222/550/12 Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, скоєне у стані алкогольного сп'яніння, що спричинило смерть потерпілого - 11.07.2012 Прийняття

розглянула «11»липня 2012 року у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України за апеляцією із змінами державного обвинувача та апеляційною скаргою захисника-адвоката Марковського О.В. в інтересах засудженої ОСОБА_2 на вирок Теплицького районного суду Вінницької області від 03 травня 2012 року, яким

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженка с. Комарівка, вул.

АДРЕСА_1, маюча на утриманні

5 малолітніх дітей, в силу ст. 89 КК

України не судима,

визнана винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України та призначено покарання у вигляді 7 років позбавлення волі.

На підставі ст. 96 ч.2 КК України застосовано до ОСОБА_2 примусове лікування від алкоголізму за місцем відбування покарання.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області 352 грн. 80 коп. судових витрат.

Вирішена доля речового доказу.

Згідно вироку суду, 15 грудня 2011 року, біля 24-00 год., ОСОБА_2, знаходячись в будинку за місцем свого проживання в АДРЕСА_1, де разом із співмешканцем ОСОБА_5 та знайомими ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вживали спиртні напої. В цей час, між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 виникла на побутовому ґрунті суперечка, яка переросла в бійку, під час якої ОСОБА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, умисно, з метою спричинення тілесних ушкоджень, взявши в ліву руку кухонного ножа, нанесла ним один удар в ліву бокову ділянку грудної клітки, тобто в життєво-важливі органи ОСОБА_6, внаслідок чого заподіяла останньому тілесні ушкодження у вигляді рани лівої бокової поверхні грудної клітки; ушкодження міжреберних м'язів 7-8-го міжребер`я, проникаючого наскрізного поранення лівої легені, рани в ділянці навколосерцевої сорочки та сліпої рани лівого шлуночка, що згідно акту судово-медичного дослідження за № 174 від 22 грудня 2011 року, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, від яких в подальшому, ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_6, о 08 год. 35 хв. ранку помер в хірургічному відділенні Теплицької ЦРЛ. Смерть ОСОБА_6 настала внаслідок проникаючого колото-різаного поранення лівої половини грудної клітки, яке супроводжувалося пошкодженням лівої легені, серцевої сорочки, лівого шлуночка, що в свою чергу призвело до гострої масивної крововтрати.

В своїй апеляції із змінами державний обвинувач ставить питання про скасування вироку Теплицького районного суду Вінницької області від 03 травня 2012 року щодо ОСОБА_2, у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у цьому вироку, фактичним обставинам справи, неправильним застосуванням кримінального закону, істотним порушенням кримінально-процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину, особі засудженої внаслідок його м'якості.

Постановити свій вирок, яким ОСОБА_2 визнати винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України та призначити покарання у вигляді 9 років позбавлення волі.

Виключити з вироку посилання на ст. 96 КК України.

В своїй апеляційній скарзі захисник-адвокат Марковський О.В. ставить питання про зміну вироку Теплицького районного суду Вінницької області від 03 травня 2012 року, просить застосувати кримінальний закон про менш тяжкий злочин і кваліфікувати дії ОСОБА_2 за ст. 124 КК України, мотивуючи свої вимоги тим, що судом встановлено, що засуджена нанесла ножове поранення ОСОБА_6, захищаючи ОСОБА_5 якого той душив, тому в діях його підзахисної ОСОБА_2 відсутній склад злочину, передбачений ст. 121 ч.2 КК України. Судом допущена невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а саме висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора про незаконність вироку щодо ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляція із змінами державного обвинувача підлягає до часткового задоволення, апеляційна скарга захисника-адвоката Марковського О.В. в інтересах засудженої ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Висновки суду про доведеність винності ОСОБА_2 в умисному нанесенні тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого є обґрунтованими.

Посилання в апеляційній скарзі захисника-адвоката Марковського О.В., що попереднє і судове слідство проведені неповно, не об'єктивно та упереджено, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на припущеннях та на суперечливих і недостатніх, зібраних з порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства доказах є безпідставними.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що органами досудового слідства і судом по даній справі дотримано вимог кримінально-процесуального законодавства, спрямованих н встановлення в справі об'єктивної істини.

Викладені у вироку висновки суду про винність ОСОБА_2 у вчиненні вказаного злочину відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені дослідженими в судовому засіданні та детально викладеними у вироку доказами, яким суд дав всебічну і об'єктивну оцінку в їх сукупності та взаємозв'язку.

Суд ретельно перевіряв у судовому засіданні доводи захисника-адвоката Марковського О.В. в інтересах засудженої ОСОБА_2, аналогічні тим, які викладені в апеляційній скарзі, про те, що умислу спричинити потерпілому тяжкі тілесні ушкодження його підзахисна не мала.

