2512/2590/2012 Про скоєння вантажним автомобілем наїзду на велосипедиста, а в подальшому переїзду останнього, який отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер на місці події - 28.05.2013 Прийняття

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_5, представника цивільного відповідача ОСОБА_7 на вирок Менського районного суду Чернігівської області від 06 лютого 2013 року.

Цим вироком

ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, уродженець с. Волосківці Менського району Чернігівської області, з середньо-спеціальною освітою, одружений, працюючий водієм ПРАТ "Менське підприємство по племінній справі в тваринництві", ліквідатор аварії на ЧАЕС 2 категорії, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1, не судимий

-засуджений за ч. 2 ст. 286 КК України до 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 рік.

На підставі ст. ст. 75, 76 КК України засудженого звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.

Стягнуто з ОСОБА_9 на користь держави судові витрати в сумі 1411 грн.20 коп., пов'язані з проведенням по справі судових експертиз .

Стягнуто з ПРАТ "Менське підприємство по племінній справі в тваринництві" на користь ОСОБА_5 70000 грн. моральної шкоди, в решті позовних вимог відмовлено.

Арешт, накладений на майно ПРАТ "Менське підприємство по племінній справі в тваринництві" - автомобіль ЗІЛ - ММЗ моделі 4502, державний номерний знак НОМЕР_1 - залишений без змін до виконання вироку в частині виконання цивільного позову.

Питання про речові докази вирішено відповідно до вимог ст. 81 КПК України.

вироком суду ОСОБА_9 визнаний винним та засуджений за те, що 19 вересня 2012 року о 15 годині 30 хвилин, керував автомобілем ЗІЛ-ММЗ моделі 4502, державний номерний знак НОМЕР_1, що належить ПРАТ "Менське підприємство по племінній справі в тваринництві" та рухався по вул. Корольова м. Мена з послідуючим виїздом на вул. Леніна, по якій проходить головна дорога Чернігів-Гремяч і, будучи зобов'язаним надати дорогу транспортним засобам, які рухаються по головній дорозі, не прийняв мір по зупинці керованого ним транспортного засобу, а продовжив рух автомобіля, виконуючи поворот вправо з подальшим з'їздом з проїзної частини дороги на узбіччя, не переконавшись, що своїми діями не створить перешкод чи небезпеки для інших учасників руху. З'їжджаючи з проїзної частини дороги на узбіччя, не уступив дорогу велосипедисту, напрям руху якого він перетинав, внаслідок чого здійснив спочатку наїзд, а в подальшому і переїзд велосипедиста ОСОБА_10, яка отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла на місці події. В даній дорожній обстановці водій ОСОБА_9 порушив вимоги п.п. 2.3 "б", 10.1, 10.2, 12.3, 16.11 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , які знаходяться у прямому причинному зв'язку з наслідками, які настали в результаті ДТП.

Прокурором на постановлений вирок подано апеляцію, в якій він, не оспорюючи обставини справи та кваліфікацію дій засудженого, просить вирок суду скасувати у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання особі засудженого, тяжкості вчиненого ним злочину внаслідок м'якості, постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_9 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 рік. Вважає, що судом безпідставно застосовано ст. 75 КК України. Суд не врахував, тяжкість наслідків від вчиненого ним діяння, тобто загибель потерпілої, невідшкодовану шкоду, вибачення мали формальний характер, оскільки були принесені тільки під час судового розгляду справи під тяжкістю майбутнього покарання.

Також потерпілі ОСОБА_6 та ОСОБА_5 подали апеляції, які аналогічні за змістом, в яких вони, не оспорюючи фактичні обставини справи та кваліфікацію дій засудженого, просять вирок скасувати у зв'язку зі м'якістю призначеного покарання. ОСОБА_6 просить призначити ОСОБА_9 покарання у виді 5 років позбавлення волі, а ОСОБА_5 - в межах санкції ч.2 ст. 286 КК України, без застосування ст.ст. 75, 76 КК України. Посилаються на те, що злочин відноситься до категорії тяжких, внаслідок якого загинула їх мати, на досудовому слідстві пробачення у родичів загиблої не просив, у скоєному не розкаявся, визнав вину тільки для того, щоб уникнути покарання.

Представником цивільного відповідача ПРАТ "Менське підприємство по племінній справі в тваринництві" ОСОБА_7 подано апеляцію, вважаючи вирок незаконним, помилковим в частині стягнення моральної шкоди саме з підприємства, оскільки воно не завдавало шкоди ОСОБА_5, не вчиняло щодо нього протиправних дій, не порушувало особистих майнових та немайнових інтересів, тобто, судом не встановлено вини власника джерела підвищеної небезпеки, тому відповідно до ст. 1187 ЦК України шкода не повинна стягуватись з підприємства. Автомобіль, на якому скоєно злочин не є суб'єктом морально-правових відносин. Помилковість, на думку апелянта, полягає у тому, що питання відшкодування шкоди повинно вирішуватись в порядку цивільного судочинства із залученням ВАТ НАСК "Оранта", оскільки між страховою компанією та ПРАТ "Менське підприємство по племінній справі в тваринництві" укладено договір страхування транспортного засобу на випадок настання страхового випадку, в тому числі і при заподіянні шкоди при ДТП. Повідомляє, що ПРАТ відшкодувало матеріальну шкоду потерпілій стороні, просить змінити вирок суду, скасувати в частині стягнення моральної шкоди з підприємства.

