Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Силки Г.І.,

суддів – Хомицького А. М., Оксентюка В.Н.,

при секретарі – Лінік Т.В.,

з участю прокурора – Старчука В. М.,

потерпілого – ОСОБА_2,

захисника – ОСОБА_3,

засуджених – ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Луцьку кримінальну справу за апеляціями потерпілого ОСОБА_2, прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, засудженого ОСОБА_4 та в його інтересах – адвоката ОСОБА_3, засудженого ОСОБА_5 на вирок Нововолинського міського суду від 30 червня 2011 року, яким

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Нововолинська Волинської області, громадянина України, українця, з середньою освітою, не працюючого, не одруженого, жителя АДРЕСА_1, раніше судимого: вироком Нововолинського міського суду від 26.12.2002 року за ч.3 ст. 185 КК України на підставі ст. 71 КК України, до чотирьох років семи місяців позбавлення волі; вироком Раздольненського районного суду АР Крим від 05.12.2007 року за ст. 124 КК України до двох років обмеження волі; вироком Кузнецовського міського суду Рівненської області від 05.05.2009 року за ч.1 ст. 309 КК України до п’яти місяців арешту, засуджено:

- за ч.2 ст. 187 КК України на 7 (сім) років 6 (шість) місяців позбавлення волі із конфіскацією майна;

- за ч.1 ст. 121 КК України на 6 (шість) років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у виді 7 (семи) років 6 (шести) місяців позбавлення волі із конфіскацією майна.

Запобіжний захід ОСОБА_6, до вступу вироку в законну силу, залишено тримання під вартою. Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 постановлено рахувати з 24 червня 2010 року;

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця м. Ківерці Волинської області, громадянина України, українця, з середньою освітою, одруженого, не працюючого, зареєстрованого АДРЕСА_2, тимчасово проживаючого в АДРЕСА_4, раніше судимого вироком судової колегії в кримінальних справах Волинського обласного суду від 26 червня 2001 року за ст. ст. 69, 142 ч.3, 142 ч.2, 140 ч.3, 81 ч.3, 208, 222 ч.1 КК України, на підставі ст. 42 КК України, до десяти років позбавлення волі, засуджено:

- за ч.2 ст. 187 КК України на 7 (сім) років 6 (шість) місяців позбавлення волі із конфіскацією майна;

- за ч.1 ст. 396 КК України на 2 (два) роки позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_5 покарання у виді 7 (семи) років 6 (шести) місяців позбавлення волі із конфіскацією майна.

Запобіжний захід засудженому ОСОБА_5, до вступу вироку в законну силу, залишено попередній - тримання під вартою. Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 постановлено рахувати з 24 червня 2010 року.

Стягнуто з ОСОБА_4:

- на користь Нововолинської ЦМЛ 1194, 84 грн. (одна тисяча сто дев’яносто чотири гривні, 84 копійки);

- на користь НДЕКЦ при УМВСУ у Волинській області судові витрати за проведені у справі дактилоскопічні експертизи на суму 2433,80 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5:

- в користь держави за проведення наркологічної експертизи 155, 88 грн.;

- за проведення психіатричної експертизи в доход держави 312, 16 грн. за наркологічну експертизу 233,82 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4, та ОСОБА_5 в рівних частках на користь НДЕКЦ при УМВСУ у Волинській області за проведення дактилоскопічної експертизи по 243,38 грн. з кожного, за проведення товарознавчої експертизи по 150,24 грн. з кожного, за проведення балістичної експертизи –по 112,68 грн. з кожного.

Вирішено долю речових доказів, -

Цим вироком ОСОБА_6 та ОСОБА_5 визнані винними та засуджені за вчинення злочинів при наступних обставинах.

