296/407/12-к Про незаконне придбання без мети збуту особливо небезпечної наркотичної речовини - 09.07.2013 Прийняття

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду м. Житомира матеріали кримінальної справи за апеляціями засудженого ОСОБА_2, захисника ОСОБА_3, представника потерпілих адвоката ОСОБА_1 прокурора прокуратури м. Житомира, на вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 29 березня 2013 року,

Цим вироком

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.

Житомира, громадянина України, мешканця АДРЕСА_1, раніше

судимого:- 03.12.2009 року Богунським

районним судом м. Житомира за ч.1 ст. 185 КК

України до 200 годин громадських робіт; -

06.05.2011 року Богунським районним судом

м. Житомира за ч.2 ст. 186, ст.ст. 75, 76 КК

України на 4 роки позбавлення волі з

іспитовим строком 3 роки, -

за ч.2 ст. 149 КК України - виправданий, засуджений за ст. 309 ч.1 КК України - на 6 (шість) місяців арешту.

На підставі ст.ст. 71, 72 КК України до призначеного покарання частково приєднано не відбуту частину покарання за вироком Богунського районного суду м, Житомира від 16.05.2011 року за яким останній засуджений за ст. 186 ч.2 КК України на 4 роки позбавлення волі і визначено остаточну міру покарання у виді 4 ( чотирьох) років 2 місяців позбавлення волі.

Початок строку відбуття покарання засудженому ОСОБА_2 рахується з 24.01.2012 року, зараховано також час перебування під вартою: з 16.03.2011 року по 23.03.2011 року.

Запобіжний захід засудженому до вступу вироку в законну силу залишено попередній - тримання під вартою.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь НДЕКЦ УМВС України в Житомирській області судові витрати в сумі 731, 24 грн.

Речові докази: наркотичну сировину, яка зберігається у камері схову речових доказів Корольовського РВ УМВС України в Житомирській області - вирішено знищити.

Згідно змісту вироку суду, за невстановлених слідством обставин, ОСОБА_2 незаконно придбав подрібнену рослинну масу зеленого кольору, яка має ботанічні ознаки рослин коноплі масою 7,86 грам, яку незаконно зберігав на протязі тривалого часу без мети збуту за місцем свого проживання, по АДРЕСА_1.

Під час проведення обшуку в будинку по АДРЕСА_1, 21.01.2012 року о 12 год. 45 хв. працівниками міліції, було виявлено та вилучено вказану подрібнену рослинну масу зеленого кольору, яка має ботанічні ознаки рослин коноплі масою 7,86 грам.

Крім того ОСОБА_2 обвинувачується у тому, що в липні 2010 року, невстановлена слідством особа, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження, знаходячись в м. Житомирі, з метою незаконного збагачення за рахунок експлуатації примусової праці інших осіб, запропонувала ОСОБА_2 підшукати чоловіків для їх подальшої трудової експлуатації, пообіцявши за це ОСОБА_2 грошову винагороду. ОСОБА_2, вислухавши пропозицію невстановленої слідством особи та достовірно знаючи, що остання не мала ліцензії на працевлаштування громадян за кордоном, заробляє собі на життя на території Російської Федерації випадковими заробітками, дав свою згоду, вступивши таким чином з невстановленою слідством особою, в попередню злочинну змову.

ОСОБА_2 почав підшуковувати чоловіків, які не мають постійного джерела доходів та знаходяться в скрутному матеріальному становищі. 03.08.2010 року, в обідню пору, ОСОБА_2, знаходячись на території Соколовського кар'єру, що по вул. Гранітній в м. Житомирі, зустрів раніше знайомих ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які вислухали пропозицію ОСОБА_2 та довіряючи йому як давньому знайомому, дали свою згоду, тим самим ОСОБА_2 завербував їх з метою подальшої трудової експлуатації.