Засудженим ОСОБА_9 на апеляцію прокурора подано заперечення, він просить залишити її без задоволення, вважаючи необґрунтованою, оскільки судом вірно встановлено, що він вперше скоїв необережний злочин, враховано його позитивні характеристики за місцем проживання та роботи, наявність на його утриманні матері похилого віку, дружини інваліда ІІ групи, які потребують стороннього догляду, те, що він є ліквідатором наслідків на ЧАЕС 2 категорії, наявність у нього кардіологічних захворювань, добровільне відшкодування матеріальної шкоди потерпілій стороні, вирішував питання про відшкодування моральної шкоди, відсутність обставин, що обтяжують покарання. Погоджується, що питання з приводу відшкодування моральної шкоди потерпілому ОСОБА_5 повинні вирішуватись в порядку цивільного судочинства з урахуванням договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і не заперечує щодо зміни вироку суду в цій частині.

Заслухавши доповідача, прокурора, який наполягав на скасуванні вироку суду з підстав, викладених в своїй апеляції, представників потерпілих та самих потерпілих, які підтримали свої апеляції та апеляцію прокурора, зазначаючи, що суд безпідставно застосував ст. 75 КК України, представників цивільного відповідача, які підтримали свою апеляцію, вважаючи незаконним стягнення моральної шкоди з підприємства, засудженого ОСОБА_9 та його захисника, які вважають вирок законним та обґрунтованим, в судових дебатах та останньому слові засуджений щиро каявся у скоєному, наголошував, що вперше скоїв злочин, просив вирок суду залишити без змін, апеляції прокурора та потерпілих без задоволення, перевіривши матеріали справи та доводи апеляцій, судова колегія вважає, що

апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та потерпілого ОСОБА_5 підлягають задоволенню, апеляція ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, апеляцію представника цивільного відповідача ОСОБА_7 необхідно залишити без задоволення .

Виходячи з проведеного часткового судового слідства, призначеного апеляційним судом до тієї частини вироку, законність і обґрунтованість якої оспорювалася в апеляціях, колегія суддів, -

ОСОБА_9, 19 вересня 2012 року о 15 годині 30 хвилин керував автомобілем ЗІЛ-ММЗ моделі 4502, державний номерний знак НОМЕР_1, що належить ПРАТ "Менське підприємство по племінній справі в тваринництві" та рухався по вул. Корольова м. Мена з послідуючим виїздом на вул. Леніна, по якій проходить головна дорога Чернігів-Гремяч і, будучи зобов'язаним надати дорогу транспортним засобам, які рухаються по головній дорозі, не прийняв мір по зупинці керованого ним транспортного засобу, а продовжив рух автомобіля, виконуючи поворот вправо з подальшим з'їздом з проїзної частини дороги на узбіччя, не переконавшись, що своїми діями не створить перешкод чи небезпеки для інших учасників руху. З'їжджаючи з проїзної частини дороги на узбіччя, не уступив дорогу велосипедисту, напрям руху якого він перетинав, внаслідок чого здійснив спочатку наїзд, а в подальшому і переїзд велосипедиста ОСОБА_10, яка отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла на місці події. В даній дорожній обстановці водій ОСОБА_9 порушив вимоги п.п. 2.3 "б", 10.1, 10.2, 12.3, 16.11 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , які знаходяться у прямому причинному зв'язку з наслідками, які настали в результаті ДТП.

Як вбачається з матеріалів справи, фактичні обставини справи, доведеність вини і кваліфікація дій ОСОБА_9 у судовому засіданні суду першої інстанції ніким з учасників процесу, в тому числі і засудженим, не оспорювались, не оспорювались вони і в апеляціях.

В апеляційному суді ОСОБА_9 не заперечував своєї вини в скоєному, каявся, показував, що ДТП сталося з необережності, що велосипедиста він не побачив, так як всю увагу приділяв лівій стороні в напрямку свого руху, що потерпілі не бажали з ним спілкуватися, хоча він відразу після події намагався з ними зустрітися, просив залишити вирок суду без змін.

Потерпілі та їх представники в апеляційному суді не змінили свою думку про те, що виправлення засудженого можливе тільки після реального відбування покарання, мотивуючи тим, що він знехтував правила дорожнього руху, що призвело до загибелі їх матері, а потім і смерті їх батька, так як той не витримав такого горя, сам будучи хворим. Після скоєного ОСОБА_9 не вибачився, не запропонував допомоги, підприємство, де працює водій також цього не зробило, однак підтвердили, що підприємство, а не ОСОБА_9 перерахувало 6168 грн. в якості матеріальної шкоди. Потерпілі заявили, що ОСОБА_9 шкоду не тільки не відшкодував, а й не намагався цього зробити.

