1490/5343/12 Про одержання хабара та шахрайство, скоєне суддею районного суду - 25.01.2013 Прийняття

- засуджений за ч. 3 ст. 368 КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посаду судді та посади пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в державних установах строком на 3 роки з конфіскацією ? частини майна; за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 368 КК України до 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посаду судді та посади пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в державних установах строком на 3 роки з конфіскацією?частини майна, за ч. 1 ст. 364 КК України до 2 років обмеження волі з позбавленням права обіймати посаду судді та посади пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в державних установах строком на 3 роки зі штрафом у розмірі 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає суму 4250 гривень; за ч.1 ст. 190 КК України до 1 року обмеження волі; за ч. 2 ст. 15, ч.2 ст. 190 КК України до 1 року 6 місяців обмеження волі; за ч. 2 ст. 15, ч.4 ст. 27, ч.4 ст. 369 КК України до 4 років позбавлення волі з конфіскацією Ѕ частини майна.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_2 остаточне покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посаду судді та посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в державних установах строком на 3 роки з конфіскацією Ѕ частини майна та зі сплатою штрафу у розмірі 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає суму 4250 гривень.

Цим же вироком ОСОБА_2 виправданий за ч. 1 ст. 375 КК України на підставі п.2 ч. 1 ст. 6 КПК України ( в ред.1960 року) за відсутністю в його діях складу злочину.

За вироком суду ОСОБА_2 визнаний винним в скоєні злочинів при наступних обставинах.

В період з 20.09.2001 року по 03.11.2011 року ОСОБА_2, згідно постанови Верховної Ради України № 2738-III від 20.09.2001 року (2738-14) , обіймав посаду судді Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області та являвся представником влади, тобто службовою особою, яка займає відповідальне становище. В провадженні судді ОСОБА_2 знаходилась цивільна справа за позовом ОСОБА_7 про відшкодування шкоди. Суддя ОСОБА_2, не забезпечивши належний виклик сторін 01.03.2007 року, 23.05.2007 року, в період з 22.01.2008 року по 03.12.2008 року, відкладав розгляд справи нібито через відсутність технічних засобів фіксації судового процесу. Маючи докази належного повідомлення сторін 03.12.2008 року, 23.03.2009 року, 25.05.2009 року, суддя ОСОБА_2. констатував їх явку без поважної причини, однак не провів розгляд справи в заочному порядку. Також судові засідання по вказаній справі відкладались 29.11.2007 року, 20.01.2009 року, 21.02.2009 року, 29.03.2010 року, 20.09.2010 року у зв'язку з клопотаннями відповідачів.

Використовуючи факт затягування судового розгляду справи, в жовтні 2010 року ОСОБА_2 пред'явив ОСОБА_8, який представляв інтереси позивача ОСОБА_7 та інших позивачів, вимогу про передачу йому грошових коштів у розмірі 15% від суми позовних вимог, що складає суму 10491 грн. 14 коп., повідомивши, що така передача є необхідною умовою завершення судового розгляду цивільної справи і винесення рішення суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_7 до ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат», відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в м.Кривому Розі (далі-ВВФССНВВПЗУ) про стягнення заборгованості з щомісячних виплат відшкодування частини втраченого заробітку, а також 15% від суми позовних вимог, що складає 10491 грн. 14 коп. під вигаданим приводом передачі хабара суддям цивільної палати апеляційного суду Дніпропетровської області, схиляючи ОСОБА_8 до давання такого хабара.

Крім того, суддя ОСОБА_2. безпідставно відкладав розгляд двох справ, які також в той час перебували в його провадженні. Розгляд вказаних справ безпідставно відкладався у зв'язку з неявкою відповідача і третьої особи та через відсутність письмових доказів вручення судових повісток сторонам ( по справі за позовом ОСОБА_9 30.11.2007 року, 05.02.2008 року, 01.04.2008 року, 17.09.2008 року; по справі за позовом ОСОБА_10 19.01.2010 року, 09.07.2010 року).

18.07.2011 року, у період з 16 год. 28 хв. по 16 год. 47 хв., суддя ОСОБА_2., використовуючи факт затягування судового розгляду, підтвердив в усній розмові з ОСОБА_8 свої протиправні вимоги про передачу йому хабара, повідомивши, що така передача є необхідною умовою завершення судового розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_9 та висунув вимогу про передачу йому грошових коштів в розмірі 30 % від суми задоволених позовних вимог, з яких 15 % від суми позову для нього, а 15 % під вигаданим приводом передачі суддям цивільної палати апеляційного суду Дніпропетровської області за залишення рішення суду по цій справі без змін, схиляючи ОСОБА_8 до давання такого хабара.

20.07.2011 року, в період з 14 год. по 15 год., суддя ОСОБА_2., знаходячись в службовому кабінеті № 201 Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу, отримав від ОСОБА_8 хабар у розмірі 5000 гривень по справі за позовом ОСОБА_13 за закінчення судового розгляду і винесення рішення від 30.11.2010 року про часткове задоволення позову.

26.07.2011 року суддя ОСОБА_2., в період з 15 год. 45 хв. по 16 год., знаходячись в залі судових засідань Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу, отримав від ОСОБА_8 другу частину хабара у розмірі 5491 гривні 14 копійок за закінчення судового розгляду по цивільній справі за позовом ОСОБА_7 та, діючи шляхом обману, отримав грошові кошти в сумі 10491 грн. 14 коп. під вигаданим приводом передачі їх, як хабара, суддям судової палати в цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області за залишення рішення по цій справі без змін.

03.08.2011 року, в період з 13 год. 36 хв. по 13 год. 40 хв., суддя ОСОБА_2., знаходячись у приміщенні залу судових засідань № 200 Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу, отримав від ОСОБА_8 частину хабара у розмірі 7000 гривень за завершення судового розгляду справи за позовом ОСОБА_9 і винесення позитивного рішення суду від 28.07.2011 року на користь ОСОБА_9, видавши ОСОБА_8 повний текст рішення суду. Також суддя ОСОБА_2. підтвердив в усній розмові раніше оголошені ним вимоги про передачу йому другої частини хабара у розмірі 18723 грн. 58 коп., яка з урахуванням сплаченої суми буде складати 15 % від суми задоволених позовних вимог та 25723 грн. 58 коп., тобто 15 % від суми позову, яка нібито призначалась для передачі хабара суддям апеляційного суду Дніпропетровської області за залишення рішення суду без змін, насправді маючи намір ці грошові кошти обернути на свою користь.

28.07.2011 року, приблизно о 14 год., суддя ОСОБА_2., використовуючи факт тривалого нездійснення правосуддя у цивільній справі за позовом ОСОБА_10, пред'явив ОСОБА_8 вимогу про передачу йому грошових коштів у розмірі 7000 грн., у випадку, якщо текст рішення буде підготовлений ним і крім того, у розмірі 15 % від суми позовних вимог, що складає суму 7681 грн. 26 коп., в подальшому. Також пред'явив вимогу про передачу йому грошових коштів у розмірі 15% від суми позову, що складає 7681 грн. 26 коп., після набрання рішенням законної сили під вигаданим приводом передачі хабара суддям апеляційного суду Дніпропетровської області за залишення рішення суду без змін, оголосивши, що така передача є необхідною умовою завершення судового розгляду і винесення рішення суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_10, насправді маючи намір їх привласнити.

02.08.2011 року, в період з 14 год. 02 хв. по 14 год. 13 хв., суддя ОСОБА_2., знаходячись по місцю роботи в будівлі Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу, підтвердив ОСОБА_8 вимогу про передачу хабара, як обов'язкової умови винесення рішення суду про задоволення позову ОСОБА_10 у розмірі 7000 грн. у разі складання тексту рішення суду ним, які повинні були бути передані негайно після видачі повного тексту рішення суду.

15.08.2011 року, у період часу з 09 год. 44 хв. по 09 год. 55 хв., суддя ОСОБА_2., знаходячись по місцю роботи в кабінеті № 201 в будівлі Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу, підтвердив ОСОБА_8 раніше оголошені вимоги про передачу хабарів у розмірі 7000 гривень негайно після отримання повного тексту рішення суду та 15 % від задоволеної суми позову, що складає 7681 грн. 26 коп. за винесення рішення на користь ОСОБА_10, а також грошових коштів у розмірі 15% від суми позову, що складає 7681 грн. 26 коп. нібито для передачі хабара суддям апеляційного суду Дніпропетровської області.

16.08.2011 року, приблизно о 13 год. 55 хв., суддя ОСОБА_2., знаходячись в своєму службовому кабінеті в Жовтневому районному суді міста Кривого Рогу, пред'явив ОСОБА_10 вимогу про передачу хабара за винесення рішення на його користь, зобов'язавши того передати ОСОБА_8 кошти в сумі 10000 грн. негайно після видачі повного тексту рішення, розраховуючи, згідно раніше оголошених ОСОБА_8 вимог, отримати, з числа таких, хабар у сумі 7000 грн.

26.08.2011 року о 09 год. 45 хв. суддя ОСОБА_2., знаходячись на узбіччі проїзної частини поблизу офісу приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_14 по АДРЕСА_1, одержав від ОСОБА_8 частину хабара у розмірі 7000 грн. за завершення судового розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_10 і винесення рішення суду від 16.08.2011 року про задоволення його позову, після чого був затриманий правоохоронними органами.

Також ОСОБА_2 обвинувачувався в тому, що при винесенні ухвали про залишення позову ОСОБА_9 до ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», ВВФССНВВПЗУ в місті Кривому Розі про відшкодування втраченого заробітку належним чином не перевірив чи повідомлені сторони про розгляд справи, в результаті чого постановив завідомо неправосудну ухвалу про залишення позову без розгляду. За вказаним обвинуваченням він виправданий на підставі п.2 ч. 1 ст. 6 КПК України (в ред.1960 року) у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину.

В апеляції та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_2 посилається на незаконність постановленого вироку у зв'язку з однобічністю і неповнотою дізнання, досудового і судового слідства та вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Стверджує, що не вимагав від ОСОБА_8 гроші за розгляд справ. Вказує, що єдиним доказом цього є показання ОСОБА_8, які на думку апелянта являються неправдивими, оскільки між ним та ОСОБА_8 виникли неприязні стосунки у зв'язку з відмовою в задоволені позовів у п'яти цивільних справах, по яким раніше ОСОБА_8 представляв інтереси позивачів. Зазначає, що звинувачення є помстою з боку ОСОБА_8 Також посилається на істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону. Вказує, що звуковий файл на диктофоні pus», де зафіксована розмова між ним і ОСОБА_8 не може бути допустимим доказом по справі, оскільки в порушення ч. 3 ст. 62 Конституції України запис був зроблений не представником відповідних державних органів, а ОСОБА_8, який таких повноважень не мав. При цьому посилається на дані протоколу очної ставки, в ході якої ОСОБА_8 пояснив, що фіксація розмов на диктофон та передача грошей 20.07.2011 року здійснювались не за його власною ініціативою, а за вказівкою та під контролем органів СБУ. Зазначає, що судом хоча і були виключені, як докази по справі звуковий файл, який знаходиться у цифровому диктофоні »із звукозаписом розмови між ним та ОСОБА_8 18.07.2011 року, однак, незважаючи на це, суд послався у вироку на розмову, яка була зафіксована у вказаному звуковому файлі. Зазначає, що суд не перевірив факт можливого підроблення доказів та провокації хабара, хоча на це вказували свідчення потерпілого ОСОБА_8 та свідків ОСОБА_15 і ОСОБА_29. Вказує, що суд безпідставно відмовив в задоволені клопотання про проведення судово-фоноскопічної експертизи на предмет достовірності оригінала файлу, який міститься на цифровому диктофоні s», хоча таке клопотання було підтримано майже всіма учасниками процесу. Також вважає, що суд безпідставно відмовив в задоволені клопотання про виклик та допит співробітників СБУ ОСОБА_17 та ОСОБА_18 Апелянт посилається і на порушення діючого законодавства при проведенні оперативно-розшукових заходів. Вважає, що підстав для цього не було, а операція з виявлення і документування хабара була спланованою. Вважає за необхідне притягнути до кримінальної відповідальності працівників СБУ ОСОБА_18 і ОСОБА_17 за провокацію хабара. Вказує також і на те, що умисно не затягував розгляд справ за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_9, а їх тривалий розгляд був пов'язаний з великим навантаженням на нього та інших суддів. Стверджує, що суд необґрунтовано зазначив у вироку про те, що справа за позовом ОСОБА_9 перебувала у нього в провадженні біля 4 років, оскільки у зв'язку з апеляційним розглядом він цю справу не розглядав протягом 1 року 4 місяців. Зазначає, що не порушував права і інтереси позивачів, про що свідчить відсутність скарг на тяганину або відводів в період розгляду цивільних справ. Вказує, що відсутність в справах повідомлень про виклик сторін є причиною великого навантаження.Посилається і на те, що після оголошення вироку головуючий не роз'яснив учасникам судового розгляду право на ознайомлення з протоколом судового засідання і внесення на нього зауважень та не оголошував окрему постанову. Просить вирок суду скасувати та направити справу на новий судовий розгляд.

В апеляції та доповненнях до неї захисник ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_2 посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, однобічність, неповноту і неправильність досудового і судового слідства та на порушення норм кримінально-процесуального законодавства в ході досудового слідства. Стверджує, що фіксація розмови між ОСОБА_2. та ОСОБА_8 була здійснена незаконно. На думку захисника мала місце провокація злочину, організована співробітниками СБУ. Посилається на відсутність підстав для проведення оперативно-розшукових заходів та вважає, що при їх проведенні були допущені численні порушення законодавства. Вважає, що показання ОСОБА_8 є непослідовними та суперечливими, а тому не заслуговують довіри і мають бути оцінені критично. Вказує, що ці показання необхідно розцінювати як помсту судді ОСОБА_2. за винесення рішень у цивільних справах, якими було відмовлено в задоволенні позовних вимог. На думку апелянта, ОСОБА_8 необхідно притягнути до відповідальності, так як гроші, отримані ним від ОСОБА_7 та ОСОБА_9 не можуть вважатись власністю ОСОБА_8 у зв'язку з відсутністю в матеріалах кримінальної справи письмових договорів з зазначенням суми винагороди по його представництву в суді. Також вважає, що з цих же причин ОСОБА_8 не може вважатись потерпілим по справі. Вказує, що засуджений не вимагав від ОСОБА_8 передачі грошових коштів за розгляд цивільних справ за позовами ОСОБА_7, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, а ініціатива про передачу коштів виходила від ОСОБА_8 На підтвердження цих доводів апелянт посилається на дані протоколів оперативно-розшукових заходів. Зазначає, що розгляд вказаних справ суддею ОСОБА_2. не затягувався, а тривалий розгляд цих справ був зумовлений поважними причинами, зокрема значним навантаженням, неявкою сторін, великою кількістю клопотань учасників процесу. Зазначає, що визнаючи ОСОБА_2 винним, суд прийняв до уваги докази, які не можуть бути визнані допустимими. Вважає, що суд безпідставно відмовив в задоволенні клопотання про допит в судовому засіданні в якості свідків працівників СБУ ОСОБА_17 та ОСОБА_18 та про проведення судово-фоноскопічної експертизи звукового файлу запису розмови між ОСОБА_2 і ОСОБА_8 18.07.2011 року з метою встановлення оригіналом чи копією є цей звуковий файл, за допомогою якою диктофону здійснювався запис та інше, що на думку апелянта свідчить про необ'єктивність та упередженість суду. Вказує, що показання потерпілих є суперечливими, а свідки, за участю яких проводились оперативно-розшукові та слідчі заходи, являються зацікавленими особами. Просить вирок суду скасувати та направити справу на новий судовий розгляд.