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_2 повідомив про факт вербування чоловіків невстановленій слідством особі, яка на той час вже знаходилась на території Російської Федерації. Діючи в рамках попередньої злочинної змови, 03.08.2010 року, використовуючи систему електронного переказу грошових коштів "Контакт" переказала ОСОБА_2 грошові кошті в сумі 8 000 російських рублів для купівлі проїзних квитків завербованим особам. В цей же день, ОСОБА_2 прибув до відділення АТ "Імексбанк", що розташоване по вул. Михайлівській, 16 в м. Житомирі, де отримав вищевказану суму грошей, які відразу обмінявши на українські гривні купив п'ять квитків на потяг № 344 сполученням "Житомир - Москва" та 04.08.2010 року о 17 год. 15 хв. разом з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 виїхав до м. Москва Російської Федерації, тобто перемістив завербованих осіб через державний кордон України.

04.08.2012 року, близько 14 год. 08 хв. ОСОБА_2 разом з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 прибули на Київський вокзал м. Москви Російської Федерації, де їх зустріла невстановлена слідством особа і продовжуючи свій злочинний умисел разом з ОСОБА_2 перемістила потерпілих на територію будівництва, яке велось за адресою АДРЕСА_2. Знаходячись на будівництві, територія якого була огороджена парканом та охоронялась охоронною фірмою, невстановлена слідством особа поселила ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 в приміщення, не обладнане для проживання і, з метою приховування реальних умов експлуатації потерпілих, завірила їх в тимчасових незручностях та послідуючій достойній заробітній платі, тобто шляхом обману, використання вразливого стану потерпілих здійснила їх подальшу трудову експлуатацію.

ОСОБА_2, особисто переконавшись у невідповідності обіцяних умов реальній обстановці, а також усвідомлюючи факт обману потерпілих з метою їх дальшої трудової експлуатації та бажаючи настання цього, нічого не повідомив з даного приводу ОСОБА_8 та ОСОБА_6, які також збирались їхати до Російської Федерації. Невстановлена слідством особа, продовжуючи свої злочинні дії, використовуючи систему електронного переказу грошових коштів, переказала своїй сестрі ОСОБА_11 гроші, за які вона придбала квитки на потяг до м. Москви, які передала ОСОБА_8 та ОСОБА_6

07.08.2010 року, близько 04 год. ОСОБА_8 та ОСОБА_6 прибули на Київський вокзал м. Москви Російської Федерації, де їх зустріла невстановлена слідством особа, і реалізовуючи свій злочинний умисел, перемістив потерпілих на територію будівництва, яке велось за адресою АДРЕСА_2. Знаходячись на будівництві, територія якого була огороджена парканом та охоронялась охоронною фірмою, невстановлена слідством особа, поселила ОСОБА_8 та ОСОБА_6 в приміщення, не обладнане для проживання і з метою приховування реальних умов експлуатації потерпілих завірила їх в тимчасових незручностях та послідуючій достойній заробітній платні, тобто шляхом обману та використання вразливого стану потерпілих здійснив їх подальшу трудову експлуатацію.

В подальшому невстановлена слідством особа, з метою відшкодування своїх затрат пов'язаних з вербуванням осіб та бажаючи подальшого збагачення за рахунок примусової праці інших осіб змусила ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до тяжкої фізичної праці, яка виразилась у проведенні будівельних робіт у зимовий період без теплого одягу, засобів захисту на будівництві, умов проживання та харчування. Крім цього, невстановлена слідством особа, з метою посилення впливу на потерпілих, застосувала по відношенню до них психологічний тиск у вигляді відсутності у неї грошей для оплати їх праці, тим самим введення їх у боргову кабалу, оскільки останні не могли таким чином розрахуватись за свій проїзд до Російської Федерації та придбати квитки, щоб повернутись додому, а також за активної підтримки ОСОБА_2, яка виразилась в постійному нагадуванні потерпілим, що на території будівництва будуть затримані співробітниками міліції, також, невстановлена слідством особа, постійними обіцянками заплатити гроші лише після повної здачі об'єкту, тим самим поглиблювала уразливий стан потерпілих, позбавляючи можливості повернутись додому та змушуючи працювати задарма, тобто шляхом обману та використання вразливого стану потерпілих здійснила їх трудову експлуатацію.

