справа № 1/0301/104/11 

Головуючий у 1 інстанції Сеник Р.П.

провадження № 11/0390/643/11 

Доповідач Хлапук Л.І.

ч.1 ст. 366, ч.1 ст. 366 КК України

Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Волинської області в складі : головуючої Хлапук Л.І.,

Суддів Міліщука С.Л., Матата О.В.,

при секретарі Солодусі Ю.В.,

з участю прокурора Кухтей-Хилюк Л.В.,

захисника ОСОБА_5,

засудженого ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку кримінальну справу за апеляцією заступника Володимир-Волинського міжрайонного прокурора, який приймав участь у розгляді справи в суді першої інстанції на вирок Володимир-Волинського міського суду від 5 липня 2011 року, яким

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1,

засуджений за ч.3 ст. 15, ч.1 ст. 185 КК України на 1 рік позбавлення волі, за ч.2 ст. 125 КК України –на 1 рік обмеження волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_1 призначено покарання 1 рік позбавлення волі.

На підставі ст. 75, 76 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом однорічного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки: повідомлятиме кримінально-виконавчу систему про зміну свого місця проживання, роботи, періодично з’являтиметься в даний орган на реєстрацію.

За ч.1 ст. 185 КК України ОСОБА_1 виправдано за недоведеністю вчинення ним даного злочину.

ОСОБА_1 було пред’явлено обвинувачення у вчиненні незакінченого замаху на таємну крадіжку чужого майна, яка виразилась в тому, що він 10 лютого 2011 року близько 13 год, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, поблизу будинку АДРЕСА_1, проник у салон автомашини "Пежо –експерт" р.н.з. НОМЕР_1, звідки намагався таємно викрасти два сувенірних декоративних дзеркала вартістю 200 грн., що належали ОСОБА_2, однак свої дії не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки був виявлений і затриманий власником речей.

Після вчинення даного злочину, з метою уникнення затримання, ОСОБА_1 наніс ряд ударів в обличчя ОСОБА_2 та ОСОБА_4. В результаті цього умисне заподіяв їм легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я.

Крім того, між 14 год. 20 хв. і 14 год. 30 хв. 31 січня 2011 року з автомашини "Деу Сенс" д.р.н НОМЕР_2, що знаходилась на автостоянці на вул. І.Франка м. Володимир-Волинського, він таємно викрав належні ОСОБА_3 речі та гроші на 8389 грн.

Вироком Володимир-Волинського міського суду від 5 липня 2011 року ОСОБА_1 засуджений за ч.3 ст. 15, ч1 ст.185. ч.2 ст. 125 КК України та виправданий за ч.1 ст. 185 КК України.

На цей вирок заступник Володимир-Волинського міжрайонного прокурора Хомич В.В., який приймав участь у розгляді справи, подав апеляцію. В ній, не оспорюючи кваліфікації та доведеності дій засудженого по епізодах вчинення незакінченого замаху на таємну крадіжку належного ОСОБА_2 майна та умисному нанесенні легких тілесних ушкоджень ОСОБА_2, не погоджувався з виправданням ОСОБА_1 у таємній крадіжці належних ОСОБА_3 речей. Вказував на неповноту судового слідства, не взяття судом до уваги визнавальних показань засудженого на досудовому слідстві, на призначення йому надто м’якого покарання.

Просив вирок скасувати, а справу –направити на новий судовий розгляд.

Дану апеляцію було задоволено частково, апеляційний суд змінив вирок в частині назви органу, який згідно ст. 76 КК України ОСОБА_1 зобов’язаний повідомляти про зміну місця проживання і роботи

Решту апеляційних вимог прокурора апеляційною інстанцією залишено без задоволення, як такі, що не відповідають вимогам закону.

Одночасно з цим, апеляційна інстанція внесла зміни в даний вирок з власної ініціативи: в порядку ст. 365 КПК України: скасувала його в частині засудження ОСОБА_1 за ч.2 ст. 125 КК України, а справу провадженням закрила згідно п.6 ст. 6 КПК України за примиренням потерпілих з підсудним та скасувала його частині призначення покарання за сукупністю злочинів.

Вищенаведене, а також недостатні знання норм кримінального і кримінально-процесуального права, свідоме їх порушення прокурором та працівниками Володимир-Волинської міжрайонної прокуратури, виявлені в ході апеляційного розгляду даної справи, змусили колегію суддів реагувати на це окремою ухвалою.

Так, згідно ст. 27 КК України справи, передбачені ст. 125 КК України порушуються не інакше, як за скаргою потерпілого, якому і належить в такому разі право підтримувати обвинувачення. Прокурор має право порушити справу даної категорії при відсутності скарги потерпілого лише тоді, коли вона має особливе громадське значення або коли потерпілий через свій безпорадний стан, з інших причин не може захистити свої законні інтереси.

Цих вимог закону Володимир-Волинський міжрайонний прокурор Луцик Ю.М. по даній справі не дотримав.

Повертаючи 04.04 2011 року на додаткове розслідування кримінальну справу, порушену проти ОСОБА_1 за ч.2 ст. 15, ч.2 ст. 185 КК України з причин не роз’яснення слідчим потерпілим ОСОБА_2 їх права звернутись до суду з заявою про порушення кримінальної справи проти обвинуваченого за ч.2 ст. 125 КК України, вищевказаний прокурор цього ж числа у відсутності даних про те, що справа має особливе громадське значення, або скарг потерпілих, даних про неможливість захистити ними свої інтереси, виніс постанову про порушення проти ОСОБА_1 кримінальної справи за ч.2 ст. 125 КК України. В ній посилався лише на достатність даних, які вказують на наявність в діях ОСОБА_1 ознак цього злочину.