В апеляції та доповненнях до неї захисник ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_2 також посилається на однобічність і неповноту досудового та судового слідства та на істотне порушення норм кримінально-процесуального законодавства при проведенні досудового слідства і в суді. Вказує, що суд не допитав всіх свідків по справі та неналежним чином оцінив дані протоколу оперативно-розшукових заходів та відеозаписи розмов засудженого з ОСОБА_8 Не заперечує, що змістом цих розмов було обговорення подальшої долі цивільних справ та обговорювався розмір грошової винагороди за винесення суддею ОСОБА_2. позитивних рішень по вказаним справам. Однак вказує, що саме ОСОБА_8 виявляв найбільшу зацікавленість в одержані своєї частки з цих коштів в якості оплати за його працю, як представника позивачів. Зазначає, що суд дав оцінку лише деяким фразам засудженого з загального контексту його бесід з ОСОБА_8, не надавши належної оцінки розмов в цілому, а тому прийшов до неправильного висновку про вимагання хабара ОСОБА_2. На думку апелянта, висновок суду про те, що ОСОБА_20 умисно затягував розгляд цивільних справ з метою примусити ОСОБА_8 дати йому хабар, ґрунтується на доказах, які викликають сумніви в їх об'єктивності. Стверджує, що тривалий розгляд зазначених цивільних справ був зумовлений завантаженістю, неявкою сторін та іншими об'єктивними причинами. Вказує, що в матеріалах справи містяться дані на підтвердження таких обставин, однак суд першої інстанції їм оцінки не надав, допустивши неповноту та однобічність судового слідства. Вказує, що висновок суду про те, що судові розгляди по справам за позовами ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_9 безпідставно переносились тоді, як всі сторони були належним чином повідомлені, ґрунтуються на припущеннях. На думку апелянта, умисел засудженого на створення тяганини по справі з метою примушення ОСОБА_8 дати йому хабар в ході розгляду справи свого підтвердження не знайшов. Вказує і на те, що висновки суду про доведеність вини ОСОБА_2 ґрунтуються лише на показаннях ОСОБА_8 та ОСОБА_10, які є суперечливими та неправдивими. Вказує, що свідок ОСОБА_10. надав в ході досудового слідства показання про те, що ОСОБА_2 вимагав від нього хабар, однак в суді не зміг підтвердити ці показання. На думку апелянта це свідчить про те, що ОСОБА_10. на досудовому слідстві не давав показання, а лише підписав протокол допиту. Зазначає, що в матеріалах справи містяться відомості про те, що на момент здійснення ОСОБА_8 звукозапису розмови із суддею ОСОБА_2. ограни СБУ не мали відповідного дозволу апеляційного суду на проведення таких заходів. Також вказує, що суд безпідставно відмовив в задоволенні клопотання про проведення судово-фоноскопічної експертизи звукового файлу запису розмови між ОСОБА_2 і ОСОБА_8 18.07.2011 року. Крім того, вважає, що судом був неправильно застосований кримінальний закон, а призначене ОСОБА_2 покарання є занадто суворим і таким, що не відповідає особі засудженого. Вказує, що ОСОБА_2 не є суспільно небезпечною особою, страждає хронічними захворюванням серця, має родину, малолітнього сина та доньку, яка навчається і потребує допомоги. Просить вирок суду скасувати та направити справу на новий судовий розгляд.

В апеляції захисник ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_2 фактично посилається на такі ж обставини, що і захисник ОСОБА_3 Просить вирок суду змінити, в частині обвинувачення за ч.3 ст. 368 КК України виключити кваліфікуючу ознаку -шляхом вимагання хабара і призначити ОСОБА_2 за цією нормою закону 5 років позбавлення волі, застосувавши ст. 75 КК України, звільнивши його від призначеного покарання з випробуванням, а за іншими статтями обвинувачення виправдати за відсутністю в діях складу злочинів. В задоволенні цивільних позовів ОСОБА_8 і ОСОБА_10 просить відмовити, так як вони, на його думку, не є потерпілими по справі.

В апеляції прокурор, який брав участь в розгляді справі, не оспорюючи доведеності вини засудженого за іншими статтями обвинувачення, вважає, що ОСОБА_2 безпідставно виправданий за ст. 375 ч. 1 КК України. Вказує, що виправдовуючи ОСОБА_2, суд безпідставно послався на те, що він належним чином не перевірив чи повідомлені сторони про розгляд справи. Зазначає, що цивільна справа за позовом ОСОБА_9 перебувала в проваджені суду тривалий час та неодноразово відкладалась через неявку сторін, хоча позивач ОСОБА_9 та його представник в судові засідання не викликались. Посилається і на те, що в силу своїх посадових обов'язків, ОСОБА_2 було відомо, що суд зобов'язаний викликати сторони судовими повістками, які направляються рекомендованими листами з повідомленням про вручення, або іншими способами, які забезпечують фіксацію виклику, а також те, що суд може залишити позовну заяву без розгляду в разі, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання. Вказує, що ОСОБА_2., достовірно знаючи, що в матеріалах справи відсутні відомості про належне повідомлення позивача про дати судових засідань, умисно виніс ухвалу про залишення позову ОСОБА_9 без розгляду. Також вважає, що суд безпідставно вказав у вироку і те, що винесена ухвала про залишення позову без розгляду не була кінцевим результатом розгляду справи, оскільки не вирішила спір по суті, тоді як склад злочину, передбаченого ст. 375 ч. 1 КК України є формальним і злочин вважається закінченим з моменту винесення завідомо неправосудного судового рішення. Просить вирок суду скасувати та постановити новий, яким визнати ОСОБА_2 винним в скоєні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 368, ч.2 ст. 15 ч.3 ст. 368, ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 27 ч.4 ст. 369 та ч. 1 ст. 375 КК України. Призначити покарання за ст. 375 ч.1 КК України у виді 3 років позбавлення волі, а на підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю вказаних злочинів остаточно призначити покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посаду судді та посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в державних установах, строком на 3 роки з конфіскацією ? частини майна та зі сплатою штрафу у розмірі 4250 гривень.

Заслухавши доповідь судді; засудженого ОСОБА_2 та його захисників ОСОБА_3 і ОСОБА_4, які підтримали подані ними апеляції; думку прокурора Іванова А.О., який вважав, що апеляції засудженого і захисників задоволенню не підлягають та просив задовольнити апеляцію прокурора і постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_2 винним, крім тих злочинів, що вказані у вироку суду першої інстанції, також в скоєні злочину, передбаченого ч.1 ст. 375 КК України; провівши частково судове слідство, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції засудженого ОСОБА_2, захисників ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, а також прокурора, який приймав участь у розгляді справи, задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_2 у скоєні злочинів, за які він засуджений, за обставин встановлених судом, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджується доказами, дослідженими в судовому засіданні та викладеними у вироку, яким дано належний аналіз.

Доводи засудженого ОСОБА_2 та його захисників, викладені ними в апеляціях, являються неспроможними.

Так, в судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_2 не заперечував факт отримання ним від ОСОБА_8 грошових коштів за розгляд цивільних справ 20.07.2011 року за позовом ОСОБА_7 в сумі 5000 грн., 03.08.2011 року за позовом ОСОБА_9 в сумі 7000 грн. та 26.08.2011 року за позовом ОСОБА_10 в сумі 7000 грн.

З показань засудженого ОСОБА_2 слідує, що 18.07.2011 року в кінці робочого дня, після 16 год., до нього в службовий кабінет прийшов представник позивачів по цивільним справам - ОСОБА_8, який уточнив чи відбудеться розгляд справи за позовом ОСОБА_9, яка була призначена на 20.07.2011 року і став пропонувати по справі за позовом ОСОБА_7 грошові кошти. 20.07.2011 року ОСОБА_8 приходив до суду у справі ОСОБА_9 і за своєю особистою ініціативою передав йому 5000 грн. за позитивне рішення за позовом ОСОБА_7, зазначивши, що це подяка.

26.07.2011 року під час їх зустрічі з ОСОБА_8, останній двічі пропонував 10000 грн. на двох за винесення позитивного рішення за позовом ОСОБА_9, на що він погодився. При цьому домовленість була про те, що 7000 грн. він отримує, якщо рішення виготовить сам. Більше ні про які суми мова не йшла. В тій же розмові ОСОБА_8 просив піддати рішення негайному виконанню та пропонував гроші для передачі до апеляційної інстанції, на що він не відреагував. 02.08.2011 року ОСОБА_8 прийшов до нього з метою уточнити суму за винесене 28.07.2011 року рішенця по справі ОСОБА_9, обіцяючи принести гроші наступного дня в сумі 7000 грн. 03.08.2011 року він отримав від ОСОБА_8, згідно попередньої домовленості з ним, за позовом ОСОБА_9 7000 грн. за прискорення та розгляд справи і винесення по ньому рішення.

