Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Міщенка С.М.,суддів Пузиревського Є.Б., Сахна Р.І.з участю прокурора Вергізової Л.А.розглянула в судовому засіданні в м. Києві 12 листопада 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 26 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 9 липня 2013 року.

Зазначеним вироком

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого: 03.12.2009 року за ч. 1 ст. 185 КК України до 200 годин громадських робіт;

06.05.2011 року за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі, звільненого на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком 3 роки,

засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України на 6 місяців арешту.

На підставі статей 71, 72 КК України ОСОБА_5 остаточно призначено 4 роки 2 місяці позбавлення волі.

За ч. 2 ст. 149 КК України ОСОБА_5 виправдано у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь НДЕКЦ УМВС України в Житомирській області судові витрати в сумі 731 грн. 24 коп.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 9 липня 2013 року вирок щодо ОСОБА_5 залишено без зміни.

Згідно з вироком, ОСОБА_5, за невстановлених слідством обставин, незаконно придбав особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс (марихуану), масою 7,86 г, який незаконно зберігав протягом тривалого часу без мети збуту за місцем свого проживання по АДРЕСА_1. 21 січня 2012 року приблизно о 12 год. 45 хв. цей наркотичний засіб працівниками міліції було виявлено та вилучено.

Крім того органами досудового слідства ОСОБА_5 обвинувачувався у тому, що в липні 2010 року невстановлена слідством особа, кримінальна справа щодо якої виділена в окреме провадження, запропонувала йому з метою незаконного збагачення за рахунок експлуатації примусової праці інших осіб, підшукати чоловіків для їх подальшої трудової експлуатації, пообіцявши грошову винагороду. ОСОБА_5, достовірно знаючи, що невстановлена особа не має ліцензії на працевлаштування громадян за кордоном, заробляє кошти на життя на території Російської Федерації випадковими заробітками, погодився із вказаною пропозицію, вступивши таким чином в злочинну змову з невстановленою особою та почав підшукувати чоловіків, які не мають постійних доходів та знаходяться в скрутному матеріальному становищі.

3 серпня 2010 року, ОСОБА_5, знаходячись на території Соколовського кар'єру, що по вул. Гранітній в м. Житомирі, зустрів раніше знайомих ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, яким запропонував роботу, а ті, довіряючи йому як давньому знайомому, дали свою згоду. Тим самим ОСОБА_5 завербував вказаних осіб з метою подальшої трудової експлуатації.

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_5 повідомив про факт вербування чоловіків невстановленій слідством особі, яка на той час знаходилась на території Російської Федерації. Діючи в рамках попередньої злочинної змови, 3 серпня 2010 року невстановлена особа, використовуючи систему електронного переказу грошових коштів "Контакт" переказала ОСОБА_5 гроші в сумі 8000 російських рублів для купівлі проїзних квитків завербованим особам. В цей же день, ОСОБА_5 прибув до відділення АТ "Імексбанк", що розташоване по вул. Михайлівській, 16 в м. Житомирі, де отримав вказану суму грошей, які обміняв на українські гривні та купив п'ять квитків на потяг № 344 сполученням "Житомир - Москва" і 4 серпня 2010 року разом з ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_9 та ОСОБА_11 виїхав до м. Москви Російської Федерації, тобто перемістив завербованих осіб через державний кордон України.

Наступного дня ОСОБА_5 разом з ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_9 та ОСОБА_11 прибули на Київський вокзал м. Москви, де їх зустріла невстановлена слідством особа, яка разом з ОСОБА_5 перемістила цих осіб на територію будівництва, що велося по вул. Дружби, 9 в м. Сергіїв Посад Московської області. Знаходячись на будівництві, територія якої була огороджена парканом та охоронялась охоронною фірмою, невстановлена слідством особа поселила ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 та ОСОБА_11 в приміщення, не обладнане для проживання і з метою приховування реальних умов експлуатації потерпілих завірила їх в тимчасових незручностях та послідуючій достойній заробітній платі, тобто шляхом обману, використання уразливого стану потерпілих здійснила їх подальшу трудову експлуатацію.

