Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Шилової Т.С.,

суддів Широян Т.А., Матієк Т.В.,

за участю прокурора Деруна А.І.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 6 грудня 2011 року кримінальну справу за касаційним скаргами засудженого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_3 на вирок Першотравневого районного суду м. Чернівці від 24 травня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 2 серпня 2011 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Вироком Першотравневого районного суду м. Чернівці від 24 травня 2011 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого

визнано винним за ч. 1 ст. 367 КК України.

На підставі ст. 49 КК України ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності із закриттям провадження у справі.

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, раніше не судимого

визнано винним за ч. 1 ст. 367 КК України.

На підставі ст. 49 КК України ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності із закриттям провадження у справі.

Судом ОСОБА_3 та ОСОБА_1 визнані винними в тому, що вони протягом липня 2003 року, працюючи кожний на посаді начальника відділу кадрів пасажирського вагонного депо: Міляр у Коломиї, а ОСОБА_3 у Чернівцях, будучи обоє службовими особами, за обставин, встановлених судом та детально наведених у вироку, неналежно виконали свої службові обов’язки.

Зокрема ОСОБА_3 підписав довідку від 23.07.03 року № 1382 ОСОБА_4 про те, що він у період часу з 2 червня 1978 року по 1 березня 1987 року працював на посаді механіка рефрижераторного поїзда пасажирського вагонного депо Чернівців, що не відповідало дійсності.

ОСОБА_1 підписав аналогічну довідку від 10.10.2003 року № 33, якою уточнив, що ОСОБА_4 у період часу з 2.03.1987 року по 9.09.1996 року також працював у пасажирському депо Коломия на посаді помічника рефрижераторного поїзда.

Призначенню ОСОБА_4 пільгової пенсії передувала процедура представлення (подання про призначення пенсії) за останнім місцем його роботи – пасажирське вагонне депо Коломия.

Після додаткової перевірки за вказівкою пенсійного фонду, ОСОБА_1, не виявивши неправдиві відомості по довідці № 33 від 10.10.2003 року, підписав подання про призначення ОСОБА_4 пільгової пенсії № 10 від 18.08.2003 року та направив його до пенсійного фонду.

На підставі зазначених довідок, за поданням про призначення пенсії № 10 від 18.08.2003 року ОСОБА_4 15 жовтня 2003 року було призначено пільгову пенсію, право на яку він не мав, і яку він незаконно отримував протягом січня 2004 – серпня 2007 років, що у сумарному обчисленні становить 14935,7 грн.

Крім того, ОСОБА_4 по причині його звільненням з вагонного депо Коломия у зв’язку із виходом на пенсію у серпні 2003 року була виплачена вихідна допомога у розмірі 3490,30 грн.

Визнавши винними ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у вчиненні злочинів передбачених ч. 1 ст. 367 КК України, суд звільнив їх від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв’язку із закінченням строків давності.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 2 серпня 2011 року вирок суду відносно ОСОБА_1 змінено, з його обвинувачення виключено підписання ним протоколу представлення № 10 від 18.08.2003 року. У іншій частині вирок суду першої інстанції щодо обох засуджених залишено без зміни.

В касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить вирок та ухвалу щодо нього скасувати, а провадження по справі закрити за відсутністю в його діях складу злочину, посилаючись на те, що суди обох інстанцій у своїх судових рішеннях, в порушення вимог ст. 323 КПК України, не навели доказів його винуватості. Вказує, що помилка щодо пільгового стажу роботи ОСОБА_4 мала бути виявлена безпосередньо працівниками пенсійного фонду, оскільки єдиною підставою для призначення пенсії є трудова книжка, а не довідки щодо неї. В разі незаконного призначення пенсії робітнику саме вони мають нести кримінальну відповідальність.

Також, ОСОБА_1 зазначає, що видані ним та ОСОБА_3 довідки про пільговий стаж роботи ОСОБА_4 не є документом в розумінні вимог п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії.