Крім того, зазначав, що 02.08.2011 року ОСОБА_8 також приходив до нього з проханням відкласти розгляд справи за позовом ОСОБА_10 в зв'язку з підготовкою ним уточненої позовної заяви та наданням часу для ознайомленням з нею сторін. В розмовах ОСОБА_8 неодноразово пропонував гроші за винесення рішення за позовом ОСОБА_10, вказавши, що по цій справі буде так саме, як і по справі за позовом ОСОБА_9, тобто по 5000 грн. кожному, якщо рішення буде писати ОСОБА_8 або 7000 грн., якщо рішення буде складатись ним, на що він погодився. 03.08.2011року ОСОБА_8 при передачі грошових коштів по справі ОСОБА_9 вказав, що по справі ОСОБА_10 він після винесення рішення готовий отримати 10000 грн., які також може розділити, або по 5000 грн. кожному у разі, якщо рішення буде писати він, або ОСОБА_2 отримає 7000 грн., якщо буде писати рішення сам. 15.08.2011 року вранці, коли він вийшов на роботу після лікарняного, до нього прийшов ОСОБА_8 і, зайшовши до кабінету, став обговорювати проекти рішення за позовом ОСОБА_10, пред'явивши написані ним за власною ініціативою два варіанти рішень з розрахунками. При цьому, ОСОБА_8 неодноразово висловлював пропозицію про звернення рішення до негайного виконання. Через хворобливий стан він не особливо вникав в запропоновані розрахунки ОСОБА_8, оскільки нічого в них не розумів. 16.08.2011 року було винесено рішення за позовом ОСОБА_10, але при цьому ніяких грошей він не вимагав, ні від ОСОБА_8, ні від ОСОБА_10. Ввечері 25.08.2011 року, ОСОБА_8 першим зателефонував та домовився про зустріч і про передачу йому 7000 грн. наступного дня. 26.08.2011 року, вранці, на кільці 129 кварталу він отримав від ОСОБА_8 вказані гроші та був затриманий працівниками правоохоронних органів.

В судовому засіданні апеляційної інстанції засуджений ОСОБА_2 також підтвердив, що тричі отримував від ОСОБА_8 гроші по вказаним цивільним справам, спокусившись на його пропозиції.

Твердження ОСОБА_2 про те, що він не вимагав гроші від ОСОБА_8 та не домовлявся з ним про сплату інших грошових сум за розгляд вказаних справ, являються неспроможними та спростовуються показаннями потерпілого ОСОБА_8, з яких слідує, що суддя ОСОБА_2. висунув йому вимогу про сплату хабарів за винесення позитивних рішень по цивільним справам, де він являвся представником. У зв'язку з тим, що цивільні справи його довірителів перебували в провадженні судді ОСОБА_2 протягом декількох років, після проголошення суддею вимоги про сплату хабара, він зрозумів, що питання про розгляд цих справ вирішиться лише шляхом передачі хабара ОСОБА_2

Факт вимагання суддею ОСОБА_2. хабара також підтверджується показаннями свідка ОСОБА_10, який в ході досудового слідства та в суді підтвердив, що коли він з'явився до суду, суддя ОСОБА_2. покликав його до свого кабінету. Там ОСОБА_2 сказав, що знає про те, що він ділиться грошима з ОСОБА_8 і вказав, що потрібно також ділитись з ним. На запитання скільки грошей йому потрібно, ОСОБА_2 відповів 10000 грн. і, що гроші необхідні зараз. Він розповів про вимогу судді своєму представнику ОСОБА_8 і вони вирішили звернутись з цього приводу в правоохоронні органи.

Показання свідка ОСОБА_10 щодо вимагання суддею ОСОБА_2. грошових коштів за розгляд цивільної справи за його позовом узгоджуються з вищевикладеними показаннями потерпілого ОСОБА_8, а тому суд вірно прийняв їх до уваги та дав їм правильну оцінку.

Посилання апелянтів на те, що свідок ОСОБА_10. через глухоту не міг чути тихе мовлення ОСОБА_2 та що у зв'язку з цим показання ОСОБА_10 є неправдивими, являються неспроможними.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_10. в судовому засіданні пояснив, що під час розмови він знаходився в кабінеті ОСОБА_2 на відстані одного метру від нього та добре чув вимоги судді про необхідність дати йому хабар.

Крім того, засуджений ОСОБА_2 не заперечував, що при вказаних обставинах розмовляв з ОСОБА_10 Той просив скоріше винести рішення по його позову і нібито сам казав, що віддячить йому.

Суд першої інстанції також вірно послався на дані, що містяться в протоколі оперативно-розшукових заходів від 23.11.2011 року та відеозапису зустрічі ОСОБА_8 з ОСОБА_2., яка відбулась 15.08.2011 року, з якого вбачається, що коли ОСОБА_8 приніс варіанти резолютивної частини рішення по справі за позовом ОСОБА_10, суддя ОСОБА_2. наполягав на негайній сплаті йому частини грошових коштів після винесення резолютивної частини рішення.

Твердження засудженого про те, що він не отримував 02.07.2011 року другої частини хабара по справі за позовом ОСОБА_7, також є неспроможними.

Як вбачається з показань засудженого ОСОБА_2, він не заперечував, що 26.07.2011 року ОСОБА_8 приходив до нього з грошима. Вказував, що він вважав, що той приніс йому гроші по справі ОСОБА_9 та на прохання ОСОБА_8 провів його до зали судових засідань. Зазначав, що в розмові з ОСОБА_8 він дізнався, що той приносив гроші по справі ОСОБА_7, але він їх в залі судових засідань не виявив.

Разом з тим, факт отримання ОСОБА_2. 26.07.2011 року другої частини хабара по вказаній справі підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_8, який пояснив, що отримавши від своїх довірителів ОСОБА_7 через ОСОБА_22 гроші в сумі приблизно 35000 грн., як оплату за його роботу по представництву інтересів позивача ОСОБА_7, 26.07.2011 року він прийшов до Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу з метою передати судді ОСОБА_2. грошові кошти, до яких входила сума 5491 грн. 14 коп., як друга частина хабара. Суддя провів його в зал судових засідань. Там, знаходячись наодинці, він відрахував необхідну суму, завернув її в газетний папір і поклав на місце, вказане ОСОБА_2., а саме на справи, які лежали на стільці, зліва від столу судді.

Показання ОСОБА_8 про те, що гроші він залишив в залі судових засідань узгоджуються з показаннями ОСОБА_2, який не заперечував, що ОСОБА_8 дійсно в той день приходив до нього та на його прохання надати місце для перерахунку грошей, провів його до зали судових засідань і залишив одного.

Показання потерпілого ОСОБА_8 в цій частині узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_22, які в судовому засіданні підтвердили, що після отримання грошової суми 69940 грн. 95 коп. по рішенню суду від 30.11.2010 року, вони 12.07.2011 року передали ОСОБА_8, як оплату за його послуги, суму в розмірі 34920 грн.

Показання потерпілого ОСОБА_8, свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_22 щодо отримання суддею ОСОБА_2. хабара в сумі 5491 грн. 14 коп. підтверджуються й даними протоколу оперативно-розшукових заходів з відеозаписом від 17.08.2011 року його зустрічі з ОСОБА_8 26.07.2011 року, з якого слідує, що під час розмови суддя ОСОБА_2. вказував, що повинен отримати другу частину грошей. На запитання ОСОБА_2, чи це гроші по справі ОСОБА_9, ОСОБА_8 відповів, що приніс суму по справі за позовом ОСОБА_7, на що суддя погодився.

На думку колегії суддів, дані протоколу оперативно-розшукових заходів і відеозаписи від 17.08.2011 року та 26.07.2011 року правильно прийняті судом до уваги, оскільки вказані оперативно-розшукові заходи були проведені в рамках заведеної оперативно-розшукової справи та у відповідності з дозволом на застосування технічних засобів одержання інформації, який був наданий на підставі ухвали заступника голови апеляційного суду м. Києва від 22.07.2011 року.