Так, ОСОБА_6 16 квітня 2010 року, приблизно о 23 год. 50 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, знаходячись в під’їзді №1, будинку АДРЕСА_3, в ході словесного конфлікту, що раптово виник під час випадкової зустрічі з раніше незнайомим йому гр. ОСОБА_2, з метою умисного заподіяння фізичної шкоди здоров’ю останнього, наніс йому декілька ударів в різні частини тіла розкладним ножем, спричинивши умисні тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя в момент їх спричинення, заподіявши проникаючу рану передньої черевної стінки з пошкодженням серозної оболонки висхідної кишки і сальника, та умисні легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я, а саме дев’ять непроникаючих ран попереку справа та зліва, черевної стінки, грудної клітки та правого стегна.

17 квітня 2010 року, приблизно о 00 год. 30 хв., ОСОБА_5, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, достовірно знаючи, що підсудний ОСОБА_6 16 квітня 2010 року, близько 23 год.50 хв.. в під’їзді № 1 будинку АДРЕСА_3, умисно заподіяв ножові поранення незнайомому ОСОБА_2, з метою приховування слідів злочину, допоміг ОСОБА_6 позбутися пневматичної гвинтівки потерпілого марки "Кросман" з двома лазерними прицілами, яку останній підібрав на місці злочину, а будучи 18 квітня 2010 року опитаним у кримінальній справі по даному факту, умисно не повідомив працівникам міліції про особу, яка вчинила тяжкий злочин.

Крім цього, 02 травня 2010 року, приблизно о 2 годині, ОСОБА_6, діючи за попередньою змовою, в групі з раніше судимим за бандитизм і розбій ОСОБА_5, керуючись метою заволодіння чужим майном, знаходячись на території Нововолинського електромеханічного коледжу, що по вулиці Гагаріна, 17 в м.Нововолинську, напали на раніше незнайомого ОСОБА_7, і діючи узгоджено між собою, застосовуючи фізичне насильство, небезпечне для життя і здоров’я потерпілого, яке виразилося у нанесенні декількох ударів палицею та руками по голові, збили останнього з ніг, обшукавши його одяг та відкрито викрали бувший у вжитку мобільний телефон марки "Соні Еріксон S-500і", вартістю 784 грн. з сім-картою оператора мобільного зв’язку "Київстар"вартістю 25 грн., на рахунку якої було 20 грн., шкіряний гаманець вартістю 50 грн. з грішми в сумі 55 грн. та двома платіжними картками ПАТ КБ "Приватбанк", що не становлять для потерпілого матеріальної цінності, заволодівши майном ОСОБА_7 на загальну суму 934 грн.

В своїх апеляціях:

- потерпілий ОСОБА_2 вказує на однобічність та неповноту досудового і судового слідства, не дослідження тих обставин справи, які мають істотне значення для правильного її вирішення. Вважає, що винуватість ОСОБА_4 у злочині передбаченому ч.1ст. 121 КК України недоведена.

Просить справу в частині скоєння злочину, передбаченого ст. 121 ч. 1 КК України, направити на додаткове розслідування;

- прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, вважає вирок незаконним та необґрунтованим через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, невідповідність призначеного судом покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засуджених, внаслідок його м’якості. Посилається на те, що суд безпідставно перекваліфікував дії ОСОБА_4 з ч.4ст.187 на ч.1 ст 121 КК України (2341-14) . Вказує, що судом при призначенні покарання не враховано даних про особи засуджени, які неодноразово притягувались до кримінальної відповідальності, негативно характеризуються за місцем проживання, непрацювали, у вчиненому не розкаялись.

Просить вирок суду скасувати та постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 187 КК України – 9 років позбавлення волі з конфіскацією усього майна, за ч. 4 ст. 187 КК України – 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, на підставі ст. 70 КК України – 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна; ОСОБА_5 – за ч. 2 ст. 187 КК України – 9 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, за ч. 1 ст. 396 КК України – 2 роки позбавлення волі, на підставі ст. 70 КК України – 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна;

- засуджений ОСОБА_4 в своїй апеляції та доповненні до неї та в його інтересах – адвокат ОСОБА_3 вважають, що дії ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 121 КК України кваліфіковані неправильно, а злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, він не вчиняв, а в матеріалах справи відсутні докази, щодо скоєння ним цього злочину. Вказують, що призначене покарання є надто суворим і не відповідає тяжкості вчиненого засудженим.

