5-4772км13 Про одержання хабара суддею районного суду - 12.11.2013 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 12 листопада 2013 року кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 1 березня 2013 року та засудженої ОСОБА_5 на вирок Київського районного суду м. Полтави від 27 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 1 березня 2013 року,

Вироком Київського районного суду м. Полтави від 27 червня 2012 року

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянку України, раніше не судиму,

засуджено за ч. 2 ст. 368 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права займатися діяльністю, пов'язаною з відправленням правосуддя, на строк 3 роки та з конфіскацією Ѕ частини належного їй майна.

На підставі ст. 54 КК України ОСОБА_5 позбавлена кваліфікаційного класу.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 369 КК України на 3 роки обмеження волі. На підставі п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК України 1960 року та п. "в" ч. 1 Закону України "Про амністію в 2011 році" (3680-17) від 8 липня 2011 року ОСОБА_6 звільнено від призначеного покарання.

Стягнуто з засудженої ОСОБА_5 незаконно отримані кошти в розмірі 13 780 грн.

Стягнуто з засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 судові витрати за проведення експертиз.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Полтавської області від 1 березня 2013 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 змінено.

Скасовано вирок щодо ОСОБА_5 по факту отримання хабара - 1 000 доларів США 27 листопада 2009 року від ОСОБА_7 та закрито провадження за даним епізодом на підставі п. 2 ст. 6 КПК України 1960 року за відсутністю складу злочину.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладенням обов'язку, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Виключено з вироку вказівки про застосування до ОСОБА_5 додаткового покарання у виді конфіскації Ѕ частини належного їй майна та позбавлення її кваліфікаційного класу на підставі ст. 54 КК України.

Вказано вважати підлягаючими стягненню з ОСОБА_5 незаконно отримані кошти в розмірі 5 800 грн. на користь держави.

Вирок суду щодо ОСОБА_6 скасовано, звільнено його від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 369 КК України на підставі п. "в" ч. 1 ст. 1 Закону України "Про амністію у 2011 році" із закриттям провадження у справі.

У порядку ст. 365 КПК України 1960 року уточнено дату народження ОСОБА_6 та вказано вважати нею 12 травня 1965 року.

В решті вирок залишено без зміни.

Згідно з вироком суду з урахуванням змін, внесених ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 1 березня 2013 року, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 визнано винними та засуджено за вчинення злочинів за наступних обставин.

ОСОБА_5, працюючи суддею Шполянського районного суду Черкаської області, будучи посадовою особою, яка займає відповідальне становище, в період з 2 жовтня 2009 року по 9 лютого 2010 року у своєму службовому кабінеті в приміщенні цього ж суду за адресою: м. Шполя, вул. Леніна, 36-Б одержала хабарі:

- 2 жовтня 2009 року від приватного підприємця - юриста ОСОБА_6 - 2 600 грн. за оперативний розгляд та прийняття позитивних рішень у цивільних справах № 2-984/09 і № 2-0-55/09 на користь ОСОБА_8 та ОСОБА_9;

- 12 жовтня 2009 року повторно від приватного підприємця - юриста ОСОБА_19 - 400 грн. за перенесення розгляду цивільної справи № 2-795/09 за позовом ОСОБА_10;

- 26 жовтня 2009 року повторно від юриста ОСОБА_6 - 600 грн. за прийняття позитивного рішення у цивільній справі № 2-1080/09 на користь ОСОБА_11;

- 30 жовтня 2009 року повторно від юриста ОСОБА_19 - 300 грн. за прийняття рішення у справі № 3-1017/09 про адміністративне правопорушення за ознаками ст. 130 КУпАП на користь ОСОБА_12, не пов'язаного з позбавленням останнього права керувати транспортними засобами;

- 18 листопада 2009 року повторно від юриста ОСОБА_6 - 600 грн. за прийняття позитивних рішень у цивільних справах № 2-1192/09 і № 2-1193/09 на користь ОСОБА_13 та ОСОБА_14;

- 20 листопада 2009 року повторно від юриста ОСОБА_6 - 500 грн. за прийняття позитивного рішення у цивільній справі № 2-1195/09 на користь ОСОБА_15;