ОСОБА_5, особисто переконавшись у невідповідності обіцяних умов реальній обстановці, а також усвідомлюючи факт обману потерпілих з метою їх подальшої трудової експлуатації, нічого не повідомив з даного приводу ОСОБА_10 та ОСОБА_8, які також збирались їхати до Російської Федерації. Невстановлена слідством особа, продовжуючи свої злочинні дії, використовуючи систему електронного переказу грошових коштів, переказала своїй сестрі ОСОБА_13 гроші, на які та придбала квитки на потяг до м. Москви та передала ОСОБА_10 і ОСОБА_8

7 серпня 2010 року ОСОБА_10 та ОСОБА_8 прибули на Київський вокзал м. Москви Російської Федерації, де їх зустріла невстановлена слідством особа та перемістила на територію будівництва. Знаходячись на будівництві, невстановлена слідством особа поселила ОСОБА_10 і ОСОБА_8 в приміщення, не обладнане для проживання і з метою приховування реальних умов експлуатації потерпілих завірила їх в тимчасових незручностях та послідуючій достойній заробітній платні, тобто шляхом обману та використанням уразливого стану потерпілих здійснила їх подальшу трудову експлуатацію.

В подальшому невстановлена слідством особа, з метою відшкодування своїх затрат, пов'язаних з вербуванням осіб, та бажаючи подальшого збагачення за рахунок примусової праці інших осіб, змусила ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 до тяжкої фізичної праці, яка виразилась у проведенні будівельних робіт у зимовий період без теплого одягу, засобів захисту на будівництві, умов проживання та харчування. Крім цього, невстановлена слідством особа, з метою посилення впливу на потерпілих, застосувала по відношенню до них психологічний тиск у вигляді відсутності у неї грошей для оплати їхньої праці, тим самим ввела їх у боргову кабалу, оскільки останні не могли розрахуватись за свій проїзд до Російської Федерації та придбати квитки для повернення додому, а також за активної підтримки ОСОБА_5, яка виразилась в постійному нагадуванні потерпілим, що на території будівництва вони будуть затримані працівниками міліції, а невстановлена слідством особа постійними обіцянками заплатити гроші лише після повної здачі об'єкту, тим самим поглиблювала уразливий стан потерпілих, позбавляючи можливості повернутись додому та змушуючи потерпілих працювати задарма, тобто шляхом обману та використання уразливого стану здійснили їх трудову експлуатацію.

Таким чином, ОСОБА_5 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України, тобто у здійсненні незаконної угоди, об'єктом якої є людина, вербуванні, переміщенні та передачі людини, вчинених за попередньою змовою групою осіб та щодо кількох осіб, з метою експлуатації, використанням обману та уразливого стану цих осіб.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення щодо виправдання ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 149 КК України, а справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на те, що суд першої інстанції в основу своїх висновків поклав доводи ОСОБА_5 без їх належного аналізу та оцінки, при цьому дійшов помилкового висновку про відсутність у потерпілих уразливого стану, на що в порушення вимог ст. 377 КПК не звернув уваги суд апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідача, думку прокурора про обгрунтованість касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Висновки суду про винність засудженого ОСОБА_5 у незаконному придбанні, зберіганні наркотичного засобу без мети збуту та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 309 КК України прокурором та іншими учасниками судового розгляду не оскаржуються, а тому в цій частині касаційним судом справа не переглядається.

Що ж стосується доводів касаційної скарги прокурора про безпідставне виправдання ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 149 КК України, то колегія суддів вважає їх непереконливими.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що судом першої інстанції, відповідно до вимог кримінально-процесуального закону та дотриманням положень ст. 334 КПК України 1960 року, було всебічно, повно і об'єктивно досліджено усі обставини справи, дано належну оцінку усім наявним у справі доказам та зроблено обгрунтований висновок щодо відсутності в діях ОСОБА_5 складу інкримінованого досудовим слідством злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України.

