Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення суми боргу за договором позики, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2011 року,

У листопаді 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 343 570 грн. 00 коп. суми боргу.

В обгрунтування своїх вимог зазначив, що 3 листопада 2011 року між ним та ОСОБА_7 за згодою його дружини ОСОБА_8 був укладений договір позики, за яким ОСОБА_7 отримав у нього гроші у розмірі 343570 грн. 00 коп., що в еквіваленті складає 43 тисячі доларів США, та зобов`язався їх повернути до 18 листопада 2010 року.

У подальшому ОСОБА_6, зменшивши позовні вимоги у зв`язку з поверненням відповідачем частини грошових коштів, просив стягнути з відповідачів 23 000 доларів США, що становить 183 070 грн. 80 коп.

30 грудня 2010 року рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2011 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі ОСОБА_8 просить скасувати рішення та ухвалу судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 в частині стягнення з неї в солідарному порядку суми боргу за договором позики.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову та залишаючи його без змін, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що 3 листопада 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 був укладений договір позики, за умовами якого відповідач отримав грошові кошти у розмірі 343 570 грн., що в еквіваленті становить 43 000 доларів США, згоду на укладення якого надала його дружина - ОСОБА_8

Взяті на себе зобов’язання відповідач не виконав, чим порушив умови договору, що призвело до утворення заборгованості.

Оскільки договір позики укладено в інтересах сім`ї за згодою дружини, вони мають нести солідарний обов’язок, що є підставою для задоволення позову.

рішення суду в частині стягнення боргу з ОСОБА_7 є правильним та таким, що відповідає вимогам матеріального та процесуального права, оскільки.

У відповідності з вимогами ст. 525, 526, 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та порядку визначеному договором і одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Суди вірно встановили обставини справи про те, що відповідач взяв у позивача у позику грошові кошти, які зобов’язався повернути до 18 листопада 2010 року.

У визначений договором строк відповідач взяті на себе зобов’язання не виконав, що є підставою для стягнення з нього суми боргу та задоволення позову.

Разом з тим з судовими рішеннями в частині солідарного стягнення з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 боргу за договором погодитись не можна, оскільки вони ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме.

У відповідності з вимогами ст. 541 ЦК України солідарний обов’язок виникає у випадках встановлених договором або законом.

Суди правильно встановили обставини справи про те, що за договором позики ОСОБА_7 взяв у борг у позивача 343 570 грн. і зобов’язався їх повернути до 18 листопада 2010 року, тому у відповідності з вимогами ст. 1049 ЦК України він повинен виконати взяті на себе зобов’язання.

Разом з тим, суди не врахували, що договором позики на ОСОБА_8 не покладається обов’язок його виконання, а надання нею згоди, як дружини, на укладення договору не покладає на неї солідарного обов’язку з боржником і вона не може відповідати за зобов’язаннями ОСОБА_7 як відповідач.

Посилання суду на норми сімейного права, як на підставу відповідальності ОСОБА_8 є безпідставним, оскільки ч. 4 ст. 63 та ч. 2 ст. 73 СК України не покладає солідарного обов’язку на неї за зобов’язаннями її чоловіка, а вона може відповідати своєю часткою майна у спільній сумісній власності подружжя за умови, що договір був укладений в інтересах сім`ї, а одержане за договором використано на її потреби у разі накладення стягнення на майно.

Суд не вірно застосував закон, що регулює ці правовідносини, зробив помилковий висновок про те, що відповідачі несуть солідарний обов’язок за договором, ухвалив в цій частині помилкове рішення, а суд апеляційної інстанції цих недоліків не усунув.

За таких обставин, касаційну скаргу потрібно задовольнити частково, судові рішення в частині стягнення з ОСОБА_8 суми боргу скасувати та у задоволенні цих позовних вимог відмовити.

Керуючись ст.ст. 336, 341, 343, 344, 346 ЦПК України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.

рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2011 року в частині стягнення з ОСОБА_9 суми боргу в солідарному порядку скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про стягнення суми боргу за договором позики – відмовити.

рішення оскарженню не підлягає.