Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючої Орлянської В.І.,

суддів: Суржка А.В., Тельнікової І.Г.,

за участю прокурора Сорокіної О.А.,

захисників: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянула у судовому засіданні 1 грудня 2011 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженої ОСОБА_4, її захисника ОСОБА_2 та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 13 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2011 року.

Вироком Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 13 грудня 2010 року

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, раніше не судиму,

визнано винною та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

Також, вироком суду вирішене питання щодо заявленого потерпілим цивільного позову.

Як визнав суд встановленим, 26 жовтня 2005 року приблизно о 23 годині 30 хвилин, ОСОБА_4, керуючи технічно справним автомобілем марки "ВАЗ-2109", реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухаючись зі швидкістю 100 км/год. по вул. Косіора зі сторони вулиці Богдана Хмельницького, через перехрестя з вул. Калиновою в напрямку вул. Батумської в м. Дніпропетровську, в порушення п.п. 10.1, 12.4 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , допустила наїзд на пішохода ОСОБА_6, який здійснював перехід проїзної частини вул. Косіора зліва направо, спричинивши йому тяжкі тілесних ушкодження, небезпечні в момент заподіяння.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2011 року вирок Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 13 грудня 2010 року щодо засудженої ОСОБА_4 залишений без зміни.

У касаційних скаргах засудженої ОСОБА_4 та її захисника ОСОБА_2 порушується питання про скасування вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду у зв’язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та невідповідністю призначеного покарання тяжкості скоєного злочину та особі засудженої. Вважають, що суд безпідставно не застосував до засудженої вимоги ст. 79 КК України та не звільнив її від призначеного покарання. Крім того, розгляд кримінальної справи проведений однобічно, судом не були усунуті протиріччя між показаннями свідків та матеріалами справи. Також, в касаційних скаргах міститься вимога про застосування до засудженої Закону України "Про амністію" та звільнення її від призначеного за вироком суду покарання.

В касаційній скарзі прокурора порушується питання про скасування вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову, в зв’язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону та направлення кримінальної справи в цій частині на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства. Зазначає, що судом першої інстанції, всупереч вимогам ст. 334 КПК України, у вироку не вмотивовані суми, які підлягають стягненню, та докази на підтвердження необхідності та достатності стягнення зазначеної суми. В порушення вимог ст. 377 КПК України апеляційним судом належним чином не перевірені доводи апеляції прокурора, які визнані необґрунтованими.

В своїх запереченнях на касаційні скарги засудженої ОСОБА_4, її захисника та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, потерпілий ОСОБА_6 просить суд касаційної інстанції відмовити в задоволенні касаційних скарг та залишити оскаржувані судові рішення без зміни.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора щодо заявлених касаційних скарг, пояснення захисників засудженої, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг та заперечення потерпілого, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає, а касаційні скарги засудженої та її захисника підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 398 КПК України, при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення суд касаційної інстанції має керуватися ст. ст. 370- 372 КПК України. Згідно змісту зазначених норм закону підставами для зміни або скасування судових рішень в касаційному порядку є лише істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінально закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого.

Як вбачається зі змісту касаційних скарг засудженої та її захисника, вони, оскаржуючи судові рішення, окрім іншого, посилаються на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, однобічність та неповноту досудового та судового слідства, визначення яких дано у ст. ст. 368, 369 КПК України, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена .

Разом з тим, перевіркою матеріалів справи встановлено, що висновки суду про доведеність винуватості засудженої ОСОБА_4 у вчиненні злочину за обставин, встановлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку.

Доводи засудженої та захисника про те, що засуджена ОСОБА_4 інкримінований їй злочин не вчиняла, оскільки не керувала автомобілем і в цей час знаходилась на передньому пасажирському сидінні, перевірялися під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій і обґрунтовано визнані безпідставними з наведенням відповідних мотивів такого рішення у вироку суду першої інстанції та ухвалі апеляційної інстанції.

При цьому, порушень процесуального порядку збирання доказів, дослідження, об’єктивність оцінки та кваліфікації дій засудженої ОСОБА_4 судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено, з чим погоджується і касаційна інстанція.

Крім того, як видно з матеріалів справи, винуватість засудженої ОСОБА_4 підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_6, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та іншими зібраними по справі доказами.

