Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Польового М.І.,

суддів - Хомицького А.М., Оксентюка В.Н.,

за участю прокурора –Старчука В.М.,

засудженого – ОСОБА_1,

захисника засудженого – адвоката ОСОБА_2,

потерпілих - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

представника потерпілої – ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку кримінальну справу за апеляціями помічника прокурора Луцького району, потерпілої ОСОБА_3, представника потерпілої ОСОБА_5, засудженого ОСОБА_1 на вирок Луцького міськрайонного суду від 01 липня 2011 року, яким

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Нове-село, Ізяславського району Хмельницької області, громадянина України, одруженого, на утриманні двоє дітей, із середньою спеціальною освітою, працюючого водієм по найму, мешканця АДРЕСА_1, несудимого, засуджено:

- за ст. 286 ч.2 КК України на 3 /три/ роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 /три/ роки.

За ст. 135 ч.1 КК України ОСОБА_1 виправдано у зв’язку з недоведеністю в його діях складу злочину.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу залишено попередню – підписку про невиїзд.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1:

- на користь ОСОБА_3 7 997 грн. 60 коп. матеріальної шкоди, 50 000 грн. моральної шкоди та 3 500 грн. витрат, понесених у зв’язку з наданням правової допомоги, а всього 61 497 грн. 60 коп.;

- на користь держави судові витрати за проведення експертизи у сумі 412 грн. 80 коп., -

ОСОБА_1 визнаний винним та засуджений за те, що ІНФОРМАЦІЯ_2, близько 23 год., керуючи сідловим тягачем "МАЗ-6422", реєстраційний номер НОМЕР_1, із напівпричепом "Ванхул", реєстраційний номер НОМЕР_2, та, рухаючись по вул. Центральній у с. Крупа Луцького району, поблизу будинку № 58 в напрямку с. Ярославичі, виконуючи рейси по перевезенню буряків із с. Ярославичі Млинівського району Рівненської області до пункту прийому в м. Радехів Львівської області, в порушення вимог п.п. 2.3 б та 12.3 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , проявив безпечність та неуважність, не оцінив належним чином дорожню обстановку та не зреагував на її зміну, і завчасно маючи можливість виявити на проїзній частині пішохода, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, в результаті чого допустив наїзд на потерпілу ОСОБА_6, яка рухалась у попутному напрямку по проїзній частині. В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження, від яких померла.

В апеляції помічник прокурора Луцького району, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просить вирок суду скасувати та постановити новий вирок. Призначити ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України 7 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки, за ч. 1 ст. 135 КК України 2 роки позбавлення волі і на підставі ч. 1 ст. 70 КК України призначити остаточно покарання 8 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки. Посилається на те, що суд неправильно застосував кримінальний закон, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, призначене покарання не відповідає ступеню тяжкості злочинів та особі засудженого внаслідок м’якості. Вважає, що суд безпідставно виправдав ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 135 КК України. При призначенні покарання судом не в повній мірі враховано, що вчинено тяжкий злочин, настання тяжких наслідків у вигляді смерті людини, що потерпілі наполягали на призначенні ОСОБА_1 суворого покарання.

В апеляціях потерпіла ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_5, зазначаючи аналогічні доводи, просять вирок щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Посилаються на те, що суд безпідставно виправдав ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 135 КК України, а також призначив йому надто м’яке покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості злочину. Судом не взято до уваги те, що ОСОБА_1 вчинив тяжкий злочин, залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, не надав потерпілій допомоги, вину визнав формально, збитки повністю не відшкодував. Крім того, потерпіла в апеляції вказує, що не згідна з вироком в частині вирішення цивільного позову про відшкодування моральної шкоди.

Засуджений ОСОБА_1 в апеляції, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій, просить вирок суду змінити, звільнити його на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням. Просить врахувати, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, розкаявся у вчиненому, характеризується позитивно, злочин вчинив з необережності, на утриманні має двоє дітей та дружину.

Заслухавши доповідача, який виклав суть справи та доводи апеляцій, прокурора, потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4, представника потерпілої ОСОБА_3 - ОСОБА_5, які свої апеляції підтримали, а апеляцію засудженого заперечили, засудженого ОСОБА_1 та його захисника – адвоката ОСОБА_2, які свою апеляцію підтримали, а інші апеляції заперечили, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що всі апеляції не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Висновок суду про вчинення ОСОБА_1 зазначеного у вироку суду злочину грунтується на перевірених і досліджених в судовому засіданні доказах, яким суд дав відповідну юридичну оцінку і в поданих апеляціях не оспорюється.

Кваліфікація судом дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України є вірною.

Колегія суддів також вважає, що суд обґрунтовано виправдав ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 135 КК України за недоведеністю в його діях складу злочину.

Вирок суду в частині виправдання ОСОБА_1 належним чином вмотивований і підстав сумніватися у його правильності в колегії суддів не виникає.

Доказів про те, що потерпіла після ДТП була жива і про це усвідомлював ОСОБА_1, під час досудового та судового слідства не здобуто.

Твердження ОСОБА_1 про те, що після ДТП потерпіла не подавала ознак життя і він подумав, що вона мертва, по справі не спростовано, а навпаки підтверджується висновком судово-медичної експертизи №390 від 11.11.2010 року, показаннями судово-медичного експерта Микалюка В.С. під час судового слідства, із яких вбачається, що смерть потерпілої настала відразу після спричинення тілесних ушкоджень або через незначний проміжок часу.

Свідок ОСОБА_7 показала, що коли виявила на узбіччі дороги потерпілу, то остання була мертва.

При призначенні ОСОБА_1 покарання судом відповідно до вимог ст. 65 КК України враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого, а також всі наведені в апеляціях обставини.

Призначене ОСОБА_1 покарання є необхідне й достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.

Покарання засудженому у виді позбавлення волі призначено в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України з реальним його відбуванням, призначено також на тривалий строк додаткове покарання, а тому немає підстав вважати, що призначене покарання є м’яким.

Врахувавши, що ОСОБА_1 вчинив тяжкий злочин, обставини та наслідки його вчинення, поведінку винного після його вчинення, суд прийшов до обґрунтованого висновку, що виправлення засудженого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.

Підстав для застосування щодо ОСОБА_1 ст. 75 КК України і звільнення його від відбування покарання з випробуванням колегія суддів не вбачає.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди судом вирішений у відповідності до вимог законодавства.

Стягнута судом сума на відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 000 грн. визначена в межах розумності з врахуванням понесених потерпілою душевних і моральних страждань у зв’язку із загибеллю близької людини.

В апеляції потерпіла ОСОБА_3 не навела жодних доводів про те, в чому саме полягає незаконність вироку в частині вирішення цивільному позову про відшкодування моральної шкоди.

Законних підстав для скасування чи зміни вироку по обставинах, викладених в апеляціях, немає.

Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -

Вирок Луцького міськрайонного суду від 01 липня 2011 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а апеляції помічника прокурора Луцького району, потерпілої ОСОБА_3, представника потерпілої ОСОБА_5, засудженого ОСОБА_1 – без задоволення.