Доведеність вини засудженого у вчиненні зазначеного злочину відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується зібраними у справі доказами і його дії судом 1 інстанції кваліфіковані вірно за ч.2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої.

Відповідно до вимог ст. 367 КПК України однією з підстав для скасування або зміни вироку є невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого.

Обираючи основне покарання засудженому ОСОБА_9 суд 1 інстанції, на думку колегії суддів, не в повній мірі дотримався загальних засад призначення покарання, визначених ст. 65 КК України. Особі, яка вчинила злочин має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до ст. 75 КК України звільнення від відбування покарання з випробуванням можливо за умови призначення судом покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років із врахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції при призначення міри покарання врахував пом'якшуючі обставини, всі дані, які відносяться до особи винного та його сімейного стану, проте, формально пославшись на тяжкість скоєного злочину, думку потерпілих, які наполягали на реальній мірі покарання, безпідставно звільнив засудженого від відбування основного покарання з випробуванням, без врахування ставлення ОСОБА_9 до порушень Правил дорожнього руху та його відношення до потерпілої сторони після вчинення злочину, не відшкодування моральних збитків, тобто прийняв явно несправедливе, в силу м'якості, рішення.

Вказані судом першої інстанції обставини, що пом'якшують покарання та дані про особу засудженого за своєю сутністю не є тими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, їх наявність сама по собі не тягне безумовне застосування ст. 75 КК України.

Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_9 має стаж водія більше 30 років, має право керування транспортними засобами категорій "А,В,С" (т.1а.с.26), отже, засуджений, керуючи автомобілем ЗІЛ, який є вантажним, мав бути дуже уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну і не відволікатися від керуванням цим багато вантажним засобом. Згідно висновку експерта № 402 від 31 жовтня 2012 року (т.1 а.с. 66зв.) наїзд на потерпілу відбувся на узбіччі дороги, тобто за межами її проїзної частини, при цьому експертизою підтверджено, що система рульового керування та робоча гальмівна система автомобіля знаходилась в нормі (т.1 а.с.54).

Відповідно до постанови Пленуму ВС України № 14 від 23.12.2005 року (v0014700-05) "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" при призначенні покарання за ст. 286 КК України суди мають ураховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання та особу винного.

Доводи прокурора та потерпілих про неправильне застосування кримінального закону в частині призначення покарання колегія суддів вважає обґрунтованими, а вирок в цій частині таким, що підлягає скасуванню.

При призначенні покарання колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно ст. 12 КК України відноситься до тяжких.

Виходячи з даних про особу винного, який раніше не судимий, характеризується позитивно за місцем роботи, допомагає матері похилого віку, має дружину - інваліда 2 групи, його стан здоров'я, те, що він є ліквідатором аварії на Чорнобильській АЕС, категорії 2, колегія суддів вважає за необхідне призначити йому покарання у мінімально встановленому розмірі санкції ч. 2 ст. 286 КК України, що буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Що ж стосується додаткової міри покарання, то згідно діючого законодавства, в разі, коли санкція статті кримінального закону передбачає можливість застосування або незастосування додаткового покарання, суди зобов'язані обговорити питання про доцільність його призначення і вказувати у вироку мотиви прийнятого рішення. В даному випадку суд прийшов до висновку про доцільність застосування щодо засудженого додаткової міри покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами і колегія суддів з цим погоджується.

Щодо вирішення питання стягнення моральної шкоди з підприємства -власника джерела підвищеної небезпеки, то судом дану шкоду стягнуто правомірно, у вироку вмотивовано викладена аргументація даного рішення, з посиланням на правові норми, регулюючі питання відшкодування моральної шкоди і колегія суддів з даними висновками суду погоджується. Тому, апеляція подана представником цивільного відповідача по справі ПРАТ "Менське підприємство по племінній справі в тваринництві" ОСОБА_7 не може бути задоволена в частині скасування стягнення з підприємства моральної шкоди, як безпідставна.

В іншій частині вирок суду слід залишити без зміни.

Керуючись ст.ст. 365, 366, 367, 378 КПК України 1960 року, колегія суддів, -

Апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, потерпілого ОСОБА_5 - задовольнити, апеляцію ОСОБА_6, - задовольнити частково, апеляцію представника цивільного відповідача ОСОБА_7 - залишити без задоволення.

вирок Менського районного суду Чернігівської області від 06 лютого 2013 року щодо ОСОБА_9 в частині призначеного основного покарання скасувати.

Призначити ОСОБА_9 покарання за ст. 286 ч. 2 КК України - 3 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

Запобіжний захід ОСОБА_9 до набрання вироком законної сили залишити без змін - підписку про невиїзд.

В іншій частині зазначений вирок залишити без зміни.

вирок може бути оскаржений учасниками процесу через Апеляційний суд Чернігівської області до судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом одного місяця з моменту його проголошення.