колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді - Д з ю б і н а В. В.

суддів - Ж у к О. В., Л а ш е в и ч а В. М.

при секретарі - Д о в г а н ю к у А. В.

з участю прокурора - Ю р к о Т. Г.

потерпілої - ОСОБА_3

засудженого - ОСОБА_2

захисника - ОСОБА_1,

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та захисника ОСОБА_1 на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 8 лютого 2012 року, яким засуджений:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець міста Жмеринка, Вінницької області, громадянин України, українець, з середньою освітою, одружений, непрацюючий, проживаючий в АДРЕСА_1; зареєстрований в АДРЕСА_2; раніше не судимий, -

за частиною 2 статті 286 КК України - на чотири роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.

На підставі ст. 75 КК України, засудженого ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на три роки.

Відповідно до ст. 76 КК України, на засудженого ОСОБА_2 покладені обов'язки протягом іспитового строку не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти зазначений орган про зміну місця проживання та періодично з'являтися для реєстрації в орган кримінально-виконавчої системи.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 вартість лікування потерпілої ОСОБА_3 на користь Київської міської клінічної лікарні № 17 - в сумі 1 182 гривень 20 копійок та судові витрати за проведення судових експертиз на користь КНДІСЕ в сумі 1 758 гривень та - 586 гривень. Вирішено питання про речові докази.

Вироком суду першої інстанції, ОСОБА_2 визнано винним у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження.

Згідно вироку, злочин вчинений за таких обставин.

Так, 15 травня 2010 року, приблизно 18 години 20 хвилин, ОСОБА_2, керуючи технічно справним пасажирським автобусом "Neoplan-316SHD", державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись проспектом 40-річчя Жовтня, зі сторони площі Московської в напрямку проспекту Глушкова в місті Києві, у крайній лівій смузі руху, зупинився перед нерегульованим пішохідним переходом, що розташований перед перехрестям проспекту 40-річчя Жовтня та провулку Ужгородського в місті Києві, перед яким зупинився автомобіль, що рухався попереду нього у крайній правій смузі попутного з ним напрямку для того, щоб пропустити пішоходів. Після цього, ОСОБА_2, грубо порушуючи правила безпеки дорожнього руху, а саме п. п. 1.5, 2.3 п/п "б", 4.6, 10.1, 18.1. та 18.4 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , не переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, розпочав рух автобусом і не пропустив пішохода ОСОБА_3, котра переходила проїжджу частину дороги по нерегульованому пішохідному переходу, справа наліво відносно руху автобуса, яким він керував, вчинивши на неї наїзд, внаслідок чого потерпіла отримала тяжке тілесне ушкодження - закриту черепно-мозкову травму у вигляді забою головного мозку, субдуральних нашарувань крові в лівій лобно-скроневій ділянці, лінійного перелому правої тім'яної кістки.

В апеляційній скарзі та доповненнях до неї захисник ОСОБА_1, діючи в інтересах засудженого ОСОБА_2, не погоджуючись з висновками суду першої інстанції, просить цей вирок скасувати та справу щодо ОСОБА_2 закрити за відсутністю в його діянні складу злочину, передбаченого ст. 286 КК України. В обґрунтування цих апеляційних вимог, захисник ОСОБА_1, посилаючись на істотні порушення в стадії досудового слідства й під час судового розгляду вимог кримінально-процесуального закону, вказує на те, що вони проведені однобічно, з обвинувальним ухилом; висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи і не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні; висновки проведених у справі судових експертиз суперечливі, необгрунтовані й не відповідають дійсності. Також апелянт зазначає, що у вироку не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші, а саме: показання свідка ОСОБА_4 про те, що потерпіла ОСОБА_3, перебігаючи дорогу, вдарилась у автобус, який зупинив рух; покази потерпілої ОСОБА_3, яка фактично підтвердила показання ОСОБА_2 і вказала, що перебігала дорогу на відстані 1,5 - 2 м від пішохідного переходу перед маршрутним автобусом і вдарилась у стоячий автобус, підтвердивши цей факт на відтворенні обстановки та обставин ДТП 20.10.2010 року, який також підтверджується показаннями свідка ОСОБА_5 і схемою ДТП. Стосовно висновків судово-медичної експертизи, апелянт вказує про те, що вони зроблені на підставі перекручених показань обвинуваченого та потерпілої, необ'єктивні й не знайшли підтвердження в судовому засіданні. До цього ж, вважає, що експерти порушили п. 2.3.2 Наказу Мінюсту України № 53/5 від 8.10.1998 року (z0705-98) , яким експертам заборонено самостійно збирати матеріали підлягаючі дослідженню та вибирати вихідні дані для проведення експертиз, якщо вони відображені не рівнозначно. Щодо судової автотехнічної експертизи № 1557/11-18 від 3.11.2011 року й комплексної судово-медичної та автотехнічної експертизи № 8254/11-18/112 від 24.10.2011 року, апелянт зазначає, що їх висновки необ'єктивні й не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки в судовому засіданні було встановлено, що водій ОСОБА_2 спочатку зупинив автобус, щоб пропустити пішоходів, після чого розпочав рух, а у висновках експертиз вказано, що він не зупинявся. Крім того, захисник ОСОБА_1 у апеляції послався й на те, що у вироку судом наведені перекручені показання свідка ОСОБА_4 та пояснення експертів ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8

