колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:

Головуючого-судді

Воронцова С. В.

суддів: Демченка О.В., Сердюка О.Г.,

з участю :

прокурора Левченка А.В.,

засудженого ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2 на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 06 травня 2011 року,

Цим вироком

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець АДРЕСА_1, громадянин України, з середньо-спеціальною освітою, не працюючий, який має на утриманні малолітніх дітей, раніше судимий:

1) 12 вересня 1996 року Прилуцьким міським судом Чернігівської області за ст.ст. 140 ч. 3, 46-1 КК України до 3 років позбавлення волі, звільнений від відбуття покарання з іспитовим терміном на 2 роки;

2) 19 грудня 1998 року Прилуцьким міським судом Чернігівської області за ст.ст. 140 ч. 2, 140 ч. 3, 142 ч. 2, 43, 44, 42 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі;

3) 9 грудня 2001 року місцевим судом Пирятинського району Полтавської області за ст. 140 ч. 2 КК України до 2 років 6 місяців позбавлення волі;

4) 27 серпня 2004 року Прилуцьким міським судом Чернігівської області за ст.ст. 185 ч.3, 75, 76 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки;

5) 28 серпня 2006 року Прилуцьким міським судом Чернігівської області за ст. 122 ч.1, 71 КК України до 3 років позбавлення волі, вироком апеляційного суду Чернігівської області вирок Прилуцького міськрайонного суду змінено та остаточно визначено покарання у вигляді 4 років позбавлення волі;

- 28 серпня 2010 року звільнений з місць позбавлення волі по відбуттю покарання.

Засуджений: за ч. 2 ст. 186 КК України на чотири роки позбавлення волі.

Стягнуто із засудженого ОСОБА_2 на користь держави 309 грн. 60 коп. судових витрат пов’язаних з проведенням товарознавчої експертизи.

Питання речових доказів вирішене у відповідності до вимог ст. 81 КПК України.

Як встановив суд, 2 вересня 2010 року близько 00 год. 10 хв. ОСОБА_2, перебуваючи в квартирі АДРЕСА_2, відкрито заволодів мопедом марки "Хонда", вартість якого, згідно висновку експерта становить 2081 грн. 67 коп., що належить потерпілому ОСОБА_3, та з місця злочину зник, але в подальшому був затриманий працівниками міліції.

Прокурор, що приймав участь в розгляді справи судом першої інстанції, в своїй апеляції, не заперечуючи фактичних обставин справи, доведеності вини засудженого та кваліфікації його дій, просив вирок суду скасувати за м'якістю призначеного покарання та постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_2 покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у виді 6 (шести) років позбавлення волі.

Доводи апеляції обґрунтовані тим, що призначене ОСОБА_2 покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, який раніше неодноразово засуджений, негативно характеризується за місцем відбування покарання, а також вчинив злочин щойно звільнившись з місць позбавлення волі, що свідчить про те, що засуджений на шлях виправлення не став та повторно скоїв тяжкий злочин. Вказує на те, що суд безпідставно зазначив обставиною, яка пом’якшує покарання, сприяння розкриттю злочину, оскільки злочин розкрито лише завдяки тому, що ОСОБА_2 був затриманий працівниками міліції, в нього був вилучений викрадений мопед, а сам засуджений під час досудового слідства від дачі показів відмовився, що жодним чином не сприяло розкриттю злочину. Крім того, зазначає, що суд не врахував обставину, яка обтяжує покарання засудженого, це рецидив злочинів.

До початку апеляційного розгляду справи прокурор подану ним апеляцію відкликав.

Засуджений ОСОБА_2 в своїй апеляції просить вирок суду скасувати та призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України та не пов’язане з позбