11/796/1303/2013 Про таємне викрадення грошей - 24.07.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2010 року,

Цим вироком

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Єреван /Вірменія/, вірмена, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, працюючого водієм-експедитором на ПП "Піпія", маючого на утриманні дитину 2001 року народження, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше судимого:

- 23 листопада 2007 року за ч. 1 ст. 309 КК України на 2 роки позбавлення волі, та, на підставі ст. 75 КК України, звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки і покладенням обов'язків передбачених ст. 76 КК України, -

засуджено за ч.1 ст. 185 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання повністю приєднано не відбуту частину покарання за вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 23 листопада 2007 року. Остаточно визначено до відбуття покарання у виді штрафу на користь держави в розмірі 850 грн. /вісімсот п'ятдесят/ гривень та 2 роки позбавлення волі, на підставі ст.ст. 75, 76 КК України, його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього обов'язків не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції та періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції.

Призначено вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 23 листопада 2007 року та вказаний вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2010 року виконувати самостійно.

Запобіжний захід - тримання під ватрою.

По справі вирішено питання речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він 12 листопада 2009 року приблизно о 15 год. 40 хв., знаходячись в приміщенні магазину "Взуття великого міста", розташованого в підземному переході по вул. Хрещатик, 32 в м. Києві, звернув увагу на жіночу сумку, що лежала на дивані та належала ОСОБА_3, яка сиділа поруч біля своєї сумки. Вважаючи, що всередині сумки знаходяться гроші чи інші цінні речі, у ОСОБА_1 виник злочинний умисел на таємне викрадення чужого майна із вказаної сумки.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_1, скориставшись неуважністю ОСОБА_3, розстібнув замок її сумки, звідки таємно викрав гроші в сумі 900 грн. Після цього з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

В апеляції прокурор, не оспорюючи фактичні обставини справи і правильність кваліфікації дій ОСОБА_1, просить скасувати вирок суду в частині призначеного покарання та постановити новий вирок, яким ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 185 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки. На підставі ст. 71 КК України частково приєднати покарання за попереднім вироком та остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки. В решті вирок просить залишити без змін. Свої вимоги він мотивує тим, що суд недостатньо врахував суспільну небезпеку вчиненого злочину, який є умисним та відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості. Також зазначає, що підсудний раніше судимий за умисний злочин, вчинив новий злочин перебуваючи на іспитовому строку, що свідчить про небажання особи доводити своє виправлення та схильність вчиняти злочини в подальшому. Призначене судом ОСОБА_1 покарання у виді штрафу вважає недостатнім для виправлення і попередження нових злочинів, оскільки засуджений, усвідомлюючи можливість уникати суворого покарання здатний вчиняти нові злочини.

Крім того, 29.03.2013 року на адресу Апеляційного суду міста Києва надійшла заява від засудженого ОСОБА_1, в якій він посилаючись на те, що має неповнолітнього сина ІНФОРМАЦІЯ_7 і не позбавлений батьківських прав, просить застосувати відносно нього, в частині призначеного покарання по ч.1 ст. 309 КК України, п. "в" ст.1 Закону України "Про амністію у 2008 році" від 12 грудня 2008 року і звільнити його від відбування покарання.

Відповідно до п. 15 розділу ХІ "Перехідних положень" КПК України (4651-17) від 13.04.2012 року, апеляційні та касаційні скарги у кримінальних справах, які були розглянуті до набрання чинності цим кодексом, подаються і розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, тобто на підставі положень КПК України (1001-05) 1960 року.

Тому, оскільки дана кримінальна справа була розглянута судом першої інстанції 22 листопада 2010 року, апеляція прокурора підлягає розгляду судом апеляційної інстанції у порядку, передбаченому положенням КПК України (1001-05) 1960 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на часткову підтримку апеляції, захисника та засудженого проти задоволення апеляції прокурора, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи, викладені в апеляції, провівши часткове судове слідство та судові дебати, заслухавши останнє слово засудженого, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 365 КПК України, висновки суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 щодо фактичних обставин справи, які не оспорюються і стосовно яких докази, згідно частини третьої статті 299 і статті 301-1 цього Кодексу, не досліджувалися, апеляційною інстанцією не перевіряються.

Дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 185 КК України кваліфіковані відповідно до встановлених судом фактичних обставин по справі та пред'явленого обвинувачення, що ніким із учасників судового розгляду під сумнів не ставиться.

