11-848/11 Про перевищення прапорщиком по відношенню до солдата строкової служби своїх службових повноважень - 09.09.2011 Прийняття

ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Борщів Тернопільської області, громадянина України, українця, із середньою спеціальною освітою, одруженого, раніше не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, військове містечко, на військову службу призваного 28 червня 1986 року Борщівським РВК Тернопільської області, проходив військову службу на посаді старшини центру каналоутворювальних систем батальйону зв'язку військової частини А 2166, старшого прапорщика, звільненого у запас згідно наказу командувача повітряних сил ЗСУ № 160-им від 27.12.2010 року,

засуджено за ч.2 ст. 424 КК України на три роки позбавлення волі.

Запобіжний захід засудженому ОСОБА_2 змінено з підписки про невиїзд на взяття під варту, взявши його під варту в залі суду.

Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_2 обчислюється з 19.07.2011 року.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь військово-медичного клінічного центру Західного регіону 804 грн. 24 коп. матеріальної шкоди.

Скасовано арешт на автомобіль ГАЗ 31105 2005 року випуску, № кузова НОМЕР_1 д.р.н. НОМЕР_2.

Вироком суду ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за вчинення злочину за наступних обставин.

З 09 липня 2007 року ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частині А 2166 на посаді старшини центру каналоутворювальних систем батальйону зв'язку у військовому званні "старший прапорщик".

В листопаді 2009 року ОСОБА_3 призваний Роменсько-Недригайлівським ОРВК Сумської області на строкову військову службу, яку з грудня 2009 року по серпень 2010 року проходив у військовій частині А 2166 па посаді водія-електрика у військовому званні "солдат".

Відповідно до вимог ст. 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (548-14) прапорщики і мічмани за своїми військовими званнями є начальниками для сержантів і старшин, рядових і матросів однієї з ними військової частини.

23.07.2010 року о 8 год. після розводу особового складу, який проводив старший прапорщик ОСОБА_2, незважаючи на те, що останній в цей час перебував в трьохденній відпустці за сімейними обставинами (наказ №148 від 22.07.2010 року), солдат ОСОБА_3 був призначений для виконання господарських робіт по викосу трави на території приймально-передавального центру військової часини А 2166, дислокованого в с. Давидів Пустомитівського району Львівської області. Того ж дня близько 08 год. 30 хв. ОСОБА_2 біля особистого гаражу, що розташований на території військового містечка військової частини А 2166, надав солдату ОСОБА_3 зламану власну косу та дав вказівку її відремонтувати. ОСОБА_3 реально сприймаючи наказ старшого по званню, почав виконувати наказ старшого прапорщика ОСОБА_2 та обрізав пилою дерев'яну частину коси. Однак ОСОБА_2 не сподобалось, що солдат ОСОБА_3 обрізав дерев'яну частину коси не з тієї сторони, з якої йому хотілось.

У подальшому ОСОБА_2, в порушення вимог ст.ст. 11, 16, 49-50, 58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (548-14) та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (551-14) , діючи умисно, будучи невдоволеним неналежним виконанням ОСОБА_3 наказу по ремонту коси, застосував фізичне насильство до підлеглого солдата ОСОБА_3, а саме вихопив з рук ОСОБА_3 пилу та наніс нею останньому удар по голові, від якого ОСОБА_3 фізичного болю не відчув, однак йому стало дуже образливо. В результаті цього ОСОБА_3 відмовився виконувати наказ ОСОБА_2 ремонтувати косу та косити траву. Останній, будучи невдоволеним невиконанням ОСОБА_3 його, як старшого за військовим званням, вказівки ремонтувати косу та косити траву, діючи умисно, застосував фізичне насильство щодо підлеглого солдата ОСОБА_3, що виявилось в умисному нанесенні останньому одного удару древком від коси по лівому передпліччю та одного удару рукою в обличчя в ділянку верхньої губи, спричинивши потерпілому легкі тілесні ушкодження у вигляді крововиливу і садна - поверхневої рани на слизовій оболонці верхньої губи. Після цього потерпілого ОСОБА_3 було госпіталізовано у травматологічне відділення ВМКЦ Західного регіону, де він перебував на лікуванні з 23 по 27 липня 2010 року.

На вирок суду захисник ОСОБА_2 –адвокат ОСОБА_1 подала апеляцію.

В апеляції захисник не погоджується з вироком суду, вказує на упередженість, однобічність та необ’єктивність розгляду даної справи судом першої інстанції. Покликається на те, що суд безпідставно надав віри показам потерпілого та ряду свідків. При цьому захисник вказує на суперечності у цих показах, зазначає, що у своїх первинних поясненнях потерпілий та свідки дали правдиві покази, а під час розслідування даної справи органом досудового слідства та судом змінили свої покази та оговорили засудженого. Суд при розгляді справи не дав належної оцінки показам всіх свідків та наявним у справі доказам. Крім цього, звертає увагу, що пошкодження, виявлені у потерпілого, відносяться до легкого тілесного ушкодження і в матеріалах справи є дані про те, що вказані ушкодження могли виникнути і внаслідок контакту з тупим предметом. При цьому захист не погоджується і з тим, що при розгляді справи суд першої інстанції не взяв до уваги акт службового розслідування від 26.07.2010 року, згідно якого ОСОБА_3 отримав тілесне ушкодження внаслідок своїх недбалих дій, а саме у зв’язку з падінням з брусів. Також захисник вказує на особу засудженого, який є колишнім військовослужбовцем, виключно позитивно характеризується за місцем проживання та праці, має сім’ю.

Просить вирок суду скасувати, а справу провадженням закрити за відсутністю в діях ОСОБА_2 складу злочину.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора про відхилення апеляції захисника та залишення вироку без зміни, обговоривши наведені в апеляції доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляція задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Висновок суду про винуватість засудженого ОСОБА_2 у вчиненні злочину за обставин, описаних у вироку, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується сукупністю зібраних і перевірених в судовому засіданні доказів, яким суд дав належну оцінку й навів у вироку.

Так, у своїх показаннях, які були дані ним на досудовому слідстві при допиті як потерпілого (т.1 а.с.61-64; т.2 а.с.112-113, 176-177), на очній ставці (т.2 а.с.208-218), під час відтворення обстановки та обставин події (т.2 а.с.53-57, 163-167), в судовому засіданні суду першої інстанції (т.2 а.с.252-253) та є незмінними й послідовними, потерпілий ОСОБА_3 ствердив, що 23 липня 2010 року близько 8 год. 30 хв. старший прапорщик ОСОБА_2, який для нього –солдата строкової військової служби, являвся начальником, на території військового містечка "Давидів" військової частини А 2166 будучи незадоволеним виконанням ним вказівки щодо ремонту коси, вдарив його боковою робочою частиною ручної пили по голові, а також наніс один сильний удар древком від коси по його лівій руці та один удар долонею правої руки в обличчя в область верхньої губи, від нанесених ударів він отримав тілесне ушкодження, відчув фізичний біль та моральне приниження.

Обставини вчинення засудженим злочину підтвердили й допитані в судовому засіданні:

Свідок ОСОБА_4, який пояснив, що 23 липня 2010 року після ранкового шикування та визначення ОСОБА_2 військовослужбовцям строкової служби обсягу робіт по прибиранню території військового містечка вони разом підійшли до особистого гаража ОСОБА_2, що розташований на окремій огородженій території їхньої військової частини та побачив, що біля вказаного гаража вже стояв солдат ОСОБА_3 та пиляв ручною пилою древко для коси. Через деякий час ОСОБА_2 підійшов до ОСОБА_3 та вказавши, що той неправильно пиляє древко для коси, вдарив ОСОБА_3 боковою плоскою частиною ручної пили по голові, а в подальшому будучи незадоволеним як ОСОБА_3 реагує на його вказівки ОСОБА_2 підійшов до ОСОБА_3 та з розмаху наніс сильний удар древком від коси по лівій руці останнього, а після цього вдарив долонею правої руки в його обличчя.

Свідок ОСОБА_5, який дав показання, аналогічні показанням свідка ОСОБА_4

Свідок ОСОБА_6, яка пояснила, що вона 23 липня 2010 року зайшла в приміщення канцелярії начальника передавального радіоцентру військової частини А 2166, де знаходились старші лейтенанти ОСОБА_7 та ОСОБА_8, щоб з’ясувати обставини отримання травми губи солдатом ОСОБА_3 Після неї в канцелярію зайшов старший прапорщик ОСОБА_2, який на її запитання, навіщо він скривдив чужу дитину, відповів, що ОСОБА_3 сам винен у тому, що трапилось, що нетреба було його виводити з рівноваги, і, що він не хотів бити ОСОБА_3, однак через те, що ОСОБА_3 його "дістав"він не стримався і побив останнього, про що дуже шкодує.

