Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Приходько І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року

у справі № 2а-6458/11/1370 (876/10185/13)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Західно-Українська енергетична компанія"

до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської Державної податкової служби

про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Західно-Українська енергетична компанія" (далі - Товариство) звернулось в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської Державної податкової служби (далі - Інспекція), в якому просило:

- визнати неправомірними дії Інспекції по відмові у прийнятті поданих Товариством податкових декларацій з податку на додану вартість за період з квітня 2011 року по липень 2011 року, з вересня по грудень 2011 року, з січня 2012 року по грудень 2012 року, за січень 2013 року, березень 2013 року, квітень 2013 року;

- визнати неправомірною бездіяльність Інспекції щодо не перенесення до електронної бази податкової звітності, що ведеться органами державної податкової служби показників податкових декларацій Товариства з податку на додану вартість за серпень 2012 року, лютий 2013 року;

- зобов'язати Інспекцію прийняти податкові декларації Товариства з податку на додану вартість за період з квітня 2011 року по липень 2011 року, з вересня по грудень 2011 року, з січня 2012 року по грудень 2012 року, за січень 2013 року, березень 2013 року, квітень 2013 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року адміністративний позов задоволено. Визнано неправомірними дії Інспекції по відмові у прийнятті поданих Товариством податкових декларацій з податку на додану вартість за період з квітня 2011 року по липень 2011 року, з вересня по грудень 2011 року, з січня 2012 року по грудень 2012 року, за січень 2013 року, березень 2013 року, квітень 2013 року. Визнано неправомірною бездіяльність Інспекції щодо не перенесення до електронної бази податкової звітності, що ведеться органами державної податкової служби показників податкових декларацій Товариства з податку на додану вартість за серпень 2012 року, лютий 2013 року. Зобов'язано Інспекцію прийняти податкові декларації Товариства з податку на додану вартість за період з квітня 2011 року по липень 2011 року, з вересня по грудень 2011 року, з січня 2012 року по грудень 2012 року, за січень 2013 року, березень 2013 року, квітень 2013 року.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство протягом періоду з квітня 2011 року по грудень 2011 року, з січня 2012 року по грудень 2012 року, за січень 2013 року, лютий 2013 року, березень 2013 року подало до Інспекції податкові декларації з податку на додану вартість.

Листами Інспекція повідомила підприємство про відмову у прийнятті податкових декларацій з податку на додану вартість за відповідні періоди. Крім того, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, Інспекція не повідомила Товариство що прийняття декларацій з податку на додану вартість за період серпень 2012 року, лютий 2013 року.

Фактичною підставою відмови у прийнятті декларацій, стали висновки відповідача про те, що позивач не є платником податку на додану вартість, оскільки свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 23 березня 2011 року № 100222535 анульоване на підставі рішення Інспекції від 24 березня 2011 року № 20 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, Товариство, не погодилось із рішенням Інспекції від 24 березня 2011 року № 20 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість та оскаржило його в судовому порядку.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2011 року в справі № 2а-4303/11/1370 забезпечено позов Товариства до Інспекції та зупинено виконання рішення Інспекції від 24 березня 2011 року № 20 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2011 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2011 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 жовтня 2012 року у справі № 2а-4303/11/1370, позов Товариства задоволено: визнано протиправним рішення Інспекції від 24 березня 2011 року № 20 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відмова Інспекції прийняти декларації є протиправною з підстав незаконності рішення про анулювання реєстрації позивач платником податку на додану вартість.

Колегія судів погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Виходячи з положень пункту 203.1 статі 203 Податкового кодексу України (2755-17) (далі - ПК України (2755-17) ) податкова декларація подається платника податку на додану вартість за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Виходячи з положень статті 183 ПК України платники податку на додану вартість підтверджують свій статус на підставі свідоцтва.

Згідно з пунктом 184.1 статті 184 ПК України реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у випадках, передбачених абзацами "а"-"и".

Аналіз наведених норм підтверджує висновок про те, що звітність з податку на можуть подавати лише платники податку на додану вартість.

З огляду на те, що рішення про анулювання реєстрації позивача платником податку на додану вартість прийнято відповідачем безпідставно, що підтверджується судовими рішеннями,які набрали законної сили, суди попередніх інстанції дійшли юридично правильного висновку про протиправність відмови у прийнятті звітності позивача.

При розгляді вказаного спору слід також звернутись до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), і зважаючи на те, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ як джерело права.

У рішенні від 20 жовтня 2011 року "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Отже, платник податків не може позбавлятися свого права на подання звітності в разі допущення податковим органом помилки при анулюванні реєстрації платником податку на додану вартість.

Єдиною підставою оскарження рішень суддів першої та апеляційної інстанції в касаційній скарзі відповідач вказав, що позивач не знаходився за місцем реєстрації, у зв'язку із чим, на думку Інспекції, анулювання реєстрації платником податку на додану вартість здійснено відповідно до положень чинного законодавства.

Разом з тим, колегія критично оцінює такі доводи відповідача та повторно зазначає про те, що оцінку законності анулювання платником податку на додану вартість позивача надано судами у справі № 2а-4303/11/1370, рішення в якій набрали законної сили.

Принцип юридичної визначеності, згідно з практикою ЄСПЛ, вимагає поваги до принципу res judicata. Так, ЄСПЛ у рішенні по справі "Христов проти України" від 19 лютого 2009 року зазначив, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії"). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду".

Таким чином, доводи відповідача жодним чином не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій в частині протиправності відмови у прийнятті податкової звітності.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України уразі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

З огляду на реорганізацію Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської Державної податкової служби, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити її правонаступником - Залізничною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області .

Керуючись статтями 55, 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Допустити заміну Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської Державної податкової служби її правонаступником - Залізничною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області.

Касаційну скаргу Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області відхилити, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.