Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Мостової Г.І., суддів: Кузнєцова В.О., Наумчука М.І.,-розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа: комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» про визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа: комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» про визнання права власності, за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду міста Києва від 15 вересня 2011 року,

У грудні 2008 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа: КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» про визнання права власності.

У лютому 2009 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 порушує питання про скасування оскаржуваного судового рішення, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни або скасування не встановлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Статтею 24 Закону України «Про планування і забудову територій» передбачено, що фізичні чи юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єкта містобудування, зобов'язані отримати дозвіл від виконавчого комітету ради.

Проте в силу ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК України ).

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що на орендованих земельних ділянках ОСОБА_5 встановив, обслуговував та експлуатував торгівельні кіоски, які потім перепланував, реконструював у цілісний майновий комплекс, а також відсутність будь-яких об'єктивних даних про дослідження інших доказі, вірно виходив з належності, допустимості, достовірності кожного доказу та обґрунтовано дійшов висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 Цивільно-процесуального кодексу України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 відхилити.

Рішення апеляційного суду міста Києва від 15 вересня 2011 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.