В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не оспорюючи встановлені фактичні обставини справи, доведеність винуватості та правильність кваліфікації дій засудженого, але вважаючи призначене ОСОБА_2 покарання із застосуванням ст. ст. 75, 76 КК України таким, що не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, й меті покарання, тобто вимогам ст. ст. 50, 65 КК України, просить вирок суду першої інстанції в частині застосування ст. ст. 75, 76 КК України скасувати, постановити апеляційним судом новий вирок, яким призначити ОСОБА_2 покарання за частиною 2 статті 286 КК України у виді чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки, мотивуючи свої апеляційні вимоги тим, що, на думку апелянта, добровільне відшкодування завданої шкоди є недостатньою обставиною для звільнення засудженого від призначеного покарання з випробуванням, до того ж той в стадії судового розгляду свою вину в інкримінованому діянні категорично не визнав, тобто не покаявся у вчиненні тяжкого злочину.

У запереченнях захисник ОСОБА_1, вважаючи апеляцію прокурора такою, що не грунтується на матеріалах справи, оскільки винуватість засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України не доведена, просить відмовити у її задоволенні.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, провівши судове слідство у визначених межах, вислухавши пояснення прокурора, який підтримав апеляцію представника державного обвинувачення у першій інстанції та заперечував щодо задоволення апеляції захисника засудженого; пояснення потерпілої, засудженого й захисника, які підтримали апеляцію останнього та заперечували стосовно задоволення апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції; провівши судові дебати, надавши останнє слово засудженому, вивчивши справу та обговоривши доводи поданих апеляцій, колегія суддів вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_2 у вчиненні дій, які виразились у порушенні безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяли потерпілій тяжке тілесне ушкодження, а також про кваліфікацію інкримінованих йому дій за частиною 2 статті 286 КК України за обставин, встановлених судом і викладених у вироку, - є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені наявними у справі, ретельно дослідженими в судовому засіданні та наведеними у вироку, доказами в їх сукупності, зокрема такими.

Так, допитаний 21.05.2010 року під час досудового слідства в якості підозрюваного та обвинуваченого, ОСОБА_2 показав, що 15.05.2010 року, приблизно 18 години 20 хвилин, керуючи автобусом "Neoplan-316SHD", рухаючись у крайній лівій смузі проспектом 40-річчя Жовтня в напрямку проспекту Глушкова в місті Києві, зупинився перед розміткою нерегульованого пішохідного переходу для того, щоб пропустити пішоходів. Поруч з ним, у крайній правій смузі попутного напрямку, зупинився та пропускав пішоходів, які рухались по пішохідному переходу типу "зебра", автобус "Богдан". Після того, як пішохідний перехід справа наліво пройшли декілька пішоходів, автобус "Богдан" розпочав рух з невеликою швидкістю. Він, ОСОБА_2, також розпочав рух зі швидкістю приблизно 10-15 км/год. Коли ж автобус під його, ОСОБА_2, керуванням виїхав передньою частиною на розмітку пішохідного переходу, він раптом побачив, як із-за передньої частини автобуса "Богдан" на смугу його руху, а саме крайню ліву смугу, вибігла невідома дівчина, яка рухалась в межах пішохідного переходу справа наліво відносно руху автобуса. Тоді він, з метою уникнути наїзду, різко натиснув на гальма і крутнув кермом ліворуч, але уникнути контакту з дівчиною йому, ОСОБА_2, не вдалося і відбувся удар передньої правої частини автобуса з вказаною дівчиною, яка від контакту впала перед передньою частиною автобуса, який зупинився на відстані 1,5-2 м передньою частиною за розміткою пішохідного переходу типа "зебра".

