Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого-судді Пойди М.Ф.

суддів: Квасневської Н.Д., Кульбаби В.М.,

за участю прокурора Міщенко Т.М.

розглянула в судовому засіданні 28 листопада 2013 року у м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, та законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_6 - ОСОБА_1 на вирок Миколаївського районного суду Львівської області від 11 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 12 березня 2013 року щодо ОСОБА_2

Вироком Миколаївського районного суду Львівської області від 11 грудня 2012 року засуджено

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, не судимого,

- за ч. 1 ст. 122 КК України на 2 роки позбавлення волі.

На підставі ст. ст. 75, 104 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробовуванням з іспитовим строком 1 рік та покладено обов'язки, передбачені п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 3895,17 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12 березня 2013 року вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_2 засуджено за те, що він 3 листопада 2011 року о 19 год. 30 хв., на АДРЕСА_1, під час конфлікту з неповнолітнім ОСОБА_6 умисно наніс потерпілому удари рукою та правим коліном у ліву частину обличчя, заподіявши середньої тяжкості тілесне ушкодження, яке не є небезпечним для життя, але спричинило тривалий розлад здоров'я, у вигляді уламкового перелому виличної кістки зліва.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_2 та направлення справи на новий апеляційний розгляд. Посилається на порушення вимог кримінально-процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину особі засудженого. Вказує на те, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам апеляції прокурора щодо призначення засудженому несправедливо м'якого покарання та не мотивував свого рішення належним чином, внаслідок чого порушив вимоги ст. 377 КПК України 1960 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 - законний представник неповнолітнього потерпілого ОСОБА_6 порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_2 та направлення справи на новий судовий розгляд. Посилається на порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину особі засудженого внаслідок м'якості. Вказує, що поза увагою суду залишилася наявність в діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, а також необхідність притягнення до відповідальності інших осіб. Посилається на необгрунтованість рішення суду про часткове відшкодування цивільного позову. Вважає, що судом засудженому призначене покарання, що є явно несправедливим внаслідок м'якості.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка вважала, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а касаційна скарга законного представника неповнолітнього потерпілого підлягає частковому задоволенню, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Як убачається зі змісту вироку, суд, призначаючи ОСОБА_2 покарання, відповідно до вимог ст. 65 КК України, врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого засудженим злочину, дані про його особу, обставини, що пом'якшують покарання та навів їх у вироку, обравши покарання у межах санкцій закону. Суд урахував, що засуджений вперше притягується до кримінальної відповідальності, визнав свою вину та щиро розкаявся у вчиненому, позитивно характеризується за місцем навчання та проживання, злочин вчинив у неповнолітньому віці. Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено. Таким чином, звільняючи засудженого від відбування покарання з випробуванням, місцевий суд, відповідно до вимог ст. ст. 75, 104 КК України, урахував тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, на підставі яких дійшов висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, належно мотивувавши своє рішення у вироку, з чим обгрунтовано погодився апеляційний суд.

Що стосується доводів законного представника неповнолітнього потерпілого про необхідність притягнення ОСОБА_2, крім інкримінованого йому злочину, також за ч. 2 ст. 296 КК України, а також необхідність притягнення до відповідальності інших осіб, причетних до побиття потерпілого, то колегія суддів вважає, що вони не ґрунтуються на законі. При цьому звертає увагу, що органом досудового слідства дії засудженого були кваліфіковані за 1 ст. 122 КК України, в судовому засіданні обвинувачення не змінювалося, тому суд обгрунтовано розглянув справу в межах пред'явленого обвинувачення відповідно до вимог ст. 275 КПК України 1960 року, а також тільки щодо підсудного.

Розглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції дотримався вимог ст. 377 КПК України 1960 року, належним чином проаналізував всі доводи поданих апеляцій щодо незаконності вироку суду першої інстанції, дав вичерпну відповідь на всі доводи апеляцій і обґрунтовано залишив їх без задоволення.

Перевіркою матеріалів кримінальної справи за поданими касаційними скаргами не виявлено порушень вимог кримінально-процесуального закону, які були б допущені органом досудового слідства або судом при розгляді справи щодо ОСОБА_2, які ставили б під сумнів обґрунтованість та законність постановлених у справі судових рішень.

Керуючись статтями 394- 396, 398 КПК України від 28 грудня 1960 року та пунктами 11, 15 Перехідних положень КПК України від 13 квітня 2012 (4651-17) року, колегія суддів

Касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, та законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вирок Миколаївського районного суду Львівської області від 11 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 12 березня 2013 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.