ОСОБА_2 обвинувачується за ч. 2 ст. 149 КК України, тобто за здійснення незаконної угоди, об'єктом якої є людина, вербування, переміщення та передача людини, вчинені щодо кількох осіб, з метою експлуатації, з використанням обману та уразливого стану особи, вчинені за попередньою змовою групою осіб.

В апеляції захисник ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_2 просить вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 29.03.2013 року в частині призначення покарання засудженому ОСОБА_2 змінити і призначити мінімальну міру покарання за вказаною статтею у вигляді штрафу.

В обґрунтування апеляції посилається на те, що вирок суду є занадто суворим, не обґрунтованим і безпідставним. Вважає, що в ході проведення досудового слідства не проведено жодних слідчих та слідчо-оперативних дій, направлених на повне, всебічне та об'єктивне розслідування даної кримінальної справи і встановлення осіб, причетних до злочинів, пов'язаних із незаконним обігом наркотичних засобів. Не встановлено особу, яка "виявила" поліетиленовий пакет із наркосировиною, не допитано її в якості свідка по факту виявлення та вилучення наркотичних засобів. Не проведені очні ставки між тією особою і свідками ОСОБА_13 та ОСОБА_14 та не прийнято до уваги їх покази.

На думку апелянта судом не прийнято до уваги і не дано оцінки, що взагалі стороння особа, яка не залучена до проведення слідчої дії, робила в чужому домоволодінні. Не взято до уваги той факт, що на досудовому слідстві не проводилась дактилоскопічна експертиза, яка б спростувала б, або підтвердила б належність пакету із наркосировиною саме ОСОБА_2

Тому, з урахуванням наведеного, апелянт вважає, що порушуючи справу за ч.1 ст. 309 КК України відносно ОСОБА_2 слідством не зібрано жодних доказів, які б вказували, що дана наркотична сировина належить саме йому, а тому і призначена міра покарання є не відповідним покаранням вчиненому діянню.

В апеляції засуджений ОСОБА_2 просить вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 29.03.2013 року змінити і визнати його за ч.1 ст. 309 КК України невинуватим та виправдати за цією статтею.

В обґрунтування апеляції посилається на те, що вирок суду є занадто суворим, не обґрунтованим і безпідставним. Вважає, що суд безпідставно визнав як доказ його вини протокол очної ставки від 14.03.12 р між ним та ОСОБА_15, не прийняв до уваги покази матері ОСОБА_13, свідка ОСОБА_14 та не взяв до уваги факт, що на досудовому слідстві не проводилась дактилоскопічна експертиза.

Апелянт вказує на те, що обставинами, які обтяжують покарання судом визнано рецидив злочинів, але він злочинів, в яких його обвинувачують не вчиняв, а тому обвинувачення за ч. 1 ст. 309 КК України базується на припущеннях, які нічим і ніким не підтверджені.

В апеляції представник потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_1 просить скасувати вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 29.03.2013 року відносно ОСОБА_2 в частині виправдання його в скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 149 КК України.

Постановити новий вирок, яким ОСОБА_2 визнати винним за ч.2 ст. 149 КК України, задовольнити надані суду цивільні позови на користь потерпілих та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8, як відшкодування завданої моральної шкоди 6 ( шість) тисяч грн., ОСОБА_4 - як відшкодування завданої матеріальної шкоди 21 тисячу623 гривні 70 коп., моральної - 6 ( шість) тисяч гривень, ОСОБА_6 - як відшкодування завданої матеріальної шкоди 45444 ( сорок п'ять тисяч чотириста сорок чотири) грн. 20 коп., моральної - 6 (шість) тисяч грн., ОСОБА_7 - як відшкодування завданої матеріальної шкоди 21993 ( двадцять одну тисячу дев'ятсот дев'яносто три грн.) 50 коп., моральної шкоди - 6 (шість) тисяч грн., ОСОБА_5 - як відшкодування завданої матеріальної шкоди 46293 (сорок шість тисяч двісті дев'яносто три) грн. 50 коп., моральної шкоди - 6 (шість) тисяч грн.