Так, потерпілий ОСОБА_6 на досудовому та судовому слідстві показав, що саме ОСОБА_4 знаходилась за кермом автомобіля ВАЗ, який здійснив наїзд на нього. Після того, як автомобіль зупинився засуджена вийшла з автомашини, розмовляла з чоловіком про наїзд на нього, після чого машина зникла з місця скоєння злочину.

При цьому, свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_9 підтвердили показання потерпілого ОСОБА_6 та показали, що вони бачили, як автомашина червоного кольору марки ВАЗ 2109 на великій швидкості збила потерпілого, після чого, з боку водійського сидіння вийшла ОСОБА_4, а з пасажирського сидіння вийшов чоловік, вони підійшли до потерпілого. Після чого чоловік сів за кермо автомобіля, а ОСОБА_4 на пасажирське сидіння та залишили місце дорожньо-транспортної пригоди.

Аналогічні показання дав свідок ОСОБА_11

При проведенні очних ставок з ОСОБА_4, потерпілий ОСОБА_6 та свідки ОСОБА_14, ОСОБА_9 і ОСОБА_11 підтвердили свої показання та впізнали засуджену, як особу, яка 26 листопада 2005 року, приблизно о 23 годині 30 хвилин, на вулиці Косіора в м. Дніпропетровську, керуючи автомашиною ВАЗ 2109 д.н. НОМЕР_1, здійснила наїзд на ОСОБА_6 (т. 2 а.с. 8-9, т. 3 а.с. 6-8, 40-42).

Свідок ОСОБА_10 показав, що він 26 листопада 2005 року знаходився в складі слідчої оперативної групи на добовому чергуванні в Індустріальному районному відділі міліції. В чергову частину прибули ОСОБА_4 та ОСОБА_15, він розмовляв з ОСОБА_4 і вона повідомила йому, що керувала автомашиною та здійснила наїзд на пішохода.

До того ж, свідок ОСОБА_12, показав, що потерпілий ОСОБА_6, після дорожньо-транспортної пригоди, будучи в свідомості вказав, що його збила жінка. Пізніше в Індустріальному районному відділі міліції він бачив ОСОБА_4 та ОСОБА_15

Свідок ОСОБА_13 пояснив, що 26 листопада 2005 року, приблизно о 23 годині 50 хвилин, йому подзвонив батько потерпілого ОСОБА_12 та повідомив, що його сина збила автомашина, яка зникла з місця ДТП. Прибувши 27 листопада 2005 року о 0 годині 30 хвилин до Індустріального районного відділу міліції, він побачив автомобіль ВАЗ 2109 червоного кольору, у якого була розбита ліва фара, лобове скло та деформований дах. Біля машини знаходились ОСОБА_4 та ОСОБА_15, які, як він чув, домовлялись, що ОСОБА_15 все візьме на себе та повідомить працівників міліції, що він знаходився за кермом автомобіля під час наїзду на потерпілого, а ОСОБА_4 знаходилась на місці пасажира.

Показання потерпілого та свідків логічні, послідовні, узгоджуються між собою та підтверджуються належними доказами у справі, причин обмовляти засуджену ОСОБА_4 потерпілим ОСОБА_6 та свідками не встановлено, а тому у суду не було підстав не довіряти показанням вказаних осіб.

Винуватість ОСОБА_4 у вчиненні зазначеного злочину підтверджується також протоколом огляду та перевірки технічного стану автомобіля "ВАЗ 2109", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 10-11), протоколом відтворення обстановки та обставин подій за участю потерпілого ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 70-72), протоколом відтворення обстановки та обставин подій за участю свідків ОСОБА_11, ОСОБА_8 (т. 2 а.с. 89-91).

За висновком судово-автотехнічної експертизи № 70/27-410 від 5 липня 2010 року, в зазначеній дорожній обстановці водій автомобіля "ВАЗ 2109", ОСОБА_4, повинна була діяти у відповідності до вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) . Технічна можливість попередження ДТП для водія автомашини можлива була за виконання нею вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) і для неї не було яких-небудь перешкод технічного характеру, які б не дозволяли їй виконати їх. (т. 3 а.с. 31-33).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що показання свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_17, з яких вбачається, що за вищезазначених обставин автомобілем "ВАЗ 2109" р.н. НОМЕР_1 керував ОСОБА_15, направлені на сприяння ОСОБА_4 в уникненні відповідальності за скоєння тяжкого злочину, а тому не можуть прийматися як достовірні.