А вже 16.04. 2011 року після виконання слідчим вищевказаної вказівки прокурора щодо роз’яснення потерпілим їх права, передбаченого ст. 27 КПК України, від останніх надійшла заява, в якій ОСОБА_2 відмовились від обвинувачення ОСОБА_1 за ч.2 ст. 125 КК України, посилаючись на примирення з ним і відсутність будь-яких претензій з їх боку. Не зважаючи на це, ОСОБА_1 було пред’явлено обвинувачення в злочині приватного обвинувачення.

При поверненні справи на додаткове розслідування даний прокурор дезорієнтував слідчого, давши своєю постановою незаконну вказівку про необхідність перекваліфікувати дії ОСОБА_1 по епізоду намагання вчинити таємну крадіжку 10.02.2011 року належного ОСОБА_2 майна з ч2 ст.15. ч.2 ст. 185 КК України на ч.3 ст. 15, ч2 ст. 185 КК України, вважаючи, що той вчинив незакінчений замах на даний злочин, хоча з матеріалів справи випливало, що злочинець виконав всі необхідні дії для доведення злочину до кінця, однак не закінчив того по незалежних від його волі причинах. Тобто вчинено закінчений замах на злочин. Слідчий змушений був виконати дану вказівку. А оскільки нововмінений злочин менш тяжкий, дану помилку обвинувачення суд при розгляді справи був позбавлений можливості виправити.

Як підставу для направлення справи на додаткове розслідування прокурор зазначив наявність граматичної помилки в тексті постанови про притягнення ОСОБА_1 в якості обвинуваченого, однак винесена даним прокурором незаконна постанова не лише містила вимоги, які суперечили нормам матеріального і процесуального права, а й граматичні помилки, в свою чергу допущені прокурором.

В процесі розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що докази винуватості ОСОБА_1 в таємній крадіжці належного ОСОБА_3 майна здобуті з порушенням закону.

Для отримання від обвинуваченого визнавальних показань той з вигаданого приводу –чинення опору працівникам міліції –був затриманий, згідно постанови судді Володимир-Волинського міського суду від 10.02.2011 року притягнений до адмінвідповідальності за ст. 185 КУпАП України і підданий арешту на 5 діб.

В ході його відбуття ніби-то для виконання господарських робіт ОСОБА_1 виводився з ІТТ. В цей час з ним проводились слідчі дії: допити, відтворення обстановки і обставин вчинення злочину, відбиралась явка з повиною. І все це з застосуванням тортур та нанесенням тілесних ушкоджень. Від даних під їх впливом показань ОСОБА_1 після пред’явлення йому обвинувачення відмовився. Не зважаючи на те, що інших, крім здобутих з порушенням закону доказів його винуватості у вищевказаному злочині не зібрано, ОСОБА_1 було пред’явлене дане обвинувачення.

Як заявляв ОСОБА_1 він після виходу з ІТТ звертався до прокурора зі скаргою на застосування недозволених методів допиту в ході слідства, прохав дати направлення на судмедекспертизу для підтвердження цього. Однак прокурор проігнорував скаргу, відмовив ОСОБА_1 в його проханні, кримінальну справу проти осіб, що застосовували до того незаконні методи допиту не порушив. Навіть не виніс відповідної постанови з даного приводу. ОСОБА_1 було пред’явлено обвинувачення в повному об’ємі.

Не зважаючи на встановлення судом факту зібрання в ході досудового слідства доказів винуватості ОСОБА_1 в крадіжці майна ОСОБА_3 з порушеннями вимог ст. 3, п.1 ст. 5, п.п. 1,3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 63 Конституції України, помічник вищевказаного прокурора Хомич В.В. підтримав дане обвинувачення, обґрунтувавши його тими ж доказами. Більше того, послався на них і в своїй апеляції, вимагаючи скасувати вирок в частині виправдання ОСОБА_1 по даному епізоду.

Разом з цим, відмовившись в суді першої інстанції від обвинувачення за ч.2 ст. 125 КК України з-за примирення потерпілих ОСОБА_2 з ОСОБА_1, Хомич В.В. не звернув уваги на незаконність засудження того за даним законом, не ставив питання про виправлення судової помилки. Більш того, в своїй апеляції на вирок прохав призначення ОСОБА_1 покарання більш суворе, ніж обрав суд з врахуванням вищевказаних злочинів.

Непрофесіоналізм, погане знання діючих законів вищевказаними працівниками прокуратури були причиною того, що апеляційний суд задовольнив дану апеляцію лише в частині уточнення назви органу, в який ОСОБА_1 зобов’язано з’являтись на реєстрацію. Інші помилки і порушення закону, допущені в ході досудового слідства, нагляду прокурора за ним, під час судового розгляду і винесення вироку, змушена була виправляти апеляційна інстанція.

Порушення прав і свобод громадян, катування і тортури з метою отримання признання у нерозкритих злочинах, допущені в ході досудового слідства по даній справі, ігнорування цього прокурором Луциком Ю.М. при здійсненні прокурорського нагляду за законністю слідства, погана підготовка помічника прокурора Хомича В.В. до участі в судовому розгляді справи, його явно обвинувальний ухил, відсутність намагання встановити істину по справі, низький фаховий рівень даних працівників прокуратури потребують відповідного реагування з боку прокурора Волинської області.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. ст. ст. 23-2, 380 КПК України, колегія суддів,–

Про вищенаведене довести до відому прокурора Волинської області.

Про заходи реагування повідомити апеляційний суд Волинської області у місячний строк.