/т. 1 а. с. 74-75, 86/

Допитана 25.05.2010 року в якості потерпілої ОСОБА_3 показала, що 15.05.2010 року, близько 18 години, вона разом зі своєю подругою ОСОБА_9, дійшовши до перехрестя проспекту 40-річчя Жовтня з провулком Ужгородським в місті Києві, зупинились перед нерегульованим світлофором пішохідним переходом. Дочекавшись поки на крайній правій смузі зупинився маршрутний мікроавтобус жовтого кольору, ОСОБА_9 почала переходити дорогу по пішохідному переходу, а вона, ОСОБА_3, теж побігла за нею по пішохідному переході. Вийшовши із-за передньої частини мікроавтобуса, який її пропускав, вона, ОСОБА_3, відчувши поштовх у ліву сторону, впала на проїжджу частину і втратила свідомість. Автобуса, з яким відбувся контакт в той час, коли вона переходила дорогу по пішохідному переходу, вона, ОСОБА_3, не побачила.

/т. 1 а. с. 51-52/

Допитана 26.05.2010 року під час досудового слідства та 30.08.2010 року в судовому засіданні, свідок ОСОБА_9 показала, що 15.05.2010 року, близько 18 години 30 хвилин, вона разом із ОСОБА_3, перебуваючи на перехресті проспекту 40-річя жовтня з провулком Ужгородським у місті Києві, переходили проїжджу частину, по якій рухався автомобільний транспорт в напрямку проспекту Глушкова, по нерегульованому пішохідному переходу. З лівої сторони до переходу, по крайній смузі, гальмуючи, наближався маршрутний автобус "Богдан", а по другій смузі, трохи позаду - автобус марки "Неоплан". Оцінивши відстань до вказаних транспортних засобів як безпечну, вона, ОСОБА_9, почала переходити зазначений пішохідний перехід та дійшла до середини проїжджої частини дороги. ОСОБА_3 рухалась за нею по пішохідному переходу, на відстані приблизно 2 м від неї. Далі вона, ОСОБА_9, повернула голову направо та побачила, що два автомобілі, які рухались по зустрічній смузі проспекту 40-річчя Жовтня, вже зупинились перед пішохідним переходом. Після цього вона, ОСОБА_9, продовжила переходити проїжджу частину, дійшовши майже до кінця пішохідного переходу, раптом почула звук глухого удару та, озирнувшись, побачила, що ОСОБА_3 лежить на асфальті перед автобусом "Неоплан", який стояв на розмітці пішохідного переходу у вигляді "зебра". ОСОБА_3 лежала на животі за розміткою пішохідного переходу типу "зебра".

/т. 1 а. с. 60, 182-184/

Допитаний 26.05.2010 року на стадії досудового слідства та 15.09.2010 року в судовому засіданні, свідок ОСОБА_4 показав, що 15.05.2010 року, приблизно 18 години 20 хвилин, перебуваючи на подвір'ї приватного будинку по АДРЕСА_3, який знаходиться поблизу нерегульованого пішохідного переходу проспекту 40-річчя Жовтня з провулком Ужгородським, він бачив, як дві незнайомі дівчини переходили проїжджу частину по зазначеному пішохідному переходу, рухаючись одна за одною. При цьому одна дівчина була трохи позаду, як йому, ОСОБА_4, здалося, наздоганяла першу дівчину. Дівчат пропускав маршрутний автобус "Богдан", який зупинився перед розміткою у вигляді "зебри", в крайній правій смузі. В крайній лівій смузі проїжджої частини в попутному напрямку також зупинився автобус "Неоплан". Дівчата рухались справа наліво відносно руху зазначених транспортних засобів. Пропустивши першу дівчину, а за нею - другу дівчину, яка бігла, наздоганяючи першу, маршрутний автобус "Богдан" розпочав рух. Автобус марки "Неоплан" також почав рухатись на невеликій швидкості. В цей момент друга дівчина вибігла на смугу руху автобуса "Неоплан", перед передньою частиною цього автобуса. У зв'язку з тим, що відстань до пішохода - другої дівчини була дуже малою, автобус "Неоплан" зіткнувся з нею на пішохідному переході, від чого та впала на проїжджу частину дороги і втратила свідомість.

