11-5402011 Про привласнення грошових коштів, шляхом зловживання службовим становищем із використанням підроблених бухгалтерських документів, скоєне головним бухгалтером відділення банку - 25.08.2011 Прийняття

- за ст. 191 ч. 4 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з службовою діяльністю, матеріальною відповідальністю та обліком, збереженням, управлінням, розпорядженням матеріальними цінностями на 3 роки;

- за ст. 366 ч. 2 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з службовою діяльністю, матеріальною відповідальністю та обліком, збереженням, управлінням, розпорядженням матеріальними цінностями на 2 роки;

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з службовою діяльністю, матеріальною відповідальністю та обліком, збереженням, управлінням, розпорядженням матеріальними цінностями на 3 роки.

Постановлено стягнути з засудженої ОСОБА_4 на користь потерпілого ОСОБА_3 в рахунок відшкодування майнової шкоди - 159200 грн. та моральної шкоди - 10000 грн.

За вироком суду, ОСОБА_4, працюючи головним бухгалтером Кривоозерського відділення Ощадного банку, була службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими повноваженнями.

4 січня 2010 року в період часу з 15 до 16 години ОСОБА_4, діючи умисно, з корисливих мотивів, шляхом введення в оману ОСОБА_3, переконала його сплатити привезені ним грошові кошти у сумі 20000 гривень та 7000 Євро у Кривоозерському відділенні Ощадного банку, з подальшою сплатою також ним коштів в сумі 5128 Євро, які знаходилися на депозитному рахунку останнього у Врадіївській філії Ощадного банку, у рахунок погашення кредитних зобов'язань за кредитним договором на ім'я ОСОБА_6 з метою звільнення з-під застави магазину і його придбання ОСОБА_3

За вказівкою ОСОБА_4, потерпілий ОСОБА_3 передав гроші в сумі 20000 гривень та 7000 Євро працівнику сховища грошових коштів та інших цінностей Кривоозерського відділення Ощадбанку ОСОБА_7, яку ОСОБА_4 заздалегідь попрохала їх прийняти як такі, що призначені для неї.

Після передачі грошей ОСОБА_3 повернувся до службового кабінету ОСОБА_4, де остання для створення видимості законності своїх дій, надала вказівку ОСОБА_8 - працівнику сектору організації роздрібного кредитування відділення банку, на складання прибуткового касового ордеру про прийняття від ОСОБА_3 коштів у сумі 159200 гривень у рахунок погашення заборгованості по кредиту ОСОБА_6, яка, не усвідомлюючи злочинність вказівки ОСОБА_4, склала вказаний ордер, без номеру від 04.01.2010 року, до якого внесені зазначені завідомо неправдиві відомості про внесення грошей на рахунок банку.

Зазначений прибутковий касовий ордер ОСОБА_4 власноручно, від свого імені, підписала у рядку "Бухгалтер" та передала його ОСОБА_3

Після від'їзду потерпілого, ОСОБА_4 отримала у ОСОБА_7 передані ОСОБА_3 гроші в сумі 20000 гривень та 7000 Євро, якими розпорядилася на власний розсуд.

Продовжуючи реалізацію злочинного умислу, 12 січня 2010 року у Врадіївській філії Ощадного банку ОСОБА_4 отримала у ОСОБА_9 передані для неї ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 5128 Євро, зняті ним з депозитного рахунку у зазначеній філії банку для погашення кредитних зобов'язань за кредитним договором на ім'я ОСОБА_6, для звільнення з-під застави магазину та подальшого його придбання. Зазначеними коштами ОСОБА_4 розпорядилася на власний розсуд.

В апеляції засуджена ОСОБА_4 просить вирок суду скасувати та закрити провадження у справі за недоведеністю її вини у вчиненні злочинів. Вважає, що вирок суду ґрунтується лише на припущеннях. Докази на підтвердження передачі їй коштів від потерпілого відсутні, грошей вона взагалі не отримувала.

Посилається на те, приходний касовий ордер від 04.01.2010 року не є офіційним документом, оскільки не містить печатки, підпису касира та відсутній штамп.