Той факт, що сума, яка підлягала передачі ОСОБА_8 судді ОСОБА_2. 26.07.2011 року дійсно йому була передана, підтверджується показаннями свідків ОСОБА_23 та ОСОБА_24, які були понятими під час проведення огляду грошових коштів в сумі 35000 гривень. Також вказані особи брали участь цього ж дня при огляді грошових коштів в сумі 19018 гривень, що залишились після передачі хабара судді.

Вказане підтверджується й даними актів огляду грошових коштів від 26.07.2011 року, згідно якого були оглянуті суми 35000 грн. та 19018 грн.

Твердження засудженого про те, що він не мав наміру отримувати другу частину хабара по справі за позовом ОСОБА_9 в сумі 18723 грн. 58 коп. та другу частину хабара по справі за позовом ОСОБА_10 в сумі 7681 грн. 26 коп., також є неспроможними.

Як вбачається з показань потерпілого ОСОБА_8, 18.07.2011 року під час зустрічі з ОСОБА_2. на запитання про долю справи за позовом ОСОБА_9, суддя висунув вимогу про сплату йому хабара, в зв'язку з чим вони домовились, що розмір хабара повинен становити 30 % від суми задоволених позовних вимог, 15% з яких підлягало сплаті особисто судді ОСОБА_2., а 15% суддям апеляційного суду, які будуть переглядати справу. Після цього суддя ОСОБА_2. погодився задовольнити позовні вимоги ОСОБА_9 та запропонував ОСОБА_8 скласти резолютивну частину рішення суду. 28.07.2011 року ОСОБА_2 також висунув вимогу про сплату хабара за закінчення розгляду справи за позовом ОСОБА_10 в розмірі 30 % від задоволеної суми, з яких 15% для нього, а 15% для суддів апеляційного суду. При цьому погрожував відкладенням розгляду справи на іншу дату.

Показання потерпілого ОСОБА_8 підтверджуються даними, що містяться в протоколі оперативно-розшукових заходів, з якого вбачається, що після того, як 15.08.2011 року він приніс варіанти резолютивної частини рішення по справі за позовом ОСОБА_10 з зазначенням сум хабарів, суддя ОСОБА_2. наполіг на сплаті йому частини грошових коштів негайно після видачі резолютивної частини рішення. При цьому ОСОБА_2 зазначив, що половину суми належить віддати негайно, а другу половину після набрання рішенням законної сили.

Як вбачається з даних протоколу оперативно-розшукових заходів від 23.11.2011 року та відеозапису зустрічі ОСОБА_8 з ОСОБА_2. 17.08.2011 року, в залі судових засідань Жовтневого районного суду, коли обговорювалась необхідність та можливість виплати суми 7000 гривень по справі за позовом ОСОБА_25, в розмові зазначено, що вказана сума це перша частина хабара, а другу його частину належить сплатити після набрання рішенням суду законної сили. ОСОБА_2 сприйняв це, не заперечуючи.

З розрахунку суми хабара, який ОСОБА_8 надавав ОСОБА_2 і який підлягав сплаті за позовом ОСОБА_10 слідує, що його розмір становить 30% від задоволеної суми, що складає 15362 грн. 49 коп. При цьому, 7681 грн. 26 коп. становить 15 % від задоволеної суми, без урахування суми 7000 грн. сплаченої відразу після отримання резолютивної частини рішення.

Посилання засудженого і захисників на те, що він (ОСОБА_2.) не бачив розрахунків суми хабарів, а якщо ОСОБА_8 і показував такі, то в їх суть не вникав, спростовується відеозаписами їх зустрічей 26.07.2011 року, 15.08.2011 року, в ході яких вони обговорювали розмір хабарів, зазначених в тих розрахунках, які були надані потерпілим ОСОБА_8

На підставі викладеного, суд дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_2 в скоєнні закінченого замаху на одержання другої частини хабара в сумі 18723 грн. 58 коп. по справі ОСОБА_9 та другої частини хабара в сумі 7681 грн. 26 коп. по справі ОСОБА_10

Доводи засудженого про те, що він не висував ОСОБА_8 вимогу про сплату хабарів для суддів апеляційного суду за залишення постановлених ним рішень без змін, є безпідставними та спростовуються заявою ОСОБА_8 до правоохоронних органів, його показаннями, даними протоколу оперативно-розшукових заходів від 30.09.2011 року.

Так, в заяві ОСОБА_8 від 25.07.2011 року до правоохоронних органів зазначено про вимагання суддею ОСОБА_2. грошових коштів для себе та для суддів апеляційного суду.

З показань потерпілого ОСОБА_8, які він надав в судовому засіданні, вбачається, що суддею ОСОБА_2. йому була висунута вимога про те, що після виконання рішення за позовом ОСОБА_7 необхідно сплатити з одержаної суми 30 %, з яких 15 % для судді, який виніс рішення, тобто для ОСОБА_2 і 15 % для суддів апеляційного суду, що залишать рішення без змін. 18.07.2011 року ОСОБА_2 підтвердив цю вимогу, у зв'язку з чим він (ОСОБА_8.) приніс йому та передав 26.07.2011 року в якості хабара 15982 грн. 28 коп.

Зазначені показання потерпілого ОСОБА_8 узгоджуються з даними, що містяться в протоколі оперативно-розшукових заходів від 30.09.2011 року з відеозаписом розмови ОСОБА_8 та ОСОБА_2 в залі судових засідань Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу 03.08.2011 року, зі змісту якою слідує, що рішення суду за позовом ОСОБА_7 залишилось без змін завдяки переданим ОСОБА_2. грошовим коштам, а тому необхідно знову дати хабар, щоб рішення за позовом ОСОБА_9 також не було змінене або скасоване.

З даних, які містяться в протоколі оперативно-розшукових заходів від 17.08.2011 року з відеозаписом розмови ОСОБА_8 з ОСОБА_2. в залі судових засідань 26.07.2011 року вбачається, що останній, обговорюючи проект рішення по справі за позовом ОСОБА_9, вказував, що для залишення цього рішення без змін у запропонованому вигляді необхідно домовлятись в апеляційному суді за плату, та обіцяв це зробити.

З даних, які містяться в протоколах оперативно-розшукових заходів від 30.09.2011 року та від 23.11.2011 року також слідує, що ОСОБА_2 в розмовах з ОСОБА_8 в ході їх зустрічей 03.08.2011 року, 15.08.2011 року, 17.08.2011 року, 26.08.2011 року обіцяв домовитись з суддями апеляційного суду Дніпропетровської області про позитивний розгляд справ за позовами ОСОБА_9 та ОСОБА_10

Сам засуджений ОСОБА_2 також не заперечує того факту, що в ході розмови 17.08.2011 року дійсно казав ОСОБА_8, що поїде домовлятись по цим справам в апеляційну інстанцію. При цьому, твердження засудженого про те, що він так казав, не подумавши, є непереконливими.

З показань потерпілого ОСОБА_8 слідує, що сума в розмірі 10491 грн. 14 коп. вимагалась у нього ОСОБА_2. для передачі суддям, які залишили рішення суду по справі за позовом ОСОБА_7 без змін, хоча як йому так і ОСОБА_2 було достовірно відомо, що рішення суду не переглядалось, так як відповідачем було пропущено строк на подачу апеляційної скарги.

З досліджених в судовому засіданні показань свідків ОСОБА_26 та ОСОБА_27 - суддів апеляційного суду Дніпропетровської області, вбачається, що вони знали ОСОБА_2, як суддю Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу, однак ніяких контактів з ним не мали.

Таким чином, суд обґрунтовано вказав, що показання ОСОБА_8 підтверджують той факт, що ОСОБА_2, вимагаючи у нього гроші для передачі суддям апеляційного суду, насправді не мав наміру їх передавати вказаним особам, а мав намір заволодіти цими коштами шляхом обману.

Твердження засудженого щодо відсутності у нього умислу на затягування розгляду справ за позовами ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та заперечення того, що він створював умови, при яких потерпілий вимушений був давати хабарі за розгляд справ, є необґрунтованими і спростовуються дослідженими судом доказами.