- 24 листопада 2009 року повторно від юриста ОСОБА_19 - 400 грн. за прискорення розгляду справи та прийняття позитивного рішення у цивільній справі № 2-1047/09 на користь ОСОБА_16;

- 8 грудня 2009 року повторно від юриста ОСОБА_6 - 400 грн. за прийняття позитивного рішення у цивільній справі № 2-1194/09 на користь ОСОБА_17;

- 9 лютого 2010 року повторно від юриста ОСОБА_6 - 2 000 грн. за прийняття позитивного рішення у цивільній справі № 2-83/10 на користь ОСОБА_18

ОСОБА_6, будучи фахівцем у галузі права та займаючись адвокатською діяльністю, передав у якості хабара ОСОБА_5 за прийняття позитивного рішення в інтересах ОСОБА_18 частину грошей, отриманих від останнього, після чого 23 лютого 2010 року отримав від ОСОБА_18 другу частину обумовлених з ним грошових коштів в сумі 5 000 грн. для передачі в якості хабара ОСОБА_5, але був затриманий працівниками правоохоронних органів.

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженої, ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_5 та направлення справи на новий апеляційний розгляд. Зазначає, що апеляційний суд безпідставно закрив справу по епізоду від 27 листопада 2009 року та звільнив ОСОБА_5 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, а також в порушення вимог ст. 377 КПК України 1960 року не вказав чому доводи прокурора в апеляційній скарзі про необґрунтоване застосування до ОСОБА_5 ст. 69 КК України є безпідставними.

У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_5, посилаючись на істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженої, ставить питання про закриття кримінальної справи щодо неї на підставі п. 2 ст. 6 КПК України 1960 року. Зазначає, що її вина у вчиненні злочинів не доведена, вирок ґрунтується на недопустимих доказах, заяви ОСОБА_6 та ОСОБА_19 про вчинення нею злочинів написані під тиском працівників міліції. Також вказує, що суд при призначенні покарання належним чином не врахував, що вона раніше не судима, позитивно характеризується, має поганий стан здоров'я та на її утриманні знаходиться неповнолітня дитина.

Судові рішення щодо ОСОБА_6 в касаційному порядку не оскаржуються.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу прокурора та заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженої, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, за які її засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються детально наведеними у вироку доказами, які суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив, правильно оцінив.

Так, винуватість ОСОБА_5 підтверджується показаннями ОСОБА_6 та ОСОБА_19, які підтвердили факти давання хабарів ОСОБА_5 за обставин вказаних у вироку, показаннями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_21, ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_17, ОСОБА_18 а також ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_22, які пояснили, що зверталися відповідно до ОСОБА_6 та ОСОБА_19, як до фахівців в галузі права, з метою представництва їх інтересів в суді, при цьому вони повідомили, що надавали відповідно ОСОБА_6 та ОСОБА_19 гроші, в тому числі й для прискорення та позитивного вирішення їхніх справ. Ці показання повністю узгоджуються між собою, є послідовними та підтверджуються іншими доказами у справі, зокрема даними протоколів усної заяви ОСОБА_6 та ОСОБА_19, огляду та перегляду відеокасет, огляду місця події, помітки та вручення грошових коштів ОСОБА_18 та іншими доказами по справі.

Твердження засудженої про те, що її винуватість у вчиненні злочинів не доведена, а також про відсутність в її діях складу злочину свого об'єктивного підтвердження не знайшли і спростовуються наведеними вище доказами.

Розглядаючи справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, захисника ОСОБА_23, засудженої ОСОБА_5, на підставі детального вивчення матеріалів справи апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про правильне встановлення місцевим судом фактичних обставин справи, доведеність винності засудженої ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих їй злочинів, за винятком епізоду отримання хабара від ОСОБА_7, та про правильність кваліфікації її дій і вказав в ухвалі на докази, які спростовують доводи наведені в апеляціях.

Ухвала апеляційного суду в цій частині є достатньо мотивованою та в повній мірі відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

Дати іншу оцінку доказам, а також скасувати судові рішення в зв'язку з однобічністю, неповнотою досудового чи судового слідства або невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, як про це вказано в касаційній скарзі засудженої - суд касаційної інстанції, згідно з чинним законодавством, - не вправі.

