Справа № 1016/2738/12 

Головуючий у І інстанції Тандир

Провадження № 11/780/205/13

Доповідач у 2 інстанції Левчук О.Д.

Категорія 20 07.03.2013

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Миколюка О.В.

суддів: Левчука О.Д., Авраменка М.Г.,

з участю прокурора: Красківського В.П.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2 та прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції на вирок Макарівського районного суду Київської області від 25 грудня 2012 року, яким:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Малий Карашин Макарівського району Київської області, українця, громадянина України, освіта неповна середня, не працюючого, не одруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого, останній раз: 11.04.2011 року Макарівським районним судом Київської області за ч.2 ст. 186 КК України до 4 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки,

засуджено за ч.2 ст. 185 КК України до 2 років позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України шляхом часткового приєднання до покарання за вказаним вироком невідбутої частини покарання за попереднім вироком остаточно призначено покарання ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі строком 4 роки 1 місяць.

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця та жителя АДРЕСА_2, українець, громадянин України, освіта

середня спеціальна, не одружений, тимчасово не працює, раніше не судимий, засуджено за ч.2 ст. 185 КК України до 2 років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік та покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

Згідно вироку суду, ОСОБА_2, будучи раніше судимим 14.04.2011 року Макарівським районним судом Київської області за ч.2 ст. 186 КК України до 4 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, на шлях виправлення не став, а вчинив новий умисний злочин, при наступних обставинах.

В ніч з 23.06.2012 р на 24.06.2012 року точного часу встановити не вдалось, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, шляхом вільного доступу проникли на територію домогосподарства ОСОБА_4, що по АДРЕСА_3 та діючи умисно за попередньою змовою, з корисливих мотивів, вчинили крадіжку велосипеда марки "Ардіс" вартістю 200 грн., чим заподіяли ОСОБА_4, збитків на вказану суму.

На вказаний вирок суду, засуджений ОСОБА_2 подав апеляцію, в якій просить вирок суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

В обґрунтування своїх вимог, засуджений вказує на те, що суд безпідставно включив в обвинувачення таку кваліфікуючу ознаку як повторність, яка не була зазначена в обвинувальному висновку, а тому він не захищався і не міг захищатися від цього. У зв'язку з цим було порушено його право на захист, а також порушено вимоги кримінально-процесуального закону про обов'язковість пред'явлення обвинувачення, оскільки обвинувачений повинен знати суть звинувачення.

Прокурор, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просить вирок суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного судом покарання характеру та тяжкості вчинених підсудними злочинів.

В обґрунтування своїх вимог, прокурор вказує на те, що суд не обґрунтував включення до кваліфікуючих ознак злочину, вчиненого ОСОБА_2 та доповнив обвинувачення ознакою повторності. Крім того, суд не дав належної оцінки тим обставинам, що ОСОБА_3 за місцем проживання характеризується посередньо та вчинив злочин у стані алкогольного сп'яніння і призначив йому мінімальну міру покарання та звільнив засудженого від відбування покарання з випробуванням лише на 1 рік.

Також прокурор вказує на те, що суд провів попередній розгляд справи без участі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, не повідомивши їх про час та дату слухання, чим позбавив останніх змоги висловити свою думку щодо можливості призначення кримінальної справи до розгляду, заявити клопотання, тобто в повній мірі реалізувати свої права.

В доповненнях до апеляції, які надійшли на адресу суду 07.03.2013 року, прокурор вказує на те, що суд, всупереч вимог закону, роз'яснив підсудним лише положення ст. 299 КПК України, залишивши поза увагою її наслідки, порушивши таким чином право підсудних на апеляційне оскарження вироку суду в частині фактичних обставин справи.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав доводи, викладені в апеляції прокурора та доповненнях до неї, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції засудженого ОСОБА_2 та прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_3 та ОСОБА_2, у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України відповідає наявним у справі доказам і не оспорюється учасниками процесу, в тому числі і засудженими.

Відповідно до вимог ст. 365 КПК України, апеляційний суд перевіряє вирок суду першої інстанції у межах апеляції. У зв'язку з цим, апеляційний суд не наводить доводів на підтвердження тих висновків суду першої інстанції, які не оскаржено в апеляції.