Так, з показань потерпілого ОСОБА_8 вбачається, що справа за позовом ОСОБА_7 знаходилась в провадженні судді ОСОБА_2 з 2006 року і постійно відкладалась. У жовтні 2010 року після висунення суддею ОСОБА_2. вимоги про сплату хабара, він зрозумів, що інакше як шляхом дачі хабара, питання про розгляд справи та задоволення законних позовних вимог ОСОБА_7 не вирішиться, а тому пообіцяв сплатити такий хабар після набрання рішенням законної сили. В липні 2011 року ОСОБА_2 дізнавшись, що рішення за позовом ОСОБА_7 залишено без зміни та набрало чинності, нагадав йому про необхідність віддати обіцяні гроші. При цьому ОСОБА_2 зазначив, що до передачі йому хабара за позовом ОСОБА_7, позов ОСОБА_9 розглядатись не буде. Аналогічно відбувалось по справам за позовом ОСОБА_9 та ОСОБА_10 Наступна справа розглядались лише після того, як були сплачені гроші за розгляд попередньої справи.

Твердження засудженого і захисників про те, що показання ОСОБА_8 являються неправдивими, оскільки між ОСОБА_2. та ОСОБА_8 виникли неприязні стосунки у зв'язку з відмовою в задоволені позовів, по яким раніше ОСОБА_8 представляв інтереси позивачів, являються надуманими і матеріалами справи не підтверджуються. Показання потерпілого ОСОБА_8 на досудовому слідстві та в судовому засіданні є послідовними та підтверджуються сукупністю інших доказів по справі, на які послався суд у вироку. Крім того, сам засуджений ОСОБА_2 не заперечував, що в той час коли відбувались вказані події між ним і ОСОБА_8 були довірливі відносини.

Те, що суддя ОСОБА_2. умисно затягував розгляд вказаних справ підтверджується й копіями матеріалів цивільної справи за позовом ОСОБА_7, з яких вбачається систематичне безпідставне відкладення судових засідань, в зв'язку з чим справа знаходилась в провадженні суду з 06.10.2006 року по 30.11.2010 року. Зокрема, в порушення вимог ст.ст. 74, 76 ЦПК України, сторони не були належним чином повідомлені про розгляд справи 22.01.2007 року, 01.03.2007 року, 23.05.2007 року, що потягло їх неявку і відповідно відкладення розгляду справи. За наявності даних про повідомлення відповідачів та їх повторної неявки без поважної причини, 03.12.2008 року, 23.03.2009 року, 25.05.2009 року, в порушення ч.4 ст. 169 ЦПК України, судовий розгляд був відкладений, на що, також вказував в своїх зверненнях до суду ОСОБА_8 14.12.2009 року, 25.05.2010 року, 22.11.2010 року.

Висновки суду про те, що вказана справа безпідставно не розглядалась в період з 22.01.2008 року по 03.12.2008 року нібито через відсутність технічних засобів фіксування цивільного процесу, є правильними.

Така причина не розгляду справи на протязі року, не є поважною, оскільки суддя ОСОБА_2. мав можливість два тижні на місяць слухати справи з застосуванням технічних засобів фіксації, що слідує, як з показань засудженого ОСОБА_2, так і підтверджено показанями свідка ОСОБА_28- судді цього ж суду.

Як вбачається з копій документів по справі за позовом ОСОБА_9, розгляд цієї справи також неодноразово безпідставно відкладався, в тому числі, 30.11.2007 року, 05.02.2008 року, 01.04.2008 року, 17.09.2008 року в зв'язку з неявкою відповідача і третьої особи, за відсутності письмових доказів вручення судових повісток сторонам, що призвело до тривалого її розгляду. Вказана справа знаходилась в провадженні судді ОСОБА_2 з 08.10.2007 року по 28.07.2011 року.

Тривалим був розгляд справи і за позовом ОСОБА_10, яка перебувала в провадженні судді ОСОБА_2 з 24.09.2009 року. Судові засідання по справі безпідставно відкладались 19.01.2010 року та 09.07.2010 року у зв'язку з неявкою відповідача і третьої особи, за відсутністю письмових доказів вручення судових повісток сторонам.

З журналу судових засідань по цій справі також слідує, що 29.03.2010 року, 09.07.2010 року, 06.10.2010 року, 17.11.2010 року розгляд відкладався на значний строк у зв'язку з неявкою або клопотанням сторін про відкладення справи. Разом з тим, фактично справа була розглянута протягом трьох судових засідань -10.01.2011 року, 16.03.2011 року, 03.08.2011 року. Рішення по справі було постановлено 16.08.2011 року.

Зазначені обставини підтверджують безпідставну тяганину і вказують на те, що об'єктивних причин, які перешкоджали оперативному розгляду справ не було.

Те, що ОСОБА_8 і його довірителі не звертались зі скаргами з приводу допущення навмисної тяганини по справам, не свідчить про відсутність у судді ОСОБА_2 умислу на затягування розгляду вказаних справ і створення умов, при яких вони були вимушені давати судді хабарі.

Крім того, з показань потерпілого ОСОБА_8 вбачається, що наступна справа розглядалась тільки після того, як був здійснений розрахунок за розгляд попередньої справи. Тобто, після розрахунку за рішення по справі за позовом ОСОБА_7 20.07.2011 року та 26.07.2011року, суддею ОСОБА_2. 28.07.2011 року було винесено рішення по справі за позовом ОСОБА_9, а після сплати хабара по справі за позовом ОСОБА_9 03.08.2011 року, було винесене рішення по справі за позовом ОСОБА_10 16.08.2011 року.

Посилання засудженого і захисників на те, що причинами тривалого розгляду цивільних справ були неоднозначна практика розгляду справ цієї категорії та неврегульованість правової позиції судів різних рівнів, є неспроможними.

Суд правильно вказав у вироку на те, що така причина відкладення судових засідань не передбачена законом. Відповідно до роз'яснень, які викладені в ч. 5 пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»№ 6 від 27.03.1992 року, з подальшими змінами та доповненнями, зокрема від 24.10.2003 року, стягнення по таких спорах може бути проведене не більше, ніж за три роки.

Визнаючи ОСОБА_2 винним у вимаганні хабара шляхом створення умов, при яких потерпілий був вимушений його дати, суд вірно послався і на дані протоколу оперативно-розшукових заходів від 30.09.2011 року з відеозаписом розмови засудженого з потерпілим 02.08.2011 року, з якого вбачається, що ОСОБА_2 погрожує зупинити виконання рішення суду по справі за позовом ОСОБА_7 або винести необгрунтоване рішення, яке в подальшому може бути скасоване апеляційним судом в разі не сплати хабара по справі за позовом ОСОБА_9

Факт вимагання хабара також підтверджується відеозаписом їх розмови 03.08.2011 року, з якого вбачається, що ОСОБА_2 після отримання частини хабара по справі за позовом ОСОБА_9, вказав, що давно треба було шляхом давання хабарів вирішувати питання по іншим цивільним справам.

Доводи засудженого та захисників про те, що ініціатором давання хабарів був потерпілий ОСОБА_8, є непереконливими.

Такі твердження засудженого спростовуються даними протоколу оперативно-розшукових заходів від 23.11.2011 року з відеозаписом зустрічі потерпілого ОСОБА_8 з ОСОБА_2. в службовому кабінеті останнього 17.08.2011 року, з якого вбачається, що суддя ОСОБА_2. наполягав на отриманні грошових коштів по справі за позовом ОСОБА_10

Таким чином, сукупність досліджених судом та наведених у вироку доказів спростовують доводи апелянтів про відсутність в діях ОСОБА_2 такої кваліфікуючої ознаки, як вимагання хабара та необхідність виключення її з обвинувачення за ч.3 ст. 368 КК України.

Що стосується тверджень засудженого і захисників про провокацію злочину органами СБУ, то вони матеріалами справи не підтверджуються. В ході розгляду справи встановлено, що саме суддя ОСОБА_2. вимагав хабар від ОСОБА_8 за винесення позитивних рішень по цивільним справам.

З показань ОСОБА_8 та повідомлення заступника начальника Управління СБУ в Дніпропетровській області вбачається, що 18.07.2011 року він з`явився до управління СБУ, де вказав про те, що суддя ОСОБА_2 вимагає у нього хабар за винесення законних рішень, і погрожує, у разі неотримання такого, відкласти судові засідання на невизначений строк.