Свідок ОСОБА_7, який пояснив, що 23 липня 2010 року близько 11 години він разом зі старшим лейтенантом ОСОБА_9 перебуваючи в канцелярії військового містечка проводячи бесіду із солдатом ОСОБА_3 дізнався від останнього, про те, що його в цей день вдарив старший прапорщик ОСОБА_2 Також в цей же день близько 12 години в канцелярії, він ОСОБА_7, був очевидцем суперечки ОСОБА_6 та ОСОБА_2, під час якої ОСОБА_6 запитувала у ОСОБА_2 навіщо він побив ОСОБА_3, а ОСОБА_2 відповідав, що той сам винуватий у тому, що трапилось, що непотрібно було ОСОБА_3 виводити його з рівноваги.

Свідок ОСОБА_8, який дав показання, аналогічні показанням свідка ОСОБА_7

Свідок ОСОБА_10, який пояснив, що зранку 23 липня 2010 року він із свої братом ОСОБА_3 були призначені старшим прапорщиком ОСОБА_2 для виконання господарських робіт по викосу трави на території військового містечка військової частини А 2166. Близько 08 год. 30 хв. цього ж дня, він разом з братом та ОСОБА_2, за вказівкою ОСОБА_2 направились до гаража останнього за косами. ОСОБА_11 з братом пішли до гаража, а він залишився на місці для паління поблизу казарми. Приблизно через 15 хвилин його брат повернувся і в нього був засмучений вигляд, а прапорщик ОСОБА_2 був знервований. Після цього ОСОБА_2 дав йому з братом нову вказівку очищати лопатами асфальт, і під час виконання цих робіт він побачив у брата набряк на верхній губі. На його запитання з цього приводу брат відповів, що його побив ОСОБА_2 через те, що він не зміг полагодити косу.

Показання потерпілого щодо характеру та способу заподіяння йому тілесного ушкодження підтверджується і висновком судово-медичної експертизи № 2174 від 30 серпня 2010 року, згідно з яким у ОСОБА_3 було виявлено: крововилив і садно –поверхневу рану на слизовій оболонці верхньої губи, які утворились від дії тупого предмета, можливо і від удару долонею руки, як показав потерпілий під час проведення відтворення обстановки та обставин події, могли виникнути 23 липня 2010 року та відносяться до легкого тілесного ушкодження.

Як вбачається з протоколу судового засідання, матеріалів справи та вироку, суд в сукупності з іншими доказами у справі ретельно дослідив показання потерпілого, засудженого, свідків і правильно визнав достовірними показання потерпілого про вчинення ОСОБА_2 злочину, оскільки вони підтверджуються іншими об’єктивними доказами у справі та узгоджуються з ними, та не взяв до уваги показання засудженого, який заперечив свою вину.

Колегія суддів вважає апеляцію захисника необґрунтованою, а кваліфікацію дій засудженого за ч.2 ст. 424 КК України вірною, виходячи з наступного.

Твердження захисника засудженого в апеляції про те, що потерпілий та свідки оговорили ОСОБА_2, а висновки суду побудовані на суперечливих доказах є безпідставними, і колегія суддів їх до уваги не бере.

Покликання захисту на неправильність оцінки судом показань свідків ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 є голослівними й на увагу не заслуговують. Суд правильно оцінив показання цих свідків у сукупності з іншими доказами у справі, покликався на показання свідків у вироку як на доказ обвинувачення, оскільки свідки є особами незаінтересованими, а їх показання об’єктивні та співвідносяться з іншими доказами у справі.

Апелянт твердить, що показання свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 є доказом того, що потерпілий оговорює засудженого, то таке твердження колегія суддів до уваги не бере, оскільки воно не відповідає фактичним обставинам справи.

Суд першої інстанції, всебічно, повно і об’єктивно розглянувши всі обставини справи в їх сукупності, відповідно до ст. 67 КПК України оцінив зібрані у справі докази і дав у вироку аналіз усіх доказів, які ствердили обвинувачення. При цьому суд на виконання вимог закону мотивував у вироку прийняття одних і відхилення інших доказів та поклав в основу вироку лише достовірні докази, досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням зазначених вище обставин колегія суддів визнає правильним висновок суду про доведеність винності засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 424 КК України, а викладені в апеляції захисту доводи про відсутність в діях засудженого складу злочину до уваги не бере як безпідставні.

Суд з дотриманням вимог ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини справи, особу засудженого, обставини, що впливають на покарання, і призначив засудженому мінімальне покарання, визначене санкцією ч.2 ст. 424 КК України у виді трьох років позбавлення волі, яке є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.