділами збуту ПАТ Львівобленерго" і показників лічильника.

Фактичне надання послуг підтверджується актами прийняття виконаних робіт та виписками з розрахункового рахунку.

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Відповідно до приписів підпункту "а" пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Суд касаційної інстанції вважає за необхідне відзначити, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені. При цьому, виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг за напрямами, вказаними в договорах, є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції. Відсутність максимальної деталізації виду наданих послуг не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій. Зокрема, використання придбаної електричної енергії для забезпечення потреб підприємства обумовлює господарський характер цих послуг для позивача.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та складу витрат, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів.

Між тим, наведені податковим органом обставини, з огляду на правила формування податкового кредиту та складу витрат, регламентовані положеннями Податкового кодексу України (2755-17) не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних правочинів за умови наявності первинних документів або інших доказів, які спростовують такі доводи.

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит та склад витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для провадження господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами, а також про фактичне їх використання у власній господарській діяльності.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до пункту 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області відхилити.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.02.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2016 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.