Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Силки Г.І.,

суддів - Хомицького А. М., Опейди В. О.,

при секретарі - Лінік Т. В.,

за участю прокурора –Артиш Н. В.,

захисників – ОСОБА_1, ОСОБА_2,

засуджених – ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду кримінальну справу за апеляціями помічника прокурора Луцького району, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та засудженого ОСОБА_3 на вирок Луцького міськрайонного суду від 15 червня 2011 року, яким

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м.Луцька, українець, громадянин України, з середньою освітою, неодружений, працював до затримання вантажником у магазині "Сільпо", проживає в АДРЕСА_1, судимий 18.11.2009 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області за ст.ст. 185 ч.3, 69 КК України до 1 року позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік,

- засуджений за ч.2 ст. 297 КК України на 3 (три) роки обмеження волі.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом приєднання до покарання, призначеного за даним вироком, частково невідбутого покарання за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18.11.2009 року –3 (три) місяці позбавлення волі, переведено у відповідності до ст. 72 КК України менш суворий вид покарання в більш суворий, з розрахунку, що одному дню позбавлення волі відповідають два дні обмеження волі, остаточно до відбування ОСОБА_6 визначено 1 (один) рік 9 (дев’ять) місяців позбавлення волі;

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженець м.Луцька, українець, громадянин України, з середньою освітою, неодружений, непрацюючий, проживає в АДРЕСА_2, раніше не судимий,

- засуджений за ч.2 ст. 297 КК України на 5 (п’ять) років обмеження волі;

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_7, уродженець с.Четвертня Маневицького району Волинської області, українець, громадянин України, з середньою-спеціальною освітою, розлучений, непрацюючий, проживаючий в АДРЕСА_3, раніше не судимий,

- засуджений за ч.2 ст. 297 КК України на 4 (чотири) роки обмеження волі.

Запобіжний захід ОСОБА_6 змінено із підписки про невиїзд на взяття під варту.

Строк відбуття покарання ОСОБА_6 постановлено рахувати з 15.06.2011 року.

Запобіжний захід засудженому ОСОБА_3 до вступу вироку в законну силу залишено підписку про невиїзд.

Строк відбуття покарання ОСОБА_3 постановлено рахувати з моменту прибуття до місця відбування покарання.

Запобіжний захід засудженому ОСОБА_4 до дня прибуття в місця виконання покарання залишено тримання під вартою, після прибуття – постановлено з-під варти звільнити.

Зараховано в строк відбуття покарання час перебування ОСОБА_4 під вартою, тобто з 30.05.2011 року по день прибуття до місця відбування покарання, переведено, у відповідності до ст. 72 КК України, менш суворий вид покарання у більш суворий з розрахунку, що одному дню позбавлення волі відповідає два дні обмеження волі.

Строк відбуття покарання ОСОБА_4 постановлено рахувати з моменту прибуття до місця відбування покарання.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь потерпілого ОСОБА_7 по 2210 (дві тисячі двісті десять) гривень завданої матеріальної шкоди з кожного та по 1500 (одній тисячі п’ятсот) гривень моральної шкоди з кожного, а всього по 3710 (три тисячі сімсот десять) гривень з кожного.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в користь потерпілого ОСОБА_8 по 977 (дев’ятсот сімдесят сім) гривень завданої матеріальної шкоди з кожного та по 1500 (одній тисячі п’ятсот) гривень моральної шкоди з кожного, а всього по 2477 (дві тисячі чотириста сімдесят сім) гривень з кожного.

Вироком вирішено долю речових доказів, -

Цим вироком ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4 визнані винними та засуджені за те, що вони 12 серпня 2010 року близько 12-00 години в селі Забороль Луцького району Волинської області, за попередньою змовою між собою, діючи з корисливих мотивів, ігноруючи моральні засади суспільства в частині поваги до померлих та місць їхнього поховання, проникли на огороджену територію сільського кладовища, де шляхом часткового пошкодження і демонтажу чавунної огорожі вчинили наругу над могилою померлого ОСОБА_9, та незаконно заволоділи чавунною огорожею вартість 6000 грн, заподіявши ОСОБА_7 матеріальну шкоду на вказану суму.