Відповідно до ст. 323 КПК України (1960 року) вирок суду повинен бути законним та обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 324 КПК України, суд при постановленні вироку повинен з'ясувати, незалежно від визнання підсудним своєї вини, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний, чи має місце склад злочину і якою саме статтею кримінального кодексу він передбачений і чи винен підсудний у вчиненні цього злочину та інші питання, які впливають на міру покарання.

Як вбачається з вироку, суд кваліфікував дії ОСОБА_2 за ч.2 ст. 185 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжка) вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб.

Разом з тим, відповідно до постанови про притягнення в якості обвинуваченого та обвинувального висновку ОСОБА_2 пред'явлено обвинувачення у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), що вчинена за попередньою змовою групою осіб.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що обвинувачення ОСОБА_2 в порядку ст. 277 КПК України в судовому засіданні не змінювалось.

За таких обставин така кваліфікуюча ознака, як вчинення крадіжки повторно, судом першої інстанції була включена в мотивувальній частині обвинувачення безпідставно та необґрунтовано, проте з огляду на вирок суд, при призначенні покарання не врахував дану ознаку, а тому колегія суддів вважає за можливе змінити вирок суду в цій частині та виключити з обвинувачення ОСОБА_2 кваліфікуючу ознаку "повторність".

З урахуванням викладеного, апеляція засудженого ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Що стосується доводів прокурора стосовно невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі засуджених внаслідок м'якості, то вони є безпідставними та необґрунтованими, виходячи з наступного.

Згідно з вимогами ст. 65 КК України при призначенні покарання, суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для виправлення та попередження нових злочинів.

Як встановлено вивченням матеріалів справи, суд належним чином врахував зазначені вимоги закону.

Так при призначенні покарання щодо ОСОБА_2 суд врахував пом'якшуючі обставини щире каяття у вчиненому, активне сприяння у розкритті злочину, добровільне відшкодування завданих злочином збитків. Крім того судом було враховано і таку обтяжуючу обставину, як вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, а також враховано покарання, призначене за попереднім вироком.

При призначенні покарання щодо ОСОБА_3 судом було враховано його щире каяття у вчиненому, активне сприяння у розкритті злочину, добровільне відшкодування завданих злочином збитків, а також інші конкретні обставини справи.

Таким чином, при призначенні покарання щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суд врахував всі обставини справи, в тому числі і ті, на які прокурор посилається у своїй апеляції, а тому призначене засудженим покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України і є необхідним та достатнім для їх виправлення та попередження вчиненню нових злочинів.

Доводи в апеляції прокурора про неналежне повідомлення засуджених про день та час попереднього судового засідання колегія суддів приймає до уваги, однак зазначені порушення вимог кримінально-процесуального законодавства на призначене покарання та на остаточне рішення суду ніяким чином не впливають.

Що стосується доводів прокурора, викладених у доповненнях до апеляції, то на думку колегії суддів вони є необґрунтованими і на суть та міру покарання також не впливають. Крім того, як вбачається з протоколу судового засідання підсудні повністю визнали свою вину та не заперечували проти фактичних обставин справи, і суть та наслідки ст. 299 КПК України (1960 року), підсудним було роз'яснено.

Посилання прокурора на те, що суд порушив право підсудних на апеляційне оскарження вироку суду в частині фактичних обставин справи, є також безпідставними, оскільки, у разі нерозуміння підсудними наслідків вимог ст. 299 КПК України (1960 року), вони могли подати апеляції з приводу зазначених підстав.

За таких обставин, підстав для скасування вироку суду, з мотивів, викладених в апеляції прокурора, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України 1960 року, колегія суддів, -

Апеляції засудженого ОСОБА_2 та прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції - задовільнити частково.

Вирок Макарівського районного суду Київської області від 25 грудня 2012 року щодо ОСОБА_2 - змінити, виключивши з обвинувачення ОСОБА_2 кваліфікуючу ознаку "повторність", а в решті вирок суду щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без змін.