Як зазначає апелянт, не відповідає дійсності і та обставина, що вона нібито переконала ОСОБА_3 сплатити гроші в рахунок погашення кредитних зобов’язань ОСОБА_6 та заздалегідь попрохала ОСОБА_7 прийняти гроші як такі, що призначені для неї. Просить врахувати показання свідка ОСОБА_7, яка спростувала обвинувачення в цій частині, пояснивши, що грошей від ОСОБА_3 не отримувала і ОСОБА_4 не передавала. При цьому, суд не навів доказів на підтвердження того, що засуджена розпорядилася грошима на власний розсуд.

Посилається на те, що 12.01.2010 року не була у Врадіївській філії Ощадного банку і гроші від ОСОБА_9 в сумі 5128 Євро не отримувала. Просить врахувати показання свідка ОСОБА_10, яка в судовому засіданні спростувала свої показання про те, що бачила засуджену 12 чи 13 січня 2010 року у Врадіївській філії Ощадбанку, пояснивши, що такі показання надала за проханням ОСОБА_9

Як зазначив апелянт, при перегляді судом відео спостереження відсутні дані на підтвердження факту знаходження ОСОБА_3 у сховищі Ощадного банку. Проте, ОСОБА_3 декілька раз виходив із банку не з пустими руками, тобто гроші ніхто нікому не залишав, а ОСОБА_3 або ОСОБА_9 гроші забрали із собою.

Заслухавши доповідь судді, засуджену ОСОБА_4 та її захисника на підтримку апеляції, заперечення потерпілого ОСОБА_3, думку прокурора про залишення вироку без зміни, вивчивши матеріали кримінальної справи та обговоривши викладені в апеляції доводи, колегія суддів вважає, що апеляція не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_4 у вчинені злочинів, передбачених ст. ст. 191 ч. 4, 366 ч. 2 КК України, є правильними. Доводи засудженої про недоведеність її вини у вчиненні злочинів не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються наступними доказами, дослідженими судом першої інстанції.

Потерпілий ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що від ОСОБА_9 стало відомо про згоду ОСОБА_4 продати магазин, який перебував в заставі Кривоозерського відділення Ощадного банку по кредитним зобов’язанням ОСОБА_6 Підтвердив, що 04.01.2010 року саме ОСОБА_4 в своєму службовому кабінеті в присутності ОСОБА_11 та ОСОБА_9 повідомила про продаж магазину за 20000 доларів США, запропонувавши погасити заборгованість по кредиту ОСОБА_6 в сумі 159200 грн. з подальшим оформленням права власності за ним на магазин. Він погодився, обумовивши, що наявні гроші внесе до каси, а решту грошей в сумі 5128 Євро внесе після їх зняття з депозиту Врадіївської філії Ощадбанку.

За вказівкою ОСОБА_4, він разом з ОСОБА_9 спустився в сховище, де передав працівнику банку - ОСОБА_7, кошти в сумі 20000 грн. та 7000 Євро. Після чого до свого службового кабінету ОСОБА_4 викликала касира для складання прибуткового касового ордеру, а також юрисконсульта для з’ясування процедури оформлення документів. Потім ОСОБА_4 повідомила про неможливість видачі правовстановлюючих документів на підтвердження права власності через те, що керуючий банком помер, а вона ще не мала права підпису документів, та видала йому лише копію технічного паспорту, підписаного останньою та завіреного печаткою банку, а також приходний касовий ордер про внесення ним до установи банку 159200 грн., який теж підписала власноручно.

Діючи згідно домовленості з ОСОБА_4 про внесення решти коштів в сумі 5128 Євро, він 12.01.2010 року закрив депозит у Врадіївському відділенні Ощадного банку, та через ОСОБА_9 передав ці кошти ОСОБА_4 Потім він з власницею магазину ОСОБА_12 та юрисконсультом банку ОСОБА_13 їздили до БТІ у м. Первомайськ з метою оформлення документів на право власності, де він оплатив замовлення на здійснення оцінки заставного майна. В подальшому банк його повідомив, що видані ним кошти ОСОБА_4 в банку не були оприбутковані, а внесені кошти йому не повернені.