25.07.2011 року ОСОБА_8 звернувся з письмовою заявою, де виклав вказані обставини. Ця заява була зареєстрована у відділі управління СБУ в Дніпропетровській області за вхідним номером Р-1 від 25.07.2011 року.

Тобто, оперативно-розшукові заходи щодо судді ОСОБА_2 проводились після звернення ОСОБА_8 до органів СБУ. Тому доводи апелянтів про те, що працівниками правоохоронних органів була спланована провокація давання хабара, матеріалами справи не підтверджуються.

Підстав для притягнення працівників правоохоронних органів до кримінальної відповідальності за ст. 370 КК України, як вказують засуджений і його захисники, немає. Їх доводи про необхідність притягнення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності за ст. 369 ч. 3 КК України, також є неспроможними.

Пункт 22 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 26.04.2002 року (v0005700-02) «Про судову практику у справах про хабарництво»передбачає, що у діях особи, яка у зв'язку з вимаганням у неї хабара, перш, ніж його дати, звернулась до органів влади з метою викрити вимагача, складу злочину немає. Тому вона звільняється від відповідальності на підставі не ч.3 ст. 369 КК України, а п.2 ч. 1 ст. 6 КПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_8 повідомив органи СБУ про вимагання у нього хабара ОСОБА_2. 18.07.2011 року, а хабар вперше дав останньому 20.07.2011 року, тобто після повідомлення органів СБУ.

Тому постановою слідчого прокуратури Дніпропетровської області від 28.11.2011 року в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_8 за ознаками ч.4 ст. 27 і ст. 368, ч.4 ст. 27 і ст. 364,ст. 190, ст. 369 КК України відмовлено у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочинів.

Посилання апелянтів на незаконність проведення оперативно-розшукових заходів щодо ОСОБА_2, є необґрунтованими.

Як вбачається з матеріалів справи, дозвіл на застосування технічних засобів одержання інформації був наданий на підставі ухвали заступника голови апеляційного суду м. Києва від 22.07.2011 року. З матеріалів справи також слідує, що всі послідуючі оперативно-розшукові заходи проводились на підставі вказаного дозволу в рамках оперативно-розшукової справи.

Оскільки розмова, яка відбулась між ОСОБА_2. та ОСОБА_8 18.07.2011 року, була записана останнім з власної ініціативи, без участі працівників СБУ, то вважати, що при цьому співробітниками СБУ були порушені вимоги Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» (2135-12) , є невірним.

Твердження засудженого і захисників на незаконне визнання ОСОБА_8 потерпілим по справі, також є неспроможними.

Згідно ст. 49 КПК України (в ред. 1960 року), потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду.

Як вбачається з показань свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_9, грошові кошти в сумі 34920 грн. та 10000 грн. вони передали ОСОБА_8, як оплату за його роботу по представництву їх інтересів в суді.

З вказаних сум ОСОБА_8 передавав судді ОСОБА_2. незаконну винагороду, а саме з суми, отриманої від ОСОБА_7 в розмірі 34920 грн., 20.07.2011 року - 5000 грн. та 26.07.2011 року - 15982 грн. 28 коп.; з суми отриманої від ОСОБА_9 в розмірі 10000 грн. він передав судді ОСОБА_2. 7000 грн.

Оскільки ОСОБА_8 сплачував суми хабарів з власних коштів, то його правильно визнано потерпілим.

Суд вірно вказав у вироку, що сума майнової шкоди, заподіяної злочином ОСОБА_8 становить 27982 грн. 28 коп. і прийняв правильне рішення про стягнення вказаної суми з засудженого.

Колегія суддів вважає, що суд обґрунтовано відмовив в задоволені клопотання про призначення судово-фоноскопічної експертизи на предмет достовірності оригінала файлу, який міститься на цифровому диктофоні digital voice recorder WS -6505»розмови між ОСОБА_8 та ОСОБА_2., яка відбулась 18.07.2011 року.

Вказаний файл, а також акти огляду цифрового диктофону, протокол відтворення цього звукозапису від 05.10.2011 року в силу ст. 62 Конституції України, не прийняті судом як допустимі докази по справі, оскільки ОСОБА_8 здійснював запис розмови з ОСОБА_2 зі своєї ініціативи, не маючи відповідного дозволу на проведення таких дій. Тому, перевіряти достовірність файлу запису вказаної розмови шляхом проведення експертизи, є недоцільним.

Посилання засудженого та захисників на те, що суд, визнавши недопустимими доказами у справі стенограми відтворення, ґрунтує вирок на цих доказах, є неспроможними.

Як вбачається з матеріалів справи, суд у вироку не посилався на протокол відтворення звукозапису від 05.10.2011 року зустрічі ОСОБА_8 з ОСОБА_2. 18.07.2011 року, як на доказ вини останнього.

З вироку також вбачається, що суд, посилаючись на вказану розмову, надав оцінку показанням потерпілого ОСОБА_8, а не даним, що містяться в протоколі відтворення звукозапису від 05.10.2011 року.

Суд обґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання про допит в судовому засіданні співробітників СБУ ОСОБА_17 та ОСОБА_18, які проводили оперативно-розшукові заходи негласного застосування технічних заходів отримання інформації щодо судді ОСОБА_2, вказавши на наявність інших доказів, які підлягали оцінці при постановленні рішення по справі.

Посилання засудженого і його захисників на те, що поняті ОСОБА_15, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, які приймали участь в оперативних заходах є особами, зацікавленими в справі, є неспроможними.

Те, що вказані свідки на той час проходили строкову військову службу і були призначені для участі в оперативних заходах вказівкою командира військової частини, не свідчить про надання ними неправдивих показань щодо обставин проведення оперативно-розшукових заходів. Як вбачається з пояснень ОСОБА_15 та ОСОБА_29, наданих в судовому засіданні, вони підтвердили, що дані викладені слідчим в протоколах прослуховування записів з диктофону відповідають дійсності, крім тієї обставини, що в кабінеті в той час знаходився ОСОБА_8 При цьому вони чули запис розмови, бачили, як аудіо файл був перенесений на диск, однак процес перенесення розмови з диктофону на диск не спостерігали. Працівники СБУ ніякого тиску на них не чинили та не погрожували. При проведенні оперативно-розшукових заходів вони, як поняті, підтвердили факт виконання процесуальних дій, що відповідає вимогам ст. 127 КПК України, згідно з якими поняті, присутні при проваджені, засвідчують своїми підписами відповідність записів в протоколі виконаним діям.

Тому посилання на те, що протоколи відтворення звукозапису були сфальсифіковані, ґрунтуються на припущеннях.

Крім того, як вбачається з вироку, суд визнав неналежними докази, пов'язані зі звукозаписом розмови між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 18.07.2011 року.

Посилання засудженого та захисників на порушення вимог кримінально-процесуального законодавства при порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_2, являються неспроможними.

Як вбачається з матеріалів справи, Генеральною прокуратурою України 19.08.2011 року була порушена кримінальна справа відносно ОСОБА_2 за ст. 368 ч. 3 КК України. У зв'язку з тим, що в порушення вимог ст. 98-2 ч. 1 КПК України, копія вказаної постанови не була вручена ОСОБА_2 у триденний строк, судом було винесено окрему постанову, якою про виявлене порушення повідомлено прокурора Дніпропетровської області для вжиття відповідних заходів реагування до винних та запобігання таких порушень в подальшому.

Те, що після порушення кримінальної справи 19.08.2011 року були також винесені постанови про порушення відносно ОСОБА_2 кримінальної справи за ст. 368 ч. 3, ст. 14, ст. 368 ч.3 КК України та про перекваліфікацію дій ОСОБА_2, не є порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 02.11.2011 року по 21.11.2011 року, слідчим були проведенні певні процесуальні дії, зокрема, були допитані свідки ОСОБА_27 та ОСОБА_26, які підтвердили, що не мали ніяких контактів з суддею ОСОБА_2.

В результаті проведення процесуальних дій були виявлені ознаки нових складів злочинів, а тому заступником Генерального прокурора України було обґрунтовано винесено постанову про порушення кримінальної справи за ст. 364 ч. 1, ст. 15 ч.2 ст. 190 ч. 2 КК України, ст. 15 ч. 2 ст. 27 ч.4 ст. 369 КК України та перекваліфікацію дій ОСОБА_2

Вказані постанови засудженим та захисниками не оскаржувались і на даний момент є не скасованими.