В обґрунтування апеляції посилається на те, що вирок суду винесений відносно ОСОБА_2 є безпідставним, так як висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, адже суд не взяв до уваги докази, які істотно впливають на його висновки.

На думку апелянта беззаперечним доказом вини ОСОБА_2 є документи грошового переказу "Контакт" та підтвердження своїх показань потерпілими під час судового розгляду справи. До зміни показів потерпілого ОСОБА_9 під час досудового слідства апелянт зазначає, що треба відноситись критично, оскільки вказаний потерпілий перебуває за гратами і очевидно не бажає стати жертвою помсти з боку ОСОБА_2

Апелянт зазначає, що не визнання вини ОСОБА_2 та зміну ним своїх показів в судовому засіданні про те, що він не причетний до подій, свідчить про його намагання уникнути кримінальної відповідальності.

В апеляції прокурор просить вирок в частині виправдування за відсутністю в діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч.2 ст. 149 КК України скасувати та постановити новий, яким ОСОБА_2 за ч.2 ст. 149 КК України призначити покарання у вигляді 6 (шести) років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 309 КК України та призначити йому покарання у вигляді 2 років позбавлення волі. Керуючись ст. 70 ч.1 КК України - шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити покарання у вигляді 6 років позбавлення волі з конфіскацією усього майна та згідно ст. 71 ч.1 КК України призначити остаточне покарання, шляхом приєднання частини не відбутого покарання від 06.05.2011 року та призначити остаточне покарання у вигляді 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Позовні вимоги потерпілих задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляції посилається на те, що вирок підлягає скасуванню з підстав безпідставного виправдання ОСОБА_2 за ст. 149 ч.2 КК України (2341-14) , невідповідності висновків суду, викладених у вироку фактичним обставинам справи та в зв'язку з неправильним застосуванням кримінального та кримінально-процесуального закону за фактом вчинення ОСОБА_2 злочину, передбаченого ч.2 ст. 149 КК України.

На думку апелянта, судом не враховано той факт, що в судовому засіданні ОСОБА_2 показав, що до цього ОСОБА_19 йому повідомляв про загальну кількість осіб, які необхідні для роботи, суд надаючи оцінку даним доказам повністю погодився лише на доводи підсудного та захисту, належним чином не оцінивши наявні в матеріалах кримінальної справи докази в їх сукупності. Саме ОСОБА_2 03.08.2010 р о 10 год. 40тхв. Отримав грошовий переказ на білети до Москви, що саме він, разом зі своєю співмешканкою купував білети на потяг для ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 та особисто супроводжував останніх до м. Москви РФ, тобто здійснив їх переміщення через державний кордон України та зустрівшись з ОСОБА_19 здійснив передачу вищевказаних осіб останньому.

Крім того, аналізуючи покази потерпілих та свідків по справі суд на думку обвинувачення виходив лише з позиції захисту, однобоко тлумачив надані потерпілими покази, а покази, які були надані потерпілими в ході досудового слідства не врахував.

Також судом не враховано, що під примусом розуміється не лише фізичний примус або застосування насильства, але й застосування психологічного примусу, що в даному випадку мало місце.

На апеляцію прокурора та представника потерпілих ОСОБА_1 в інтересах потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, захисник ОСОБА_3 подав заперечення.