Ці показання потерпілого повністю узгоджуються з іншими доказами по справі, яким суд першої інстанції дав належну оцінку.

Зокрема, показання потерпілого ОСОБА_3 повністю співпадають з показаннями свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_11, згідно яким за вказівкою саме ОСОБА_4 потерпілий 04.01.2010 року передав у сховище банку 7000 Євро та 20000 грн., а 12.01.2010 року зняв з депозиту ще 5128 Євро, які через ОСОБА_9 передав ОСОБА_4 Усі кошти були в рахунок придбання магазину, який перебував в заставі банку. Підтвердили, що в їх присутності ОСОБА_4 дала вказівку працівнику банку ОСОБА_14 на складання прибуткового касового ордеру про внесення ОСОБА_15 до банку 159200 грн., який ОСОБА_4 підписала особисто, а також остання викликала до кабінету юрисконсульта ОСОБА_13 та з’ясовувала підстави для переоформлення права власності на потерпілого. Оскільки на той момент керуючий банком помер, ОСОБА_4 пояснила, що через декілька тижнів буде мати право підпису та видасть ОСОБА_3 документи про право власності на магазин. При цьому, ОСОБА_4 видала ОСОБА_3 копію технічного паспорту на магазин, завіривши її своїм підписом та печаткою банку, а також прибутковий касовий ордер (а.с. 520-523).

Ці показання потерпілий ОСОБА_3 та свідок ОСОБА_9 підтвердили при проведенні очних ставок з ОСОБА_4 (а.с. 270-273, 278-281), а також зі свідком ОСОБА_7 (а.с. 274-275, 276-277).

Показання потерпілого ОСОБА_3, а також свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_11 є послідовними, узгоджуються між собою, підтверджуються іншими доказами по справі, що спростовує доводи апелянта про їх неправдивість.

Так, як слідує з матеріалів справи, при перегляді відеозапису системи відео- спостереження Кривоозерського відділення Ощадного банку №3161, судом встановлено, що 04.01.2010 року о 15:38:27 годині ОСОБА_3 з сумкою в руці, та ОСОБА_9 дійсно направлялися в бік сховища - кабінету ОСОБА_7, а о 15:48:50 годині вони рухалися в зворотному напрямку.

Апелянт посилається на те, що при перегляді судом відео спостереження відсутні дані на підтвердження факту знаходження ОСОБА_3 саме у сховищі банку. Між тим, з показань свідка ОСОБА_16 вбачається, що в кабінеті ОСОБА_7 відео спостереження не ведеться (а.с. 526 зв.). А та обставина, що потерпілий дійсно перебував у сховищі, підтверджується не лише відеозаписом про його рух по коридору банку у бік сховища та показаннями свідка ОСОБА_9, а також показаннями потерпілого при розгляді справи, в яких він детально описав приміщення сховища, розташованого на першому поверсі в кінці коридору (а.с. 524), до якого, згідно протоколу огляду, вхід є обмежений і доступ до якого стороннім особам заборонено (а.с. 427-428). Зазначене також свідчить про правдивість показань потерпілого.

З огляду на наведене, спростовані показання свідка ОСОБА_7, на які посилається апелянт, яка стверджувала, що за вказівкою ОСОБА_4 вона не приймала кошти в сумі 20000 грн. та 7000 Євро від ОСОБА_3

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні підтвердила, що 04.01.2010 року за вказівкою ОСОБА_4 в присутності ОСОБА_3, його дружини ОСОБА_11 та ОСОБА_9 заповнила прибутковий касовий ордер про приймання готівки від ОСОБА_3 в сумі 159200 грн., в якому ОСОБА_4 власноручно поставила підпис в графі "бухгалтер".

Як слідує з оригіналу зазначеного прибуткового касового ордеру, 04.01.2010 року ОСОБА_3 дійсно вніс до Кривоозерського відділення Ощадного банку гроші в сумі 159200 грн. (а.с.154). В судовому засіданні ОСОБА_4 не заперечувала, що дійсно вона поставила свій підпис в графі "бухгалтер".