Що стосується призначеного покарання, то слід зазначити, що, згідно ч. 1 ст. 65 КК України, суд призначає покарання в межах, установлених санкцією статті Особливої частини Кримінального кодексу України (2341-14) , враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Як вбачається з матеріалів справи, при призначенні покарання за ч. 1 ст. 185 КК України у виді штрафу суд першої інстанції дотримався цих вимог закону, врахувавши ступінь тяжкості та характер суспільної небезпеки вчиненого злочину, конкретні обставини справи та відношення засудженого до вчиненого, який вину визнав в повному обсязі, тяжких наслідків не настало, особу винного, який раніше судимий, працює водієм-експедитором на ПП "Пілія", на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні неповнолітню дитину, те, що потерпілій було повернуто викрадені кошти в повному обсязі, а також наявність обтяжуючих покарання обставин, а саме рецидив злочинів та наявність таких пом'якшуючих покарання обставин, як визнання вини та щире каяття.

Тому, оскільки при призначенні засудженому покарання за ч. 1 ст. 185 КК України суд вже врахував в достатній мірі усі ті обставини, на які послався в апеляції прокурор, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення доводів останнього щодо м'якості призначеного покарання за ч.1 ст. 185 КК України.

Разом з тим, місцевим судом, при призначенні остаточного покарання за сукупністю вироків, не дотримано вимог ст. 71 КК України.

Згідно ч. 4 ст. 71 КК України, остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику призначення судами кримінального покарання" від 24 жовтня 2003 р. №7 (v0007700-03) (із змінами, № 18 від 10 грудня 2004 р. (v0018700-04) , № 8 від 12 червня 2009 р. (v0008700-09) та № 11 від 6 листопада 2009 р. (v0011700-09) ) у разі засудження особи за злочин, вчинений у період іспитового строку за попереднім вироком, визначеним у порядку статей 75, 79, 104 КК, та призначення покарання, яке згідно з ч. 3 ст. 72 КК за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягає, суд, незважаючи на це, має застосувати вимоги ст. 71 КК і визначити за сукупністю вироків таке остаточне покарання, яке має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, так і від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. У такому випадку суд визначає остаточне покарання у виді сукупності невідбутої частини покарання за попереднім вироком та покарання за новим вироком, ухвалюючи рішення про їх самостійне виконання.

Тому, погоджуючись з висновками суду про необхідність і достатність для виправлення засудженого та попередження нових злочинів призначення йому основного покарання за ч. 1 ст. 185 КК України у виді штрафу, колегія суддів вважає необґрунтованими висновки суду про можливість застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України, оскільки приймаючи таке рішення суд першої інстанції не врахував те, що ОСОБА_1 попереднім вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 23 листопада 2007 року вже звільнявся від відбування покарання, однак на шлях виправлення не встав і в період іспитового строку вчинив новий умисний корисливий злочин.

Виходячи з зазначеного, а також з того, що фактичні обставини справи, винуватість засудженого та кваліфікація злочину ніким не оспорені, колегія суддів вважає за необхідне апеляцію прокурора задовольнити частково, вирок суду скасувати в частині призначення ОСОБА_1 покарання та постановити в цій частині новий вирок.

Зокрема, при призначенні покарання, колегія суддів враховує характер, ступінь суспільної небезпеки та тяжкість вчиненого злочину, конкретні обставини справи, відношення засудженого до вчиненого та його особу, наявність обтяжуючої обставини - рецидиву злочину та наявність пом'якшуючих покарання обставин, як визнання вини, добровільне відшкодування заподіяної шкоди щире каяття, та вважає за необхідне призначити ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 185 КК України основне покарання в межах санкції статті Кримінального кодексу України (2341-14) у виді штрафу.

Що стосується заяви засудженого про застосування до нього положень п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію" від 12 грудня 2008 року і звільнення від відбування покарання, то вона також не може бути визнана належною, оскільки відповідно до п. "г" ст.7 цього ж Закону, амністія не застосовується до осіб, які до повного відбуття покарання, призначеного за вироком, вчинили новий умисний злочин.

Керуючись п. 15 розділу ХІ "Перехідних положень" КПК України (4651-17) від 13.04.2012 року та ст. ст. 365, 366, 374, 378 КПК України, колегія суддів, -

Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, - задовольнити частково.

вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2010 року щодо ОСОБА_1 скасувати в частині призначеного йому покарання та постановити в цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_1 за ч.1 ст. 185 КК України покарання у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - 850 грн.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання, приєднати повністю невідбуту частину покарання у виді двох років позбавлення волі за вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 23 листопада 2007 року, та остаточно призначити ОСОБА_1 покарання у виді двох років позбавлення волі та штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень, які виконувати самостійно.

Строк відбуття покарання ОСОБА_1 обчислювати з 13 листопада 2012 року. Зарахувати ОСОБА_1 у строк відбуття покарання у виді позбавлення волі час перебування його під вартою в період досудового слідства з 12 по 20 листопада 2009 року включно.