Так, зокрема, мотивуючи висновки про винність ОСОБА_2 в умисному нанесенні тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, суд обґрунтовано послався на показання свідка ОСОБА_7, яка в стадії досудового так і судового слідства, викривала ОСОБА_2 у вчиненні цього злочину. При цьому вона пояснила, що 15 грудня 2011 року вона спільно із ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_2, в будинку останньої, розпивали спиртні напої, вона прилягла відпочити, прокинулась від голосної розмови. Зайшовши в кімнату, вона побачила, що ОСОБА_6 був в крові, коли вона підбігла до нього, то він сказав, що все нормально та втратив свідомість. При цьому ОСОБА_2 говорила, що вона наробила, і що цього вона не хотіла, та почала викликати швидку допомогу.

В ході досудового слідства і в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснював, що 15 грудня 2011 року від спільно із співмешканкою ОСОБА_2 та ОСОБА_7 і ОСОБА_6 розпивали спиртні напої. Коли він сказав ОСОБА_8, що потрібно йти додому, то останній не погодився, зазначивши, що залишиться ночувати та почав роздягатись. ОСОБА_2 вийшла на вулицю викликати таксі, в цей час ОСОБА_6 штовхнув його і він впав на підлогу, останній накинувся на нього зверху та намагався душити і йому стало зле. Як саме ОСОБА_2 нанесла удар ОСОБА_6 він не бачив, однак, коли ОСОБА_6 скотився з нього, він побачив, що дружина витирала ножа і запропонував їй викликати швидку допомогу.

Свідок ОСОБА_9, оперуповноважений карного розшуку, - також викривав ОСОБА_2 в умисному нанесенні тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_6. Зокрема, з його пояснень на стадії досудового і судового слідства вбачається, що саме ОСОБА_2 повідомила, що під час сварки та бійки вона нанесла ОСОБА_6 ножове поранення, останній лежав на підлозі і був без свідомості. Всі особи, які перебували в квартирі були в стані алкогольного сп'яніння.

Твердження захисника-адвоката Марковського О.В., в інтересах засудженої ОСОБА_2 в тій частині, що дії його підзахисної необхідно кваліфікувати за ст. 118 та 124 КК України, оскільки вона, враховуючи ту обстановку, яка склалась, не усвідомлювала і не могла усвідомити помилковість свого припущення щодо реальності суспільно небезпечного посягання, але перевищувала межі захисту, який потрібно було застосувати, тому її дії мають розцінюватись як перевищення меж необхідної оборони, - є надуманими.

Будь-якої загрози життю ОСОБА_2 та її співмешканцю ОСОБА_5 потерпілий ОСОБА_6 не здійснював, про що свідчать ати судово медичного огляду ОСОБА_2 та ОСОБА_5, у яких відсутні будь-які тілесні ушкодження.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що посилання захисту на те, що смерть потерпілому ОСОБА_6 було заподіяно при перевищені меж необхідної оборони, також спростовується діями засудженої ОСОБА_2, оскільки остання взявши в руки ножа та наносячи удар, повинна була передбачити настання тяжких наслідків.

Суд також вірно зазначив, що в ході як досудового так і судового слідства не здобуто доказів про наміри засудженої ОСОБА_2 на вчинення вбивства потерпілого. Смерть потерпілого ОСОБА_6 настала від єдиного ножового поранення ( висновок експерта № 174/1 від 10.02.2012 року), будь-яких інших тілесних ушкоджень, які б свідчили про направленість її умислу на вбивство, засуджена не наносила. Крім того, нанести потерпілому інші тілесні ушкодження, направленні на позбавлення життя потерпілого, засудженій ОСОБА_2 ніхто не перешкоджав, свої дії остання припинила самостійно, коли потерпілий був живий, тому суд вірно перекваліфікував дії останньої на ч.2 ст. 121 КК України.

При призначенні покарання засудженій ОСОБА_2 суд врахував характер та ступінь суспільної небезпеки скоєного злочину, особу засудженої, обставини, які пом'якшують та обтяжують її покарання, тому обґрунтовано дійшов до висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_2 можливе лише в ізоляції він суспільства.

Разом з тим, апеляція із змінами державного обвинувача підлягає частковому задоволенню в частині виключення із вироку посилання на ст. 96 КК України.

Суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_2 примусового лікування від хронічного алкоголізму послався на висновок наркологічної експертизи Вінницького обласного наркологічного диспансеру «Соціотерапія», оскільки ОСОБА_2 виявляє ознаки алкогольної залежності, лікування потребує, примусове лікування не протипоказане.

Відповідно до положення ст. 96 КК України підставами для застосування даної статті є наявність у особи, яка засуджена до покарання за вчинений злочин, хвороби, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

Згідно норм чинного законодавства соціально небезпечними захворюваннями є туберкульоз, психічні, венеричні захворювання, СНІД, а також особливо небезпечні інфекційні хвороби, в тому числі карантинні захворювання.

Із п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 03 червня 2005 року (v0007700-05) «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування», вбачається, що примусовому лікуванню на підставі ст. 96 КК України підлягають, незалежно від виду призначеного покарання, лише особи, які вчинили злочин та страждають на хвороби, що становлять небезпеку для здоров'я інших осіб. Наркоманія та алкоголізм до цих хвороб не належать, оскільки вони не є соціально небезпечними захворюваннями.