6-27277св11 Про визнання права спільної власності та встановлення порядку користування майном - 23.11.2011 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про визнання права спільної власності та встановлення порядку користування майном, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Львівської області від 14 червня 2011 року,

ОСОБА_1 звернулась у суд з позовом до ОСОБА_2,

третя особа: ОСОБА_3, у якому просила визнати за нею право спільної власності на Ѕ частину гаражного боксу, двокімнатної квартири, автомобілів "HYUNDAI TUKSON", "Mitsubishi Outlander XL", автомобільного причепу HOBBY-400, телевізор Samsung PS 42Q92H та зобов’язати відповідача не чинити перешкод позивачу у користуванні квартирою АДРЕСА_1 встановивши запропонований нею порядок користування вказаним житлом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за час шлюбу ними було придбано наступне майно: цегляний гаражний бокс, двокімнатна квартира, автомобілі марки "HYNDAJ TUKSON", "Mitsubishi Outlander XL", автомобільний причіп HOBBY-400, телевізор Samsung PS 42Q92H. У зв’язку з тим, що відповідач заперечує право власності позивача на Ѕ частину вказаного майна, ОСОБА_1 просить визнати за нею право спільної власності на Ѕ частину зазначеного майна та зобов’язати відповідача не чинити їй перешкод у користування квартирою АДРЕСА_1 та встановити запропонований нею порядок користування цим житлом.

Позивач неодноразово уточнювала позовні вимоги, відповідно до уточнень від 02 квітня 2009 року, окрім вищевикладених позовних вимог, просить визнати за нею право приватної власності на автомобіль "Mitsubishi Outlander XL". (а.с. 125)

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 16 червня 2010 року позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право спільної власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, площею 76,5 кв.м.; Ѕ частину автомобіля "Outlander XL" реєстраційний номер НОМЕР_1; на Ѕ частину автомобільного причіпу HOBBY-400 реєстраційний номер НОМЕР_2; Ѕ частину телевізора Samsung PS 42Q92H.

Зобов’язати ОСОБА_2 виплатити ОСОБА_1 половину вартості від продажу автомобіля марки "HYNDAJ TUKSON", реєстраційний номер

НОМЕР_3, а саме 10500 доларів США.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 14 червня 2011 року скасовано рішення Галицького районного суду міста Львова від 16 червня

2010 року та ухвалено нове рішення у справі. Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину автомобіля "Outlander XL" р.н. НОМЕР_1 вартістю 176614 грн. 93 коп; автомобільного причіпу HOBBY-400 р.н. НОМЕР_2 вартістю 36894 грн. 93 коп. та телевізора Samsung вартістю 3000 грн. Проведено поділ зазначеного майна, виділивши ОСОБА_1 телевізор Samsung вартістю 3000 грн.

Виділено ОСОБА_2 автомобіль "Outlander XL" р.н. НОМЕР_1 вартістю 176614 грн. 93 коп; автомобільний причіп HOBBY-400 р.н. НОМЕР_2 вартістю 36894 грн. 93 коп. на загальну суму 213506 грн. 14 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 106753 грн. 07 коп. (половину вартості автомобілю та автомобільного причіпу).

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду Львівської області від 14 червня 2011 року та залишити в силі рішення Галицького районного суду міста Львова від 16 червня 2010 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів cудової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, дійшов висновку про поділ майна, придбаного сторонами у період офіційно зареєстрованого шлюбу, та зобов’язання відповідача виплатити на користь ОСОБА_1 половину вартості транспортного засобу, відчуження якого відбулося без отримання попередньої згоди позивача.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що не підлягає поділу майно, придбане у період шлюбу за особисті кошти, а саме: квартира АДРЕСА_1.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції колегія суддів погодитись не може, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом установлено, що 28 квітня 2001 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження НОМЕР_4.

Реєстраційним посвідченням, виданим Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та технічної оцінки 09 лютого

2001 року, підтверджено, що за ОСОБА_2 зареєстровано право особистої власності на гараж АДРЕСА_2

11 грудня 2002 року Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та технічної оцінки зареєстровано право приватної власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1, та придбану на підставі договору купівлі-продажу від

04 грудня 2002 року. (а.с. 9)

29 серпня 2005 року між ТОВ "Дністер-Авто" та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу автомобіля, за умовами якого ОСОБА_2 придбано автомобіль "HYUNDAІ TUCSON".

