1024/1431/12 Про умисне заподіяння тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, скоєне на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин - 24.04.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, засудженого ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_3 на вирок Ставищенського районного суду Київської області від 29 січня 2013 року,-

Вироком Ставищенського районного суду Київської області від 29 січня 2013 року

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Рачки Володарського району Київської області, українця, громадянина України, освіта професійно-технічна, одруженого, працюючого різноробочим в ПП ОСОБА_5, проживаючого в АДРЕСА_2, раніше не судимого,

засуджено за ч.1 ст. 122 КК України до покарання у виді 1 (одного) року позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з випробуванням, призначивши йому іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.

Відповідно до ст. 76 КК України зобов'язано ОСОБА_4 не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.

Міру запобіжного заходу засудженому ОСОБА_4 - підписку про невиїзд, не змінено до вступу вироку в законну силу.

Цивільний позов ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_4, на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 7000 грн.

Згідно із вироком, злочин засудженим був вчинений за наступних обставин.

ОСОБА_4 15.05.2012 року, близько 18 год., знаходячись по місцю проживання свого брата ОСОБА_4, в АДРЕСА_1 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, маючи намір спричинити тілесні ушкодження шляхом впливу фізичної сили, підійшов до ОСОБА_2, який знаходився на канапі в положенні сидячи та умисно наніс два удари руками останьому в область обличчя та один боковий удар правою рукою в ліву сторону тулуба, в результаті чого потерпілий отримав тілесні ушкодження у вигляді перелому 9-го ребра зліва по лопаточній лінії.

Згідно висновку судово-медичної експертизи №32/Д від 21.06.2012 року Сквирського міжрайонного відділення Київського обласного бюро судово-медичної експертизи при вивченні медичних документів на ім'я ОСОБА_2 виявлено тілесні пошкодження, що виникли від дії тупих предметів, можливо в час та за обставин, вказаних у постанові, які відносяться до категорії тілесних пошкоджень середньої ступені тяжкості. Весь комплекс тілесних пошкоджень, враховуючи їх розташування на різних поверхнях тіла, не міг утворитися внаслідок простого падіння на площину. Перелом 9-го ребра міг утворитися за обставин указаних в запитанні постанови, тобто коли було нанесено удар кулаком із заду.

В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції зазначає, що вирок Ставищенського районного суду Київської області від 29.01.2013 року є незаконним та підлягає скасуванню, у зв'язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону.

Так, прокурором під час судового розгляду до закінчення судового слідства, постановою від 10.12.2012 року змінено пред'явлене ОСОБА_4 обвинувачення на досудовому слідстві шляхом перекваліфікації дій останнього з ч.1 ст. 122 КК України на ч.1 ст. 125 КК України, а тому, вирок суду, яким ОСОБА_4 засуджено за ч.1 ст. 122 КК України не може визнаватись таким, що відповідає вимогам закону, оскільки виходить за межі пред'явленого обвинувачення.

В зв'язку з цим, апелянт просить вирок Ставищенського районного суду від 29.01.2013 року щодо ОСОБА_4 скасувати та постановити новий вирок, яким ОСОБА_4 визнати винним в скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України і призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі 850 грн.

В апеляції засуджений ОСОБА_4 та його захисник зазначають, що вирок суду підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, однобічність досудового та судового слідства, істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону.

ОСОБА_4 свою вину в скоєнні інкримінованого йому злочині не визнав, однак суд необґрунтовано та помилково дійшов до висновку, що його вина повністю підтверджується сукупністю зібраних досудовим слідством та дослідженими в судовому засіданні доказами.

Зокрема, суд дійшов до помилкового висновку про те, що вину ОСОБА_4 підтверджують показання самого підсудного, який вказав на конфлікт між ним та потерпілим. Суд зазначив, що покази ОСОБА_4 про те, що він не бив потерпілого, спростовуються матеріалами справи, зокрема послідовними та логічними показаннями потерпілого, свідків, показання яких суд взяв до уваги та висновком судово-медичної експертизи. Однак, до такого висновку суд прийшов всупереч наявним доказам по справі.