/т. 1 а. с. 64, 195-197/

Як убачається з протоколу огляду місця даної ДТП від 15.05.2010 року, доданих до нього схеми ДТП та фототаблиць, автобус "Неоплан" після зіткнення з пішоходом ОСОБА_3 на місці події знаходиться передніми колесами на розмітці нерегульованого пішохідного переходу типу "зебра", при цьому ж водій ОСОБА_2 вказує на праву передню частину автобуса "Неоплан", а саме якою у нього відбувся контакт з пішоходом ОСОБА_3

/т. 1 а. с. 10-21/

За висновком судово-медичної експертизи № 923/Е від 6.07.2010 року, потерпілій ОСОБА_3 було заподіяно тяжке тілесне ушкодження - закрита черепно-мозкова травма у виді забою головного мозку, субдуральних нашарувань крові в лівій лобно-скроневій ділянці, лінійного перелому правої тім'яної кістки. Локалізація та характер вказаних ушкоджень з урахуванням обставин справи, дозволяють стверджувати, що дані ушкодження утворились внаслідок дії тупого предмету (предметів) при транспортній травмі (травма внаслідок зіткнення автомобіля, що рухався, з пішоходом).

/т. 1 а. с. 44-47/

Відповідно до висновків комплексної судово-медичної та автотехнічної експертизи № 8254/11-18/112 від 24.10.2010 року, в даному випадку мала місце транспортна травма - зіткнення транспортного засобу (автобусу "Neoplan-316SND", д.н.з НОМЕР_1), що рухався, з пішоходом (ОСОБА_3). При цьому мало місце тангенціальне зіткнення транспортного засобу з пішоходом із трьома фазами: перша - первинний контакт виступаючої частини автобусу; друга й третя - відкидання тіла пішохода і падіння його на дорожнє покриття, рух тіла по дорозі. Показання водія ОСОБА_2 та пішохода ОСОБА_3, які вони давали під час відтворення обстановки та обставин події щодо "пішохід сама набігла на нерухомий автобус та відштовхнулась від нього, внаслідок чого впала на дорожнє покриття", неспроможні як з технічної, так і з медичної точки зору.

/т. 2 а. с. 55-66/

Згідно висновків судової автотехнічної експертизи № 1557/11-18 від 3.11.2011 року, водій автобуса Neoplan ОСОБА_2, з технічної точки зору, повинен був діяти відповідно до вимог п. п. 18.1 та 18.4 ПДР (1306-2001-п) . Технічна можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_3 у водія автобуса Neoplan ОСОБА_2, з технічної точки зору, забезпечувалась у дотриманні ним вимог п. п. 18.1 та 18.4 ПДР (1306-2001-п) , для чого у нього (водія) не вбачається перешкод технічного характеру. В діях водія автобуса Neoplan ОСОБА_2, з технічної точки зору, вбачається невідповідність вимогам п. п. 18.1 та 18.4 ПДР (1306-2001-п) .

/т. 2 а. с. 74-76/

Наведеним доказам судом першої інстанції надана належна оцінка та вони обгрунтовано покладені ним в основу обвинувального вироку в справі, оскільки такими, у їх сукупності, об'єктивно підтверджена наявність прямого причинного зв'язку між діями ОСОБА_2, що виразились у порушенні ним при керуванні транспортним засобом вимог п. п. 18.1, 18.4 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , та наслідками, що в результаті цього настали, заподіяння пішоходу - потерпілій ОСОБА_3 тяжкого тілесного ушкодження, а також наявність у діянні засудженого інших ознак складу злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України.

Всупереч доводам апеляції захисника засудженого ОСОБА_1, усі докази в стадії досудового слідства по справі були зібрані у відповідності до вимог КПК України (1001-05) .

Під час розгляду справи судом першої інстанції, належним чином досліджені й перевірені усі наявні в матеріалах справи докази, у тому числі відносно їх допустимості, достатності та відповідності вимогам кримінально-процесуального закону, також зібрані додаткові докази шляхом проведення в ході судового слідства за дорученням суду відтворення обстановки та обставин події, нових зазначених експертних досліджень, які в комплексі обґрунтовано покладені в основу обвинувального вироку.