Просять вирок суду щодо ОСОБА_6 змінити та виправдати його за ч. 2 ст. 187 КК України, перекваліфікувати його дії з ч. 1 ст. 121 КК України на ст. 124 КК України та призначити покарання, не пов’язане з позбавленням волі;

- засуджений ОСОБА_5 в своїй апеляції та доповненні до неї, не погоджуючись з вироком через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, так як суд не взяв до уваги показання ряду свідків, які були допитані у судовому засіданні, а також не допитав свідків, які необхідно було допитати. Вказує, що суд у вироку послався лише на показання потерпілого ОСОБА_7, які нічим не підтверджуються. Просить вирок суду скасувати, а справу повернути на додаткове розслідування.

Заслухавши доповідача, який доповів суть вироку суду першої інстанції, повідомив ким і в якому обсязі він оскаржений, виклав основні доводи апеляцій, міркування прокурора Старчука В. М., який просить задовольнити апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та вважає безпідставними апеляції потерпілого, засуджених і захисника, пояснення потерпілого ОСОБА_2, який підтримав свою апеляцію та заперечив апеляції прокурора, засуджених і захисника, засудженого ОСОБА_4 і його захисника ОСОБА_3 та засудженого ОСОБА_5, які просять задовольнити їх апеляції, відхилити апеляцію прокурора, а апеляцію потерпілого залишають на погляд суду, колегія суддів перевіривши матеріали справи та провівши частково слідство, приходить до висновку, що всі апеляції задоволенню не підлягають з таких підстав.

Висновки суду про винність ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у вчиненні ними злочинів, за які їх засуджено, ґрунтуються на зібраних органами досудового слідства та досліджених у судовому засіданні доказах, яким суд дав належну оцінку.

Ці докази всебічно і повно перевірені судом з дотриманням вимог кримінально – процесуального законодавства.

Доводи апеляції засудженого ОСОБА_6 і його захисника про невірність кваліфікації його дій за ч.1 ст. 121 КК України, так як ОСОБА_6 умисні тяжкі тілесні ушкодження ОСОБА_2 заподіяв при перевищенні меж необхідної оборони, є безпідставними і спростовуються сукупністю наведених у вироку доказів.

Як показав потерпілий ОСОБА_2., що повертаючись 16 квітня 2010 року пізно ввечері додому у під’їзді свого будинку АДРЕСА_3 почув що хтось йде сходами до низу. Щоб уникнути непорозумінь, він став обличчям до поштових ящиків, а невідома особа зачепила його, торкнувшись до спини. Повернувшись обличчям, злочинець продовжив наносити йому удари у передню частину тіла. Відштовхнувши зловмисника, останній впав і продовжував ножем наносити удари йому в правий бік. Зазначив, що коли він зайшов у під’їзд в руках у нього були ключі, обладнання для кабельного телебачення, а під курткою знаходилась пневматична гвинтівка. Даною рушницею він ОСОБА_6 не погрожував і з під куртки не діставав. Рушниця випала з-під куртки, коли він намагався втекти від злочинця, зазнавши ножових ударів.

Аналогічні показання ОСОБА_2 дав і під час проведення з ним відтворення обстановки і обставини події ( т.1 а. с.306- 314).

Будь-яких підстав вважати показання ОСОБА_2 неправдивими ні досудовим слідством, ні судом не встановлено.

Об’єктивність показань потерпілого ОСОБА_2 щодо часу, місця і обставин заподіяння йому умисних тяжких тілесних ушкоджень підтверджується іншими доказами, викладеними у рішенні суду, а саме: показаннями свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_11, які вночі швидкою виїздили на виклик у зв’язку з отриманням ножових поранень. Поранення у ОСОБА_2 були на грудній клітці, животі та стегні.