Таким чином, дослідивши зібрані докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про доведеність вини ОСОБА_2 в скоєні злочинів і правильно кваліфікував його дії за ч.3 ст. 368 КК України, як одержання хабара у значному розмірі службовою особою, яка займає відповідальне становище, поєднанє з вимаганням хабара, вчинене повторно; за ч.2 ст. 15, ч.3 ст. 368 КК України, тобто закінчений замах на одержання хабарів у значному розмірі, поєднаний з їх вимаганням, вчинений повторно; за ч.1 ст. 190, ч.1 ст. 364 КК України, тобто заволодіння грошовими коштами службовою особою з корисливих мотивів шляхом обману з використанням влади всупереч інтересам служби, що завдало істотну шкоду державним інтересам; за ч.2 ст. 15, ч.4 ст. 27, ч.4 ст. 369 КК України, як закінчений замах на підбурювання до давання хабара службовим особам, що займають відповідальне положення та за ч.1 ст. 364, ч.2 ст. 15 і ч.2 ст. 190, ч.2 ст. 15, ч.4 ст. 27, ч.4 ст. 369 КК України, як закінчений замах на заволодіння чужим майном шляхом обману, скоєний повторно та закінчений замах на підбурювання особи до дачі хабара службовим особам, що займають відповідальне становище, скоєний службовою особою, яка використовує владу всупереч інтересам служби, з корисливих мотивів, повторно, та який завдавдав істотну шкоду державним інтересам.

Що стосується обвинувачення ОСОБА_2 у винесенні завідомо неправосудної ухвали, колегія суддів дійшла наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, цивільна справа за позовом ОСОБА_9 до ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат», ВВФССНВВПЗУ в м. Кривому Розі про відшкодування втраченого заробітку в зв'язку з ушкодженням здоров'я перебувала в провадженні судді Українця з 08.10.2007 року.

З копій матеріалів вказаної справи вбачається, що судові засідання по справі призначались на 30.11.2007 року, 05.02.2008 року, 01.04.2008 року, 17.09.2008 року, 26.01.2009 року, 26.04.2009 року, 26.05.2009 року, 22.10.2009 року, 02.12.2009 року. З протоколів судових засідань слідує, що судові засідання відкладались у зв'язку з неявкою сторін. При цьому в протоколах зазначено, що сторони про дату розгляду справи повідомлені належними чином.

02 грудня 2009 року суддя ОСОБА_2. виніс ухвалу, якою залишив позов ОСОБА_9 без розгляду на підставі ст. 169 ч. 3, ст. 207 ч. 1 ЦПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, при винесені вказаної ухвали суддя ОСОБА_2. належним чином не контролював та не перевіряв чи повідомлялись сторони (в тому числі позивач і його представник) про дату та час розгляду справи, чи є в матеріалах справи дані про направлення їм повісток і повідомлень, а також наявність даних про їх отримання сторонами.

В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_2 вказав, що він довіряв секретарю судового засідання та не звертав уваги на те, чи дійсно повідомлялись сторони про дату слухання справ. Також йому було відомо, що в суді не вистачало коштів для відправлення рекомендованих поштових відправлень.

Таким чином, в матеріалах справи немає достатніх даних, які б беззаперечно свідчили про наявність в діях ОСОБА_2 умислу на постановлення завідомо неправосудної ухали.

Крім того, вказана ухвала скасована апеляційним судом Дніпропетровської області з направленням справи для продовження судового розгляду.

Суд вірно вказав у вироку про те, що ухвала суду про залишення позову без розгляду з підстав, передбачених ст. 207 ч.1 п. 3 ЦПК України не була кінцевим результатом розгляду справи, оскільки не вирішила спір по суті.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність в діях ОСОБА_2 ознак злочину, передбаченого ст. 375 ч. 1 КК України і прийняв вірне рішення про його виправдання у зв'язку з відсутністю складу вказаного злочину.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування вироку в частині виправдання ОСОБА_2 за ст. 375 ч. 1 КК України та постановлення нового, про що йдеться в апеляції прокурора.

Крім того, в своїй апеляції прокурор просить вирок суду скасувати та постановити новий, яким визнати ОСОБА_2 винним в скоєні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 368, ч.2 ст. 15 ч.3 ст. 368, ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 27 ч.4 ст. 369 КК України і призначити відповідне покарання, в той час, як доведеність вини засудженого, кваліфікація злочинів та призначене судом покарання за вказаними статтями прокурором не оспорюються.

Колегія суддів вважає, що в ході досудового слідства не було допущено істотних порушень кримінально-процесуального законодавства, які є підставами для скасування вироку.

Доводи апелянтів про незаконність проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2 є неспроможними і спростовуються наявною в матеріалах справи постановою суду від 22.08.2011 року, якою дано дозвіл на проведення обшуку за вказаною адресою.

З протоколу обшуку від 26.08.2011 року слідує, що він був проведений в присутності ОСОБА_2 При цьому в протоколі зазначено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_6 не заперечують проти проведення обшуку. Зауважень або заяв з приводу обшуку вони не мали, про що зроблено відповідний запис в протоколі. Крім того, в протоколі є відмітка про те, що в той же день, 26.08.2011 року копію протоколу було вручено ОСОБА_2 і міститься його підпис.

Посилання засудженого на незаконне вилучення в ході обшуку належних йому травматичного пістолета і газового револьвера, є необґрунтованими.

Як вбачається з матеріалів справи, в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_2 дійсно були вилучені пістолет травматичний, патрони травматичної дії, револьвер газовий та патрони до нього.

При цьому слідчий послався на вимоги пункту 12.21 «Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення, використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями снарядами несмертельної дії…», затвердженої наказом МВС України № 622 від 21.08.1998 року (z0637-98) , за змістом якої вогнепальна, пневматична і холодна зброя, а також бойові припаси до неї, пристрої та зазначені патрони, що належать особам, щодо яких порушено кримінальну справу, зберігаються в органах внутрішніх справ до прийняття відповідного рішення органом дізнання та досудового слідства або до винесення вироку суду.

За змістом цієї ж інструкції зброя, бойові припаси до неї, а також дозвіл на її зберігання та носіння повертаються власникові, якщо стосовно зазначеної особи прийнято рішення про закриття кримінальної справи або винесений виправдувальний вирок.

Оскільки таких рішень не приймалось, то слідчий обґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про повернення йому зброї.

Що стосується обшуку службового кабінету судді ОСОБА_2, то він також проведений на підставі постанови Жовтневого районного суду від 22.08.2011 року.

З протоколу проведення обшуку вбачається, що він був проведений в присутності понятих, які не мали зауважень по суті проведеної слідчої дії.

В протоколі є відмітка про те, що представники суду відмовились видати ключі від обшукуваного приміщення.

Обшук проведений у відповідності з вимогами ст. 183 КПК України. Слідчий проводить обшук в примусовому порядку в разі відмови виконати його вимоги та має право розкривати замкнені приміщення, якщо володілець відмовляється їх відкрити.

Та обставина, що при проведенні обшуку службового приміщення був відсутній суддя ОСОБА_2. не суперечить вимогам ст. 181 КПК України, згідно з якими присутність обшукуваного під час проведення обшуку забезпечується по можливості.

Доводи засудженогопро порушення його права на захист, оскільки справа розглянута суддею, яка була зацікавлена в результатах її розгляду, є необгрунтоними.

Та обставина, що державне обвинувачення по вказаній справі підтримував прокурор, який працює в прокуратурі району, де прокурор, на думку апелянта, підтримує стосунки з суддею, не свідчить про порушення права ОСОБА_2 на захист. Такі дані в справі відсутні. Як вбачається з матеріалів справи, прокурор району обвинувальний висновок не затверджував та участі в розгляді справи не приймав. Обвинувачення підтримувалось прокурором районної прокуратури Казанківського району та прокурором відділу прокуратури Миколаївської області. При цьому доводи засудженого про те, що при винесенні вироку узгоджувалась позиція органу обвинувачення та суду, є неспроможними, оскільки ґрунтуються на припущеннях.