Відтак, висновок суду про те, що ОСОБА_4 керувала автомобілем марки "ВАЗ 2109", реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, є правильним, ґрунтується на належних та досліджених у судовому засіданні доказах.

За встановлених фактичних обставин, дії ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 286 КК України кваліфіковано правильно.

Що стосується доводів касаційних скарг засудженої та її захисника про невідповідність призначеного засудженій ОСОБА_4 покарання ступеню тяжкості скоєного злочину та особі засудженої, то вони підлягають частковому задоволенню.

Так, відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно вимог ст. 79 КК України, у разі призначення покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкі злочини і особливо тяжкі злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.

Як вбачається з матеріалів справи, при призначенні ОСОБА_4 покарання суд першої інстанції врахував: ступінь тяжкості скоєного злочину, особу засудженої, яка раніше не судима, позитивно характеризується за місцем проживання, що відніс до пом’якшуючих її вину обставин, а також відсутність обтяжуючих покарання обставин та дійшов висновку про відсутність підстав для застосування ст. ст. 69, 75 КК України. З даним висновком погодився і суд апеляційної інстанції.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, вважає, що призначаючи ОСОБА_4 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді 4 років позбавлення волі суди першої та апеляційної інстанцій вірно встановили обставини, що характеризують особу засудженої та обставини скоєного нею злочину, однак належним чином не врахували їх при вирішенні питання про можливість її виправлення та попередження скоєння нею нових злочинів, без ізоляції її від суспільства та можливість застосування до ОСОБА_4 вимог ст. 79 КК України.

Також, колегія суддів враховує, що засуджена ОСОБА_4 з моменту скоєння нею злочину за ч. 2 ст. 286 КК України у 2005 році до кримінальної відповідальності не притягувалась, має на своєму утриманні малолітню дитину - ОСОБА_19, ІНФОРМАЦІЯ_2, тому вказані пом’якшуючі вину обставини дають підстави для застосування до ОСОБА_4 ст. 79 КК України і звільнення її від призначеного за вироком суду першої інстанції основного покарання, з встановленням іспитового строку до досягнення її дитиною семирічного віку та з покладанням обов’язків, передбачених у ст. 76 КК України.

Вимоги касаційних скарг засудженої ОСОБА_4 та її захисника про необхідність застосування до засудженої Закону України "Про амністію" (3680-17) і звільнення її від відбування призначеного покарання, колегія суддів вважає такими, що не ґрунтуються на законі.

Так, згідно вимог пункту 3 ст. 7 Закону України "Про амністію у 2011 році" № 3680-VI від 8 липня 2011 року, амністія не застосовується до осіб, яких притягнуто до відповідальності або засуджено за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, що спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження, вчинене особою у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, або особою, яка залишила місце дорожньо-транспортної пригоди.

Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, досудовим слідством та судом встановлено, що після наїзду на пішохода ОСОБА_6, який здійснював перехід проїзної частини вулиці, ОСОБА_4 залишила місце дорожньо-транспортної пригоди, не дочекавшись прибуття працівників міліції.

Доводи касаційної скарги прокурора про відсутність у вироку мотивів для задоволення цивільного позову потерпілого ОСОБА_6, аналогічні доводам апеляції, були повно перевірені апеляційним судом і мотивовано спростовані в ухвалі. Зміст ухвали апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

При перевірці кримінальної справи колегією суддів не вбачається істотних порушень кримінально-процесуального закону, які є безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

З урахуванням вищенаведеного, керуючись ст. ст. 394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційні скарги засудженої ОСОБА_4 та її захисника – ОСОБА_2 задовольнити частково, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишити без задоволення.

Вирок Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 13 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2011 року щодо ОСОБА_4, засудженої за ч. 2 ст. 286 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки, зміни.

На підставі ст. 79 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування основного покарання з випробуванням, з встановленням іспитового строку до досягнення її дитиною ОСОБА_19, ІНФОРМАЦІЯ_2, семирічного віку.

На підставі ст. 76 ч. 1 п.п. 2, 3 КК України, покласти на ОСОБА_4 обов’язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання.

В решті вирок Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 13 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2011 року залишити без зміни.