Зі змісту цього ордеру вбачається, що прийняті від ОСОБА_3 гроші призначалися для банку, проте, як слідує з матеріалів справи (а.с.187-256), гроші не були оприбутковані, що свідчить про їх заволодіння ОСОБА_4 та про внесення службовою особою до офіційного документу неправдивих відомостей про надходження грошей саме до установи банку.

Колегія суддів вважає, що прибутковий касовий ордер підтверджує факт заволодіння коштів ОСОБА_4, оскільки потерпілому виданий прибутковий касовий ордер про прийняття коштів, завірений підписом головного бухгалтера ОСОБА_4, за вказівкою якої цей ордер виписувався.

Хоча апелянт вважає, що зазначений ордер не є офіційним документом через відсутність на ньому підпису касира та печатки банку, проте ці доводи є неспроможними. Так, дані про прийняття від потерпілого коштів були зафіксовані на бланку відповідної форми, який використовується у банку із зазначенням усіх необхідних реквізитів про прийняття коштів саме для установи банку. Внесення до прибуткового касового ордеру за вказівкою головного бухгалтера ОСОБА_4 неправдивих відомостей про прийняття коштів саме для установи банку, свідчать про вчинення останньою службового підроблення.

Показання потерпілого ОСОБА_3 співпадають і з показаннями свідка ОСОБА_13 – юрисконсульта банку, яка суду пояснила, що 04.01.2010 року в присутності ОСОБА_3, ОСОБА_11, ОСОБА_9 в своєму службовому кабінеті ОСОБА_4 з’ясовувала у неї процедуру продажу заставного магазину ОСОБА_12, а через деякий час вона разом з ОСОБА_3 та ОСОБА_12 їздили до БТІ у м. Первомайськ, де з’ясували про необхідність експертної оцінка вартості приміщення для оформлення на нього права власності.

Свідок ОСОБА_12 також підтвердила показання потерпілого, пояснивши, що належний їй магазин по АДРЕСА_1, знаходився в заставі Ощадбанку за іпотечним договором. 04.01.2010 року ОСОБА_3 повідомив про придбання цього магазину та показав квитанцію про оплату його вартості в банку. Потім вона з ОСОБА_3 та юрисконсультом банку їздили до МБТІ з метою переоформлення документів на магазин.

З наданої потерпілим до суду копії технічного паспорту на магазин вбачається, що вона дійсно завірена підписом ОСОБА_4 та печаткою відділення банку. Крім того, згідно звіту Первомайської брокерської агенції від 01.03.2010 року, проведена оцінка магазину по АДРЕСА_1, за проведення якої витрати поніс саме ОСОБА_3 (а.с. 381-409). Зазначене підтверджує показання потерпілого про отримання цієї копії саме від ОСОБА_4 після внесення ним коштів, призначених на придбання магазину.

При розгляді справи судом першої інстанції перевірені і твердження ОСОБА_4 про те, що 12-13 січня 2010 році вона у Врадіївському відділенні Ощадбанку не була та не отримувала від ОСОБА_9 кошти в сумі 5128 Євро.

Ці твердження спростовуються не лише вищенаведеними послідовними показаннями ОСОБА_9, а й з показаннями свідка ОСОБА_10, даними видаткового ордеру, витягу із ощадної книжки та операційного щоденника (а. с. 122 – 127, 525 зв.), згідно яким 12.01.2010 року у Врадіївському відділенні Ощадбанку ОСОБА_3 видані гроші в сумі 5128 Євро. Крім того, за показаннями свідка ОСОБА_10, після видачі грошей до ОСОБА_3 підходила ОСОБА_9, тобто ці показання узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_9 про отримання коштів для передачі ОСОБА_4 згідно домовленості, яка відбулася 04.01.2010 році в кабінеті останньої.