Свідок ОСОБА_12 показала, що коли ОСОБА_2 зайшов у квартиру, то на його тілі було біля 15 ножових поранень, одна з яких сильно кровоточила.

З висновку судово – медичної експертизи видно, що у потерпілого ОСОБА_2 виявлено одну проникаючу рану черевної стінки з пошкодженням серозної оболонки висхідної кишки, яка відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень по ознаці небезпечності для життя як в момент їх спричинення, так і в подальшому їх протіканні та дев’ять непроникаючих ран попереку справа та зліва, черевної стінки, грудної клітки, правого стегна, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я ( т.1 а. с.167- 170).

Даний висновок, експерт ОСОБА_13 підтвердив у судовому засіданні.

Про те, що вказані тілесні ушкодження ОСОБА_2 отримав від нанесених ОСОБА_6 ударів ножем, останній пояснював на досудовому слідстві та підтвердив у судовому засіданні.

З наведеного вбачається, що з боку ОСОБА_2 не було вчинено дій, які б свідчили про наявність суспільно небезпечного посягання на засудженого ОСОБА_6, від яких він повинен був захищатися, завдаючи численні удари ножем в різні частини тіла потерпілому.

Вищенаведеними доказами спростовуються посилання ОСОБА_6 і його захисника в апеляції, що останній спричинив умисні тілесні ушкодження ОСОБА_2 при перевищенні меж необхідної оборони.

Безпідставною є також апеляція прокурора про те, що ОСОБА_6 вчинив розбійний напад на ОСОБА_2

Відповідно до ст. 187 КК України об’єктивна сторона розбою характеризується нападом з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого або з погрозою такого насильства.

Сукупність зібраних у справі та досліджених доказів свідчить про те, що ОСОБА_6 заподіяв потерпілому тілесні ушкодження не в зв’язку з заволодінням майном останнього, а в результаті словесного конфлікту, який раптово виник під час випадкової зустрічі.

Як підтвердила свідок ОСОБА_12, ОСОБА_2 повертаючись додому мав при собі п’ять тисяч гривень, дорогий годинник та телефон. Із зазначеного майна нічого викрадено не було. Ключі від автомобіля лежали у під’їзді на місці вчинення злочину.

Сам ОСОБА_2 в судовому засіданні підтвердив, що ОСОБА_6 наніс йому удари ножем не у зв’язку із заволодінням його майном, грошей чи інших речей у нього нападник не вимагав, а рушницю останній забрав, коли та випала на підлогу і злочинець втікав з місця злочину.

Свідки ОСОБА_10 і ОСОБА_11 показали, що ключі від автомобіля ОСОБА_2 забрав у під’їзді будинку, коли йшов до карети швидкої.

ОСОБА_6 як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні пояснював, що наніс удари ОСОБА_2 не з метою заволодіння майном останнього. Рушницю забрав, тікаючи з місця злочину і не знаючи, що з нею робити цієї ж ночі викинув неподалік новобудови в місті. Нововолинську, закидавши будівельним сміттям.

Показання ОСОБА_6 в цій частині підтвердив і підсудний ОСОБА_5( т.5 а. с.124).

З протоколу огляду місця події, а саме території будівельного майданчика по вул. Шухевича 1А в м. Нововолинську в котловані смітника виявлено та вилучено металевий предмет, схожий на ствол рушниці зі спусковим механізмом ( т.2 а. с.251-252).

Судово – балістичною експертизою встановлено, що даний залізний предмет є пневматичною пружинно – поршневою гвинтівкою іноземного виробництва, калібру 4,5 мм.( т.4 а. с.10-13).

ОСОБА_2 під час огляду речових доказів у суді підтвердив, що даний предмет є однотипним із пневматичною гвинтівкою марки "Кросман", яку він мав з собою під час заподіяння йому ножових поранень.