В обґрунтування заперечень посилається на те, що вирок Корольовського районного суду м. Житомира, яким ОСОБА_2 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 149 КК України і виправдано за цією статтею, а цивільні позови потерпілих залишено без задоволення, є законним і обґрунтованим, який ґрунтується на доказах, які були розглянуті і оцінені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідача по справі, засудженого ОСОБА_2 та в його інтересах захисника ОСОБА_3, які підтримали подані апеляції з наведених мотивів та заперечували проти задоволення апеляцій представника потерпілих адвоката ОСОБА_1, та прокурора прокуратури м. Житомира, представника потерпілих адвоката ОСОБА_1 та прокурора, які підтримали свої апеляції з наведених мотивів, та заперечували проти задоволення апеляцій засудженого ОСОБА_2 та в його інтересах захисника ОСОБА_3, обговоривши доводи апеляцій та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає подані апеляції такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Вина засудженого ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 309 ч.1 КК України доведена зібраними та дослідженими в судовому засіданні доказами: показаннями свідків ОСОБА_17, ОСОБА_18, протоколами обшуку, очної ставки, висновком експерта № 2/36 від 23.01.2012 року, актом судово-наркологічної експертизи Д -149 від 28.02.2012 року, згідно з висновками якої ОСОБА_2 систематично вживає наркотичні засоби - тричі на тиждень. Таким чином, наданими та дослідженими в судовому засіданні доказами беззаперечно підтверджено те, що ОСОБА_2 дійсно незаконно зберігав на протязі тривалого часу без мети збуту за місцем свого проживання, а саме в будинку АДРЕСА_1 - небезпечний наркотичний засіб - канабіс (марихуану) вагою 7, 86 грама, який згодом був виявлений та вилучений працівниками міліції за місцем помешкання ОСОБА_2

Апеляційний суд вважає необґрунтованими посилання засудженого ОСОБА_2 та в його інтересах захисника ОСОБА_3, що дані наркотичні речовини йому були "підкинуті" працівниками міліції та він не вчиняв злочину, передбаченого ст. 309 ч.1 КК України, оскільки вони спростовуються вищенаведеними доказами по справі.

Крім того, під час досудового слідства будь - яких заяв до прокурора щодо фальсифікації кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_2 за ст. 309 ч.1 КК України не надходило.

Покарання засудженому ОСОБА_2 призначено судом першої інстанції з дотриманням вимог ст. 65 КК України, врахуванням суспільної небезпеки вчиненого злочину, характеристики винної особи, думки потерпілих, а також обставин, передбачених ст.ст. 66, 67 КК України.

При цьому, з урахуванням невідбутого покарання за попереднім вироком, суд обґрунтовано застосував до засудженого ОСОБА_2 вимоги ст. 71, 72 КК України, призначивши остаточне покарання засудженому ОСОБА_2 за сукупністю вироків в межах санкцій ст.ст. 186 ч.2, 309 ч.1 КК України.

Разом з тим, апеляційний суд також вважає необґрунтованими викладені в апеляції доводи прокурора про те, що суд першої інстанції безпідставно виправдав засудженого ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 149 ч.2 КК України.

Розглядаючи справу по суті, суд повно та всебічно дослідив зібрані та надані органами досудового слідства докази щодо причетності ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого злочину та прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність в його діях складу злочину, передбаченого ст. 149 ч.2 КК України.

Згідно змісту ст. 149 ч.2 КК України продаж, інша оплатна передача людини, а так само здійснення відносно неї угоди, пов'язаної з законним чи незаконним переміщення за її згодою, або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу, з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення в злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення ( удочеріння) в комерційних цілях, використання в збройних конфліктах, експлуатації її праці.

З об'єктивної сторони, згідно зі змістом диспозиції ст. 149 КК України, вказане діяння може мати такі види: продаж людини, інша оплатна передача людина, здійснення стосовно людини будь - якої незаконної угоди, пов'язаної з переміщення за її згодою, або без згоди через державний кордон України.

Торгівля людьми є злочином із формальним складом. Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини, які забезпечують особисту волю людини.