Вони ж, повторно, 20 серпня 2010 року близько 13-00 години в селі Милуші Луцького району Волинської області, за попередньою змовою між собою, діючи з корисливих мотивів, проникли на огороджену територію сільського кладовища, де шляхом часткового пошкодження і демонтажу чавунної огорожі вчинили наругу над могилами, померлих ОСОБА_10, ОСОБА_11, та незаконно заволоділи чавунною огорожею вартість 2000 грн, заподіявши ОСОБА_8 матеріальну шкоду на вказану суму.

Помічник прокурора Луцького району, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не оспорюючи фактичних обставин справи та кваліфікації дій засуджених, в поданій апеляції зазначає, що призначене ОСОБА_3 та ОСОБА_4 покарання не відповідає тяжкості вчинених ними злочинів та особам засуджених внаслідок м'якості. Посилається на неврахування судом першої інстанції характеру та ступеню суспільної небезпеки вчинених засудженими злочинів та те, що злочини вчинені з корисливих мотивів. Не враховано судом і відношення цих засуджених до вчиненого, а саме ОСОБА_3 та ОСОБА_4 винними себе не визнали, шкоди потерпілим не відшкодували, затягували судовий процес та намагалися ухилитися від кримінальної відповідальності. Просить вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_3 та ОСОБА_4 покарання скасувати та постановити свій вирок, яким призначити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 покарання у виді 5 років позбавлення волі кожному, а вирок відносно засудженого ОСОБА_6 залишити без зміни.

Засуджений ОСОБА_3 в апеляції вказує, що злочинів, за які його визнано винним та засуджено вироком суду, він не вчиняв, а явку з повинною від 06.09.2010 року написав під фізичним тиском працівників міліції. Вважає, що судом першої інстанції не доведена його вина у вчиненому, а у справі відсутні докази, які б підтверджували його участь у злочині. Просить врахувати, що раніше він до кримінальної відповідальності не притягувався, є особою молодого віку, позитивно характеризується за місцем проживання та доглядає за батьками. Просить вирок суду першої інстанції скасувати та звільнити його від кримінальної відповідальності.

Заслухавши доповідача, який доповів суть вироку суду першої інстанції, повідомив ким і в якому обсязі він оскаржений, виклав основні доводи апеляцій, міркування прокурора, який свою апеляцію підтримав та заперечив апеляцію засудженого ОСОБА_3, просить постановити свій вирок, пояснення потерпілого ОСОБА_7, який просить задовольнити апеляцію прокурора і відхилити апеляцію ОСОБА_3, пояснення засуджених ОСОБА_3 і ОСОБА_4, які апеляцію прокурора заперечили та підтримали апеляцію ОСОБА_3, захисника ОСОБА_12, який просить вирок суду скасувати і закрити провадження по справі, захисника ОСОБА_16 про безпідставність апеляції ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи, провівши частково судове слідство, колегія суддів приходить до висновку, що апеляції не підлягають до задоволення з таких підстав.

Висновки суду про винність ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 у вчиненні ними повторно та за попередньою змовою між собою наруги над могилою ОСОБА_9 на кладовищі села Забороль і могилами ОСОБА_10, ОСОБА_11 на кладовищі села Милуші та заволодіння огорожею з цих могил, обгрунтовані об’єктивними доказами, які всебічно і повно перевірені судом з дотриманням вимог кримінально – процесуального законодавства.

Посилання засудженого ОСОБА_3 на відсутність доказів у справі про його винуватість є безпідставними.

Про час, місце і обставини скоєння ОСОБА_3 наруги над могилою ОСОБА_9 на кладовищі с. Забороль і могилами ОСОБА_10, ОСОБА_11 на кладовищі с. Милуші Луцького району та заволодіння огорожею з цих могил стверджується показаннями підсудного ОСОБА_6 Як показав даний підсудний, що 12 серпня 2010 року близько 12 години він, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на кладовищі с. Забороль на могилі поламали чавунну огорожу та викрали її . Після чого автомобілем марки ВАЗ 2107 ОСОБА_3 відвезли викрадену огорожу з кладовища на скупку металобрухту, отримані кошти розділили між собою. 20 серпня 2010 року біля 12 години за пропозицією ОСОБА_3 вони поїхали на кладовище у с. Миліші де з могил, які знаходилися поруч, виламали частину секцій чавунної огорожі, погрузили в автомобіль і знову відвезли на ту ж саму скупку металобрухту. Отримані кошти розділили між собою (а. с.290-291).

Свої показання ОСОБА_6 підтвердив під час відтворення з ним обстановки і обставини події ( а. с.45 – 48,72 -78) та під час очної ставки з ОСОБА_4( а. с. 99-100) і ОСОБА_3.( а. с.127 -128).