Як вбачається із показань потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_8 та інших, здійснюючи пошук роботи, вони погодилися на пропозицію свого знайомого ОСОБА_5 працювати на будівництві багатоповерхового будинку в м. Сергіїв Посад Московській області Російської Федерації за певну плату та на певних умовах. Прибувши на місце, вони уклали усну угоду щодо умов та оплати праці з невстановленою слідством особою, яка забезпечила їм певні умови існування та в подальшому здійснювала оплату їх праці.

З показань потерпілого ОСОБА_10 вбачається, що після приїзду до м. Москви з метою заробити, його не влаштували умови проживання і харчування, а тому через три тижні він вільно покинув будівництво і виїхав до м. Житомира. Інші потерпілі пояснили, що залишились на будівництві, оскільки хотіли завершити об'єкт та заробити гроші, при цьому спочатку харчувалися у їдальні, а коли їм не сподобалась їжа, вони їздили у місто, де купували продукти та харчувалися самі. На будівництві їх силою ніхто не утримував. Крім того потерпілі також показували, що ОСОБА_6 працював підсобним працівником, проживав та харчувався разом з ними на будівництві.

Проаналізувавши зазначені показання потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_12, а також ОСОБА_5 у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд дійшов правильного висновку про те, що потерпілі у будь-якому уразливому стані не знаходилися, оскільки з власної ініціативи прибули до м. Москви, вільно пересувалися, проживали та добровільно працювали на будівництві, а згодом залишили Російську Федерацію та повернулися додому.

Крім того, суд правильно визнав й те, що ОСОБА_5 не передавав осіб, з якими прибув до Російської Федерації для їх подальшої трудової експлуатації, оскільки сам перебував в тих же умовах, що і зазначені особи, тобто працював, проживав та харчувався на тих же умовах. При цьому суд також правильно встановив, що будь-якого фізичного чи психологічного тиску до потерпілих не здійснювалося, у тому числі й ОСОБА_5, будь-які особисті документи у них не вилучалися, всі вони вільно могли пересуватися територією Російської Федерації, чим в подальшому скористалися та повернулися додому в Україну.

Також обгрунтованим колегія суддів вважає й висновок суду про те, що ОСОБА_6 не мав прямого умислу на незаконне збагачення шляхом укладення будь-якої незаконної угоди, об'єктом якої є людина, оскільки знаходився у такому ж стані, що і потерпілі, бо шукав роботу з метою заробітку, у зв'язку з чим і погодився на пропозицію невстановленої особи заробити на будівництві в Російській Федерації. Та обставина, що він отримав гроші та купив на них квитки для себе та інших осіб жодним чином не свідчить про вчинення ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що у справі відсутня об'єктивна складова злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України, а саме наявність будь-якого посягання на особисту волю людини з боку інших осіб, тобто на суспільні відносини, які є безпосереднім об'єктом цього виду злочину.

Усі викладені у касаційній скарзі доводи щодо необґрунтованості виправдання ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 149 КК України були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції і правильно визнані безпідставними. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року, а тому доводи касаційної скарги прокурора в цій частині колегія суддів вважає безпідставними.

Оскільки ОСОБА_5 правильно виправдано за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України, при цьому судом першої інстанції кримінальний закон застосовано правильно, будь-яких істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б тягнули безумовне скасування судових рішень у справі не допущено, тому касаційна скарга прокурора підлягає залишенню без задоволення, а постановлені щодо ОСОБА_5 судові рішення - без зміни.

На підставі наведеного, керуючись статтями 394- 396 КПК України та пунктами 11, 15 Розділу XI Перехідних положень КПК (4651-17) 2012 року, колегія суддів

Вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 26 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 9 липня 2013 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, - без задоволення.