Крім того, з дослідженого судом витягу з історії хвороби вбачається, що онучка ОСОБА_4 була госпіталізована до лікарні 13.01.2010 вранці разом з ОСОБА_4 (а.с.286-297), а згідно табелю обліку використання робочого часу, наданим Кривоозерським відділенням ВАТ "Державний ощадний банк України" 12 та 13 січня 2010 року ОСОБА_4 була присутня на роботі повний робочий день – 8 годин. Як вірно зазначив суд, ці докази узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_10, яка не спростувала свої показання про те, що 12 або 13 січня 2010 року бачила ОСОБА_4 у Врадіївському відділенні ощадбанку, а пояснила, що ОСОБА_4 періодично 1-2 рази на тиждень відвідувала філію банку, а чи відвідувала остання філію в зазначені дні, не пам’ятає. Зазначені показання спростовують доводи апелянта в цій частині.

Судом першої інстанції належним чином перевірені і доводи ОСОБА_4 про те, що кошти ОСОБА_3 були отримані ОСОБА_12 та ОСОБА_9 для погашення кредитів, одержаних ОСОБА_12 раніше. Ці твердження спростовуються наступними доказами.

Так, згідно показанням свідка ОСОБА_12, інформація в розписці від 04.01.2010 року (а.с. 440) не відповідає дійсності, оскільки заборгованість по кредитним договорам на зазначених в ній осіб в сумі близько 140000 грн. вона погасила за власні кошти в серпні 2009 року, а 04.01.2010 року та після кошти від продажу магазину не отримувала, заборгованість по кредитним договорам не погашала. Пояснила, що приблизно 6-7 січня 2010 року ОСОБА_4 по телефону проінформувала, щоб вона написала розписку, зразок якої вона передала, а кошти за заставний магазин будуть внесені в рахунок погашення кредитів ОСОБА_12 на півроку наперед. Зазначену розписку вона виготовила по заготовленому зразку, переданому для неї ОСОБА_4 через ОСОБА_9

Ці показання свідка повністю співпадають з відповіддю Кривоозерського відділення ВАТ "Державний ощадний банк" від 21.02.2011 року про те, що кошти в рахунок погашення кредитної заборгованості по кредитним договорам на імена осіб, зазначених у розписці ОСОБА_12 від 04.01.2010 року (всього 26 осіб), внесені в серпні 2009 року, та навіть по сумам не співпадають із сумами, зазначеними в розписці, як і не співпадає загальна сума платежів, - по архівним даним 145523, 33 грн., згідно розписки – 133278 грн. (а.с. 441-448).

Таким чином, з огляду на наведені докази, судом встановлено, що ОСОБА_4, будучи службовою особою, шляхом видачі прибуткового касового ордеру на офіційному бланку установи банку створила для потерпілого видимість законності своїх дій. При цьому, ОСОБА_4 заволоділа коштами, видавши потерпілому документ, завірений її підписом, в який за її вказівкою внесені завідомо неправдиві відомості про прийняття коштів від ОСОБА_3 саме для установи банку, хоча в подальшому ці кошти не були оприбутковані.

Доводи апелянта про те, що вона взагалі не отримувала гроші, спростовуються вищенаведеними доказами, з яких слідує, що саме ОСОБА_4 запропонувала ОСОБА_3 придбати магазин, який перебував у заставі банку, та за вказівкою засудженої ОСОБА_3 вніс гроші у сховище банку, в підтвердження чого отримав від ОСОБА_4 за її підписом прибутковий касовий ордер про внесення коштів до банку та копію технічного паспорту на магазин. Однак в подальшому прийнятті кошти в банку не були оприбутковані. Зазначене свідчить про заволодіння цими коштами саме ОСОБА_4

Є неспроможними і твердження апелянта про те, що прибутковий касовий ордер за її підписом свідчить лише про попередню домовленість про придбання ОСОБА_3 магазину в подальшому, оскільки за змістом зазначеного ордеру, потерпілий вніс до установи банку гроші, що також підтвердили і свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_9

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_4 у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене у великих розмірах і правильно кваліфікував її дії за ч.4 ст. 191 КК України, та в службовому підробленні, тобто внесенні службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, а також складанні і видачі завідомо неправдивих документів, що спричинило тяжкі наслідки, і правильно кваліфікував її дії за ч. 2 ст. 366 КК України.