На думку апелянтів, суд першої інстанції не мотивував, чому він взяв до уваги висновок експертизи №32/Д від 29.06.2012р. в частині наявності тілесних ушкоджень у потерпілого ОСОБА_2 та не дав оцінку описаному в даному висновку експертизи механізму спричинення даного тілесного ушкодження, а саме перелому 9-го ребра, який міг виникнути від удару кулаком ззаду, що повністю спростовує покази потерпілого ОСОБА_2 і свідка ОСОБА_6 та ставить їх під сумнів.

Поза увагою суду взагалі залишився додатковий висновок експерта №57/Д, згідно якого ОСОБА_2 міг отримати перелом 9-го ребра, падаючи спиною на гострий кут деревяного бильця дивана, а також покази спеціаліста-судмедексперта, свідка ОСОБА_4, які свідчать на користь засудженого.

Дані невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи вплинули на вирішення питання про винуватість засудженого.

Істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, виявились в тому, що під час проведення досудового слідства по справі була призначена судово-медична експертиза, яку було проведено 21.06.2012р.. однак обвинувачений був ознайомлений з постановою про призначення експертизи та висновком експертизи лише 19.07.2012р.

Також, всупереч вимогам законодавства, обвинуваченому ОСОБА_4 не були роз'ясненні права передбачені ст. 197 КПК України (1960 року), чим було порушено право обвинуваченого на захист, а також не були виконанні вимоги ст. 202 КПК України щодо пред'явлення обвинуваченому матеріалів експертизи та не складений в відповідності зі ст. 85 КПК України протокол.

Крім того, під час проведення досудового розслідування, слідчий не вручив ОСОБА_4, постанову про порушення кримінальної справи щодо нього при цьому лише ознайомив його, чим грубо порушив його право на захист.

В зв'язку з цим, апелянти просять вирок Ставищенського районного суду Київської області від 29.01.2013 року щодо ОСОБА_4 скасувати та постановити виправдувальний вирок.

В запереченнях на апеляцію прокурора, захисник засудженого ОСОБА_3 зазначає, що апеляція прокурора підлягає задоволенню частково, а саме в частині скасування вироку, яким ОСОБА_4 засуджено за ст. 122 ч.1 КК України. В частинні постановлення нового вироку, яким ОСОБА_4 визнати винним в скоєнні злочину, передбаченого ст. 125 ч.1 КК України і призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн., захисник засудженого просить відмовити, так як достовірно встановлено, що в діях ОСОБА_4 відсутній склад злочину.

10.12.2012р. прокурор змінив обвинувачення ОСОБА_4 та перекваліфікував його дії з ст. 122 ч.1 КК України на ст. 125 ч.1 КК України, мотивуючи тим, що окрім тілесних ушкоджень середньої тяжкості у ОСОБА_2 виявлено синець під оком, який зі слів судмедексперта відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень. Цим самим, прокурор визнав, що предмет доказування по даній справі став інший, який раніше не досліджувався та по якому не проводилося будь-яке розслідування.

Оскільки, відповідно до ст. 76 КПК України (1960 року) проведення експертизи є обов'язковим для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень, твердження сторони обвинувачення в скоєнні ОСОБА_4 злочину, передбаченого ст. 125 ч.1 КК України є безпідставним та не має достатніх даних, які б вказували на наявність в діях ОСОБА_4 складу злочину, передбаченого ст. 125 ч.1 КК України.

В запереченнях на апеляцію засудженого, його захисника та прокурора, потерпілий ОСОБА_2 зазначає, що суд першої інстанції правильно визнав винність засудженого ОСОБА_4 у скоєнні злочину, передбаченого ст. 122 КК України, що знайшло своє підтвердження дослідженими в судовому засіданні доказами.

Крім цього, оскільки він, як потерпілий, підтримав в судовому засіданні обвинувачення, пред'явлене ОСОБА_4 за ст. 122 КК України, то суд першої інстанції, посилаючись на ст. 277 КПК України та п.23 Постанови пленуму ВСУ від 02.07.2004р. №13 "Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів" (v0013700-04) правомірно продовжив розгляд справи за ст. 122 КК України.

В зв'язку з цим, потерпілий просить відмовити в задоволенні апеляційних скарг засудженому, його захиснику та прокурору.

Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення:

прокурора, який не підтримав апеляції прокурора, засудженого та його захисника та просив відмовити в їх задоволенні;

засудженого, який підтримав свою апеляцію та апеляцію свого захисника і просив їх задовольнити, а апеляцію прокурора - залишити без задоволення;

захисника засудженого, яка підтримала свою апеляцію та апеляцію засудженого, просили їх задовольнити, а апеляцію прокурора підтримала частково;

потерпілого, який проти апеляцій засудженого, його захисника та прокурора заперечував, просив залишити їх без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін;

вивчивши матеріали справи, вислухавши учасників судового розгляду в дебатах та засудженого з останнім словом, обговоривши доводи апеляції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляції засудженого, його захисника та прокурора задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

Згідно ст. 323 КПК України (в редакції 1960р.) суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи апеляції прокурора про те, що вирок Ставищанського районного суду Київської області від 29.01.2013р. не може визнаватись таким, що відповідає вимогам закону, оскільки виходить за межі пред'явленого обвинувачення є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час розгляду апеляції.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначено у вироку суду, під час судового засідання прокурором постановою про зміну обвинувачення від 10.12.2012р. було змінено пред'явлене ОСОБА_4 на досудовому слідстві обвинувачення шляхом перекваліфікації дій останнього з ч.1 ст. 122 КК України на ч.1 ст. 125 КК України.

За змістом ст. 277 КПК України (1960 року) та п. 23 постанови Пленуму ВСУ від 02.07.2004р. №13 "Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів" (v0013700-04) під час судового розгляду до закінчення судового слідства прокурор вправі змінити пред'явлене особі обвинувачення. Якщо в постанові про зміну обвинувачення порушується питання про застосування кримінального закону, яким передбачено відповідальність за менш тяжкий злочин, чи про зменшення обсягу обвинувачення, суд роз'яснює потерпілому, його законному представнику та представнику їхнє право підтримувати обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі.

Суд першої інстанції, врахував дані вимоги закону та продовжив розгляд справи за ч.1 ст. 122 КК України.

Висновки суду щодо доведеності вини засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України за обставин, наведених у вироку, підтверджуються зібраними у справі доказами, а саме: показами потерпілого та свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, показами самого засудженого, який не заперечив факт конфлікту між ним та потерпілим, протоколом огляду місця події з фототаблицями від 17.05.2012р.; висновком судово-медичної експертизи №32/Д від 29.06.2012р.; довідкою Володарського РВ ГУ МВС України в Київській області від 11.01.2013р.; довідкою Володарської ЦРЛ від 11.01.2013р.(т.1 а.с. 11-12, 47, т.2 а.с. 34).

Суд першої інстанції, оцінивши в сукупності зібрані та дослідженні докази по справі, прийшов до обгрунтованого висновку про доведеність вини засудженого ОСОБА_4 в скоєні злочину передбаченого ч.1 ст. 122 КК України та належним чином мотивував своє рішення у вироку суду.

Доводи апеляцій захисника та засудженого щодо істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону допущених на досудовому слідстві не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Обвинувачення в злочині, передбаченому ст. 122 ч.1 КК України ОСОБА_4 було пред'явлено 20.07.2012р. З постанови про притягнення його як обвинуваченого вбачається, що в той же день ОСОБА_4 були роз'ясненні його права, в тому числі і передбачені ст. 197 КПК України (1960 року) (т.1 а.с. 44, 47, 65-66).

За змістом ст. 43-1 КПК України (1960 року) підозрюваним визнається особа, затримана по підозрінню у вчиненні злочині та особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого.

Як вбачається з матеріалів справи, постанова про застосування підозрюваному ОСОБА_4 запобіжного заходу - підписку про невиїзд, винесена слідчим 19.07.2012р., після чого він був ознайомлений з постановою про призначення судово-медичної експертизи від 21.06.2012р. та висновком експерта №32/Д від 21.06.2012р. про що були складені відповідні протоколи (т.1 а.с. 45, 48, 62).

Тому, доводи апеляцій прокурора, засудженого та його захисника є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження при її розгляді, в зв'язку з чим, на думку колегії суддів зазначені апеляції задоволенню не підлягають.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що вирок Ставищенського районного суду Київської області від 29 січня 2013 року щодо ОСОБА_4 відповідає вимогам закону, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає, у зв'язку із чим залишає цей вирок без зміни, а апеляцію засудженого, без задоволення.

Керуючись ст. 365, 366 КПК України (в редакції 1960р.) колегія суддів;-

Апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, засудженого та його захисника - залишити без задоволення.