Доводи прокурора про незаконність закриття провадження по факту отримання хабара від ОСОБА_7 27 листопада 2009 року є безпідставними.

Так, згідно з вимогами ст. 376 КПК України 1960 року апеляційний суд, встановивши обставини, передбачені ст.ст. 6, 7, 7-1, 7-2, 8, 9, 10, 11-1 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи постанову і закриває справу.

Суд апеляційної інстанції, провівши часткове судове слідство, дійшов правильного висновку про відсутність складу злочину в діях ОСОБА_5 по епізоду отримання хабара від ОСОБА_7

Ці висновки суду є достатньо мотивованими та ґрунтуються на даних, які були належним чином перевірені в судовому засіданні апеляційного суду та змістовно наведені в ухвалі.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 заперечувала свою причетність до отримання хабара від ОСОБА_7, а докази, на які посилаються органи досудового слідства, не містять інформації, яка б свідчила про вчинення засудженою злочину за вказаним епізодом.

При обґрунтуванні свого висновку суд правильно послався на те, що органами досудового слідства безпідставно не були допитані громадяни США, подружжя ОСОБА_20 та ОСОБА_24, в інтересах яких нібито діяв ОСОБА_7, надання доручення в порядку ст. 315-1 КПК України 1960 року є недоцільним, оскільки це призведе по порушення розумних строків розгляду справи, а також на те, що ОСОБА_7 є перекладачем, а тому до його професійних обов'язків не входило вирішення питання про задоволення позову ОСОБА_20.

На підставі вказаних доказів суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність складу злочину в діях ОСОБА_5 за епізодом отримання хабара від ОСОБА_7

З огляду на викладене, апеляційний суд належним чином умотивувавши своє рішення, на законних підставах закрив провадження щодо ОСОБА_5 за вказаним епізодом.

Таким чином, доводи прокурора про незаконність закриття справи за епізодом отримання хабара від 27 листопада 2009 року, є необґрунтованими.

Посилання прокурора на невідповідність призначеного покарання тяжкості злочинів та особі засудженої внаслідок м'якості, як і посилання засудженої - про суворість покарання, є непереконливими.

Так, відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів.

Призначаючи покарання ОСОБА_5, апеляційний суд з достатньою повнотою врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, які є тяжкими, дані про особу винної, обставини, що пом'якшують покарання, - позитивні характеристики, незначний розмір сум, отриманих в якості хабарів, наявність на утриманні малолітньої дитини, те, що на посаді, з використанням якої було вчинено злочин, ОСОБА_5 не працює та дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення ОСОБА_5 покарання із застосуванням ст. 69 КК України та звільнення її від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Таке покарання, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів.

Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та в повній мірі відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Оскільки в касаційних скаргах прокурора та засудженої не наведено переконливих доводів на обґрунтування як невиправданої суворості, так і м'якості призначеного ОСОБА_5 покарання, вони і в цій частині задоволенню не підлягають.

Доводи прокурора про те, що суд в порушення вимог закону не зазначив в ухвалі конкретно від якого покарання - основного чи додаткового звільнено засуджену, є необґрунтованими.

Частиною 1 ст. 75 КК України встановлено вичерпний перелік покарань, від яких суд, якщо прийде до висновку про можливість виправлення засудженого без їх відбування, може звільнити засудженого від покарання з випробуванням. Покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю до вказаного переліку не входить.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику призначення судами кримінального покарання" № 7 від 24.10.2003 р. (v0007700-03) звільнення від відбування покарання можливе лише щодо основного покарання. Звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання за ст. 75 КК України не допускається та воно підлягає реальному виконанню.

За таких обставин ніяких сумнівів у тому, що суд звільнив засуджену саме від відбування основного покарання у виді позбавлення волі, а не додаткового у виді позбавлення права займатися діяльністю, пов'язаною з відправленням правосуддя, - не виникає.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б були підставою для зміни чи скасування судових рішень по справі, не встановлено.

Керуючись п.п. 11, 15 Розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) та ст.ст. 394 - 396 КПК України 1960 року, колегія суддів

Вирок Київського районного суду м. Полтави від 27 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 1 березня 2013 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, та засудженої ОСОБА_5 - без задоволення.