Відповідно до договору від 21 жовтня 2008 року, укладеному між ДП "Ніко-Захід" ТОВ "Ніко-Україна" та ОСОБА_2, останньому передано у власність автомобіль "Mitsubishi Outlander XL".

Також свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 20 серпня

2008 року на ім’я ОСОБА_2 зареєстровано право власності на автомобільний причіп HOBBY-400.

Згідно з кредитним договором від 17 листопада 2007 року ОСОБА_2 придбано телевізор Samsung PS 42Q92H.

14 квітня 2009 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано, як вбачається із свідоцтва про розірвання шлюбу від 14 квітня

2009 року, серія НОМЕР_5.

Правовідносин щодо поділу спільного майна подружжя регулюються Сімейним кодексом України (2947-14) від 2002 року.

У відповідності до положень ст. 60 вказаного кодексу майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі ст. 68 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. (ст. 69 СК України)

За приписами ст. 70 зазначеного кодексу у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору між подружжям про поділ спільного майна, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясувати джерело і час його придбання.

Матеріалами справи встановлено, що за час шлюбу сторонами придбано двокімнатну квартиру, автомобіль "Mitsubishi Outlander XL", автомобільний причіп HOBBY-400, телевізор Samsung PS 42Q92H та автомобіль "HYUNDAІ TUCSON", який був проданий відповідачем у період шлюбу.

Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки автомобіль "HYUNDAІ TUCSON" був проданий сторонами під час шлюбу та в подальшому отримані від такого продажу кошти були використані на придбання автомобілю марки "Mitsubishi Outlander XL", відтак отримані кошти від реалізації та вкладені у придбання нового автомобіля не підлягають окремому розподілу.

Разом з тим, апеляційний суд, відмовляючи позивачу у поділі майна в частині двокімнатної квартири АДРЕСА_1, послався на те, що спірна квартира придбана відповідачем за кошти, виручені від продажу попередньої квартири, та за кошти, зароблені ним за кордоном до одруження з позивачкою, що, на думку суду апеляційної інстанції, підтверджується договорами на депозитне сховище і відкриття індивідуального сейфу, контрактом про роботу за кордоном, договорами купівлі-продажу квартир (а.с. 78-79, 93-94, 203)

Проте, відповідачем не надано належних доказів на користь встановлення сторонами режиму особистої приватної власності щодо спірної квартири, та джерела походження коштів, витрачених для її придбання.

Надані відповідачем договори на депозитне сховище і відкриття індивідуального сейфу, контракт про роботу за кордоном, договори купівлі-продажу квартир не є підтвердженням джерела походження коштів, витрачених на придбання квартири, оскільки не містять даних щодо розміру грошових коштів, зароблених відповідачем за кордоном, які в подальшому були передані на зберігання до банківської установи, та використання саме цих грошей на придбання спірної квартири.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позову в частині визнання за ОСОБА_1 права спільної сумісної власності на Ѕ частину квартири, що придбана у період шлюбу, є незаконним та необґрунтованим.

Разом з тим, суд першої інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_1, залишив поза увагою позовні вимоги стосовно встановлення порядку користування спірною кватирою, не навівши в рішенні жодного мотиву щодо прийнятого рішення. Не звернув на це уваги і суд апеляційної інстанції.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій, при вирішення даного спору не з’ясували усіх обставин справи та визначених відповідно до них правовідносин при розгляді позовних вимог щодо встановлення порядку користування квартирою, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, у зв’язку з чим порушили норми матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ч.2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення апеляційного суду у цій частині з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 14 червня 2011 року в частині відмови у визнанні квартири спільною сумісною власністю і визнанні за ОСОБА_1 права на Ѕ частину цієї квартири скасувати, залишивши у вказаній частині в силі рішення Галицького районного суду міста Львова від 16 червня

Рішення Галицького районного суду міста Львова від 16 червня 2010 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 14 червня 2011 року в частині встановлення порядку користування квартирою скасувати із направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.