Доводи апелянта ОСОБА_1 про те, що висновки проведених у справі судових експертиз суперечливі, необгрунтовані і не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, на думку колегії суддів, є неспроможними й такими, що висунуті захистом на підставі суто суб'єктивного відношення до дійсних обставин справи. Усі висновки проведених у справі судових експертиз колегія суддів вважає безспірними, достатньо обгрунтованими та отриманими на підставі зібраних доказів, у їх сукупності. При цьому ж, експерти ОСОБА_6, ОСОБА_10 ОСОБА_8, ОСОБА_11 і ОСОБА_7 мають відповідну спеціальну освіту і достатній стаж експертної роботи, а тому будь-яких сумнівів щодо їх належної кваліфікації - немає.

Твердження апелянта ОСОБА_1 про невідповідність показань свідка ОСОБА_4 та пояснень експертів ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8, наведених у вироку, фактично даним ними в судовому засіданні - безпідставні.

Таким чином, суд першої інстанції, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи та зібрані докази, перевіривши твердження засудженого, висунуті ним на свій захист, і доводи потерпілої на користь засудженого, давши їм всебічну й об'єктивну оцінку, дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 у порушенні ним при керуванні транспортним засобом правил безпеки дорожнього руху, що заподіяло тяжке тілесне ушкодження потерпілій ОСОБА_3, та належним чином кваліфікував діяння засудженого за ч. 2 ст. 286 КК України.

Будь-яких істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б були безумовними підставами для скасування вироку суду першої інстанції, колегією суддів у справі не встановлено.

Отже, підстави для скасування вироку та закриття справи щодо засудженого ОСОБА_2 за відсутністю в його діянні складу злочину, передбаченого ст. 286 КК України, про що просить у своїй апеляції захисник ОСОБА_1, - відсутні.

Що стосується покарання, то на думку колегії суддів, воно призначене ОСОБА_2 судом першої інстанції з дотриманням вимог ст. 65 КК України, та з врахуванням фактичних обставин справи, за своїм видом і розміром є справедливим, відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, також є необхідним й достатнім для його виправлення, перевиховання та попередження нових злочинів.

Призначаючи покарання, суд першої інстанції урахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_2 злочину, особу засудженого, його позитивні характеристики, стан здоров'я, що він раніше до адміністративної та кримінальної відповідальності не притягувався. Обставини, що згідно ст. 67 КК України обтяжують покарання, відсутні. Обставиною, що відповідно до ст. 66 КК України пом'якшує покарання, є добровільне відшкодування завданої шкоди.

Стосовно обставин, на які посилається прокурор, ставлячи питання про посилення покарання ОСОБА_2 шляхом призначення за ч. 2 ст. 286 КК України основного покарання у виді реального позбавлення волі на той же строк, але без застосування положень ст. ст. 75, 76 КК України, цілком враховані судом першої інстанції у вироку.

Посилання в апеляції прокурора на невизнання ОСОБА_2 вини в інкримінованому діянні, як на підставу для посилення покарання, є такими, що не відповідає закону, оскільки у всякому випадку невизнання особою своєї винуватості є позицією захисту та не може бути підставою для посилення визначеного судом покарання й порядку його відбування.

При цьому, апеляція прокурора не містить яких-небудь даних і обставин, не врахованих судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_2 покарання, а також нових даних, які б могли об'єктивно свідчити на користь його посилення.

Між тим, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, при призначенні йому покарання також необхідно враховувати принципову позицію потерпілої ОСОБА_3, яка просила ОСОБА_2, який добровільно відшкодував заподіяну шкоду та витрати на її лікування, суворо не карати.

Отже колегія суддів не може погодитись з доводами апеляції прокурора про те, що призначене ОСОБА_2 покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого.

За таких обставин, підстави для призначення ОСОБА_2 покарання більш суворого, ніж призначив йому суд першої інстанції, - відсутні.

З урахуванням викладеного, підстав для задоволення поданих у справі апеляцій, колегія суддів не убачає, а тому вирок суду першої інстанції, як законний та обґрунтований, слід залишити без зміни.

Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -

Апеляції захисника ОСОБА_1 і прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишити без задоволення, а вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 8 лютого 2012 року щодо ОСОБА_2 - без зміни.