Доводи ОСОБА_2 в апеляції про те, що досудове і судове слідство проведено неповно і не об’єктивно та щодо сумніву заподіяння йому умисних тілесних ушкоджень ОСОБА_4 є безпідставними і спростовуються вищенаведеними доказами.

Крім того, при проведенні впізнання, потерпілий вказав на ОСОБА_6 як на особу, схожу на чоловіка, який заподіяв йому 16.04.2010 року у під’їзді будинку ножові поранення ( т.1 а. с.46-49).

Під час досудового розслідування справи та розгляду її судом перевірялась також версія ОСОБА_2 про вчинення щодо нього злочину на замовлення з метою перешкоджання професійної діяльності чи з метою заволодіння майном, належного йому ППРО "Львівська жінка", про що він вказує в апеляції, однак жодних доказів на підтвердження цієї версії здобуто не було.

Отже, колегія суддів вважає, що дії ОСОБА_6 щодо потерпілого ОСОБА_2 судом першої інстанції вірно кваліфіковані за ч.1ст. 121 КК України, як спричинення умисного тяжкого ушкодження небезпечного для життя в момент заподіяння.

З вищенаведених підстав апеляція прокурора, потерпілого ОСОБА_2, засудженого ОСОБА_6 і його захисника задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційних скарг засуджених і захисника ОСОБА_3Є про невідповідність фактичних обставин дослідженим доказам та про відсутність доказів винності ОСОБА_6 і ОСОБА_5 у вчиненні ними розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_7, колегія суддів вважає такими, що суперечать матеріалам справи та викладеним у вироку доказам.

Як показав потерпілий ОСОБА_7, що біля 2 години ночі 2 травня 2010 року по вул. Гагаріна в місті Нововолинську на нього напали ОСОБА_5 і ОСОБА_6 ОСОБА_5 першим наніс удар, від якого він впав, а коли намагався підвестись, то отримав ще 2 -3 удари, а ОСОБА_6 обшукав кишені. Злочинці у нього забрали мобільний телефон марки "Соні Еріксон" варт. 784 грн, з сім-карткою оператора мобільного зв’язку "Київстар" варт. 25 грн., на рахунку якої було 20 грн. та гаманець варт. 50 грн з грішми в сумі 55 грн. Йому також заподіяно легкі тілесні ушкодження з розладом здоров’я.

Аналогічні показання дав ОСОБА_7 і під час проведення з ним відтворення обстановки і обставини події ( т. 3 а. с.91-109) та підтвердив їх на очній ставці з ОСОБА_5 і ОСОБА_4 ( т.3 а. с.71-73).

Висновком судово – медичної експертизи підтверджується про наявність тілесних ушкоджень у ОСОБА_7, а саме осадження лоба, яке за ступенем тяжкості відноситься до легких тілесних ушкоджень та забійна рана лоба, яка відноситься до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоровя ( т. 3 а. с.27-28).

Даний висновок експерт ОСОБА_14 підтвердив у судовому засіданні ( т.5 а. с.247-248) показавши, що локалізація тілесних ушкоджень виявлених у ОСОБА_7 не виключає того, що нападник при нанесенні удару знаходився обличчям до обличчя потерпілого.

Про те, що ОСОБА_5, наносячи перший удар по голові, знаходився обличчям до потерпілого підтвердив і ОСОБА_7 в суді.

При проведенні впізнання ОСОБА_7 також вказав на ОСОБА_5 і ОСОБА_6, як на осіб, які вчинили на нього напад вночі 2 травня 2010 року ( т. 3 а. с.41-43, 44- 45).

Об’єктивність показань потерпілого ОСОБА_7 підтверджується показаннями свідка ОСОБА_15, яка ствердила, що їй відомо про напад ОСОБА_5 і ОСОБА_6 на невідомого чоловіка та те що останні забрали в нього мобільний телефон, який був у ОСОБА_16 Крістіни.