Як вбачається з письмових матеріалів справи та наданих доказів, громадяни ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, здійснюючи пошук роботи, погодилися на пропозицію свого знайомого ОСОБА_2 працювати на будівництві багатоповерхового будинку в Московській області в м.Сергіїв Посад Російської Федерації за певну платню та на певних умовах.

Згодом, всі вони, прибувши на місце будівництва в Російську Федерацію фактично уклали усну угоду щодо умов та оплати праці з невстановленою слідством особою ОСОБА_19, який, у свою чергу надав останнім місце проживання та здійснював у послідуючому оплату їх праці.

Таким чином, громадяни України, добровільно переїхавши за рахунок наданих їм коштів до Російської Федерації та пропрацювавши на будівництві за усною угодою з невстановленою слідством особою деякий час, не отримавши згодом очікуваних коштів за виконану роботу та відмовляючись надалі виконувати запропоновані їм будівельні роботи за не належну платню, почали повертатися до місць свого помешкання - на Україну.

Розглядаючи справу по суті та оцінюючи надані органами досудового слідства докази, суд першої інстанції здійснив обґрунтовані висновки про те, що будь - яка передача вказаних громадян іншим особам не відбувалася, будь-якого фізичного чи психічного насильства до потерпілих будь-ким не застосовувалося. Встановлені в судовому засіданні обставини даної кримінальної справи безпосередньо вказують на те, що паспортів чи будь -яких документів, які посвідчують особу у громадян ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5 не вилучалися, всі вони могли вільно пересуватися на території Російської Федерації та, у разі необхідності, й покинути запропоноване їм будівництво житлового об'єкту, що згодом вони й зробили.

А тому, суд зробив правильний висновок про те, що громадяни ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, проживаючи та добровільно працюючи за усною домовленістю на будівництві, у будь-якому уразливому стані не знаходились.

Як вбачається з показів самих потерпілих по справі осіб, вони залишалися на будівництві лише заради того, щоб отримати повний розрахунок за виконану ними роботу. Але, працюючи лише за усною домовленістю, отримали від невстановленої слідством особи ОСОБА_19 - бригадира вказаних будівельних робіт лише незначну суму коштів.

В матеріалах справи відсутні будь - які дані щодо отримання ОСОБА_2 будь - якої фінансової винагороди за вербування, переміщення, передачі людини з метою експлуатації, передбаченої ст. 149 КК України .

У цьому зв'язку, апеляційний суд вважає непереконливими посилання потерпілих на ті обставини, що ОСОБА_2 після прибуття у м. Житомир з Російської Федерації зробив ремонт за місцем свого проживання, а тому, на їх думку, такий ремонт він міг зробити за отримані кошти від ОСОБА_19 чи інших осіб.

Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції прийшов до цілком обґрунтованого висновку про те, що у справі відсутня об'єктивна складова злочину, передбаченого ст. 149 ч.2 КК України., а саме наявність будь - якого посягання на особисту волю людини з боку інших осіб, тобто суспільні відносини, які є безпосереднім об'єктом цього виду злочину.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що, досліджуючи та оцінюючи надані по справі докази, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність в діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ст. 149 ч.2 КК України.

А тому, з урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає будь - яких підстав для задоволення апеляцій засудженого ОСОБА_2, захисника ОСОБА_3, представника потерпілих - адвоката ОСОБА_1 та прокурора прокуратури м. Житомира: скасування, зміни вироку Корольовського суду м. Житомира та постановлення по даній справі обвинувального вироку щодо ОСОБА_2 за ст. 149 ч.2 КК України.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України ( в ред. 1960 року), апеляційний суд ухвалив,-

Апеляції засудженого ОСОБА_2 та в його інтересах захисника ОСОБА_3, представника потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_1, прокурора прокуратури м. Житомира залишити без задоволення, а вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 29 березня 2013 року щодо ОСОБА_2 - без зміни.