Крім того, довідка, яку він підписав, не містить посилання на первинні документи за час роботи.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_3 просить вирок та ухвалу суду щодо ОСОБА_3 скасувати, а провадження у справ закрити на підставі ст. 6 п. 2 КПК України, посилаючись на те, що судами обох інстанцій не встановлено причинний зв'язок між підписанням довідки про стаж роботи та виплатою пенсії ОСОБА_4 Вказуючи на неповноту, однобічність та неправильність досудового та судового слідства, стверджує, що обвинувачення ОСОБА_3, яке суд визнав доведеним, неконкретне та базується на суперечливих доказах. Не було притягнуто до відповідальності осіб, які виготовили довідку № 1382 від 23.07.2003 року, яку підписав ОСОБА_3

Подання про призначення пенсії ОСОБА_4 виготовлено на підставі трудової книжки без урахування довідки № 1382 від 23.07.2003 року. Захисник ОСОБА_3 наголошує на прямій вині працівників пенсійного фонду, які мали можливість перевірити сумніви щодо стажу роботи ОСОБА_4

Також, захисник зазначає, що органи досудового слідства безпідставно порушили щодо ОСОБА_3 кримінальну справу, оскільки на час її порушення 19 березня 2008 року він був суб’єктом амністії згідно Закону України "Про амністію" від 23 червня 2005 року (п. "б" ст.1), а потім за аналогічних підстав згідно Закону України "Про амністію" від 19 квітня 2007 (955-16) року.

Суд у свою чергу не звернув уваги на вказані обставини і постановив обвинувальний вирок.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який вважає подані касаційні скарги такими, що не підлягають задоволенню, як безпідставні, перевіривши матеріали справи та доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги захисника та засудженого ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 398 КПК України, до компетенції касаційного суду не відноситься перевірка обставин, зазначених у ст. 369 КПК України щодо невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, які фактично оскаржуються засудженим ОСОБА_5 та захисником в інтересах засудженого ОСОБА_3 У зв'язку з наведеним ці доводи у касаційному порядку перегляду не підлягають.

Разом із тим, виходячи із встановлених у справі фактичних обставин вчиненого засудженими ОСОБА_3 та ОСОБА_1 злочину, їх злочинні дії судом вірно кваліфіковані за ч. 1 ст. 367 КК України як службова недбалість.

Відповідно до ст. 67 КПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, який постановив вирок. Перевіркою матеріалів справи касаційним судом встановлено, що судом першої інстанції вимоги зазначеного закону повністю дотримані. Також предметом розгляду у суді першої інстанції було питання обґрунтованості порушення щодо обох засуджених кримінальної справи за наявності обставин, які виключають це, на чому наголошується у касаційній скарзі захисника. Як убачається із протоколу судового засідання, обоє засуджені відмовились від звільнення їх від кримінальної відповідальності як у зв’язку із закінченням строків давності, так і внаслідок акту амністії.

Оскільки обоє засуджені свою вину у вчиненні інкримінованих їм злочинів не визнали, суд, провівши по справі судове слідство, з урахування того, що на час порушення кримінальної справи вони були суб’єктами амністії, запропонував їм скористатись цим правом, в тому числі з’ясував їх думку з приводу закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Оскільки обоє засуджені відмовились від закриття справи за ст. 49 КК України, так і у зв’язку із амністією, суд, постановивши вирок, обґрунтовано визнав їх винними за ч. 1 ст. 367 КК України, втім звільнив від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв’язку із закінченням строків давності.

Апеляційний суд переглянув дану кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_1 та захисника в інтересах засудженого ОСОБА_3, які у більшості однакові за змістом із поданими ними касаційними скаргами, та у відповідності до вимог ст. 377 КПК України виніс мотивовану ухвалу, якою обґрунтовано виключив із обвинувачення ОСОБА_1 епізод підписання ним протоколу представлення, а в решті визнав вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_1 законним і обґрунтованим, з якою колегія суддів погоджується.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам першої та апеляційної інстанції повно та всебічно розглянути справу і постановити законні та обґрунтовані рішення, а також підстав для скасування судових рішень із закриттям провадження у справі з підстав, зазначених у касаційних скаргах, по справі не встановлено.

Керуючись статями 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника в інтересах засудженого ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Першотравневого районного суду м. Чернівці від 24 травня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 2 серпня 2011 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_3 – без зміни.