Свідок ОСОБА_1 показала, що бачила у ОСОБА_6 мобільний телефон "Соні Еріксон" і він дав їй ним покористуватись, а коли ОСОБА_6 затримали, то ОСОБА_16 забрала у неї цей телефон.

Про те, що телефон марки "Соні Еріксон" ОСОБА_16 передала для підзарядки ОСОБА_17, а в останньої він був вилучений працівниками міліції, підтвердили як ОСОБА_16, так і ОСОБА_17

Потерпілий ОСОБА_7 підтвердив, що це його телефон, який у нього забрали ОСОБА_5 і ОСОБА_6 під час нападу.

Про те, що ОСОБА_4 і ОСОБА_5 користувався телефоном "Соні Еріксон" підтверджується роздруківками операторів мобільного зв’язку "КиївСтар" та "МТС" ( т.3 а. с.87-88, т.4 а. с.54-55).

Безпідставними є також посилання засуджених в апеляції, що вони цей злочин не вчиняли, так як ОСОБА_5 у час вчинення злочину знаходився з співмешканкою ОСОБА_18, а ОСОБА_6 з ОСОБА_16

Свідок ОСОБА_16 підтвердила, що вона з ОСОБА_4 познайомилась 4 травня 2010 року, до цього його не знала і в ніч з 1 на 2 травня з ним не була.

Свідок ОСОБА_1 показала, що дійсно був випадок, коли ОСОБА_6 і ОСОБА_5 були в неї в гостях і вживали спиртні напої, однак якого це було числа, вона сказати не може.

Не підтвердив також в суді і свідок ОСОБА_19, про те, що в ніч з 1 на 2 травня 2011 року ОСОБА_6 знаходився з ОСОБА_16 ( т.5 а. с.140-141).

Дана версія ОСОБА_6 і ОСОБА_5 перевірялася і органами досудового розслідування, однак свого підтвердження не знайшла.

При перевірці справи не виявлено порушень вимог закону при допиті свідка ОСОБА_16, на що є посилання в апеляціях засуджених. Свідок ОСОБА_16 заявила, що вона в суді дає правдиві показання і незаконні методи до неї працівниками міліції не застосовувались.

Перевіркою апеляційним судом матеріалів справи та вироку суду також встановлено, що органами досудового слідства під час розслідування справи, а судом під час судового розгляду та постановлення вироку, не допущено будь-яких порушень кримінально – процесуального закону, які б тягнули його безумовне скасування. Тому доводи апеляційних скарг засуджених і захисника в цій частині колегія суддів в цій частині визнає такими, що суперечать матеріалам справи і не грунтуються на вимогах кримінально процесуального закону.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та вірно кваліфікував дії ОСОБА_6 і ОСОБА_5 за ч.2 ст. 187 КК України, як напад на потерпілого ОСОБА_7 з метою заволодіння його майном, поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я останнього, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, а відносно ОСОБА_5 також особою, яка раніше вчинила розбій чи бандитизм.

Оскільки законних підстав для скасування вироку і направлення справи для проведення додаткового розслідування, а тим більше для скасування вироку та закриття справи за доводами апеляцій засуджених і захисника колегія суддів не вбачає, тому їх апеляції задоволенню не підлягають.

Покарання засудженим ОСОБА_6 і ОСОБА_5 призначено відповідно до ст. 65 КК України, воно є необхідне і достатнє для їх виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому суд врахував тяжкість вчинених злочинів та дані про особи засуджених. Тому апеляція прокурора у зв’язку з м’якістю призначення покарання ОСОБА_6 і ОСОБА_5 є безпідставною і задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів,-

Апеляції потерпілого ОСОБА_2, прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, засудженого ОСОБА_4 та в його інтересах – адвоката ОСОБА_3, засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Нововолинського міського суду від 30 червня 2011 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_5 – без зміни.