Свідок ОСОБА_13 показав, що саме ОСОБА_4, ОСОБА_6 і ОСОБА_3 двічі у період з 10 по20 серпня 2010 року автомобілем ВАЗ 2107 на склад металобрухту здавали йому чавунну огорожу.

Під час проведення впізнання даний свідок вказав на ОСОБА_6 ОСОБА_4 і ОСОБА_3 як на осіб, які в період з 10 по 20 серпня 2010 року здавали йому на склад металобрухту чавунну огорожу ( а. с.82-85,92 -95,120-124).

Будь-яких підстав вважати показання підсудного ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_13 неправдивими ні досудовим слідством, ні судом не встановлено.

Про те, що на кладовищі с. Забороль на могилі ОСОБА_9 була поломана та викрадена чавунна огорожа з 6 по 13 серпня 2010 року підтвердив потерпілий ОСОБА_7

Потерпілий ОСОБА_8 показав, що на кладовищі с. Милуші з 18 по 20 серпня 2010 року на могилах його батьків було поламано та викрадено вісім секцій чавунної огорожі.

Про вчинення вказаних злочинів підтверджував і сам ОСОБА_3 на досудовому слідстві, написавши явки з повинною, при дачі показань підозрюваним та при відтворенні обстановки і обставини події ( а. с.10-11,31-33,40-44,57-58).

Посилання ОСОБА_3 в апеляції про застосування до нього на досудовому слідстві незаконних методів органами розслідування є безпідставними. Ці пояснення перевірялася прокуратурою Луцького району і судом при розгляді справи та не знайшли свого підтвердження, про що зазначив суд у вироку.

Постановою прокуратури Луцького району від 6 вересня 2010 року відмовлено у порушенні кримінальної справи щодо осіб, які проводили дізнання і досудове слідство по цій справі (а. с.59-61).

Безпідставними є також посилання ОСОБА_3 в апеляції, що він 12 та 20 серпня 2010 року знаходився на кладовищі села Гараджа, де встановлював пам’ятники, про що свідчать договори про виконання робіт надані ним суду, так як вони спростовуються вищенаведеними доказами, а замовником послуг по цих договорах є сам підсудний. Крім того, як видно з матеріалів справи, на досудовому слідстві ОСОБА_3 давав зовсім інші показання, а саме, що 12 серпня 2010 року він був у селі Струмівка, де ремонтував автомобіль ОСОБА_14, а 20 серпня 2010 року перебував у місті Луцьку, шукаючи роботу по об’яві (а. с.137-138). Ці показання ОСОБА_3 перевірялися досудовим слідством і не знайшли свого підтвердження.

Сукупність зібраних у справі та досліджених доказів свідчить про те, що суд правильно встановив фактичні обставини, вчинених ОСОБА_3 злочинів та вірно кваліфікував його дії за ч.2 ст. 297 КК України.

Обставини, які б ставили під сумнів достовірність зібраних у справі доказів чи правильність висновків суду про винність ОСОБА_3 у злочинах, за які його засуджено, не встановлено.

Тому апеляція засудженого ОСОБА_3 з вказаних підстав задоволенню не підлягає.

Безпідставною є також апеляція прокурора про м’якість призначеного покарання ОСОБА_3 і ОСОБА_4

При обранні цим підсудним виду і міри покарання суд відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчинених ними злочинів, дані про їх особи та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Так, судом враховано, що вчинений злочин ОСОБА_3 і ОСОБА_4 відноситься відповідно до ч.3 ст. 12 КК України до злочинів середньої тяжкості, дані підсудні злочин вчинили вперше, раніше до кримінальної відповідальності не притягувались, ОСОБА_3 позитивно характеризується за місцем проживання ( а. с.223), а ОСОБА_15 з негативної сторони (а. с.209).

Враховано також судом і конкретні обставини скоєних злочинів та роль кожного підсудного, а також те, що заподіяна шкода ОСОБА_3 і ОСОБА_4 потерпілим не відшкодована.

А тому, колегія суддів вважає, що обране покарання ОСОБА_3 і ОСОБА_4 є справедливим, необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів.

За таких обставин, апеляція прокурора задоволенню не підлягає.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів,-

Апеляцію помічника прокурора Луцького району Ткачука М. М., який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції і засудженого ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду від 15 червня 2011 року щодо ОСОБА_3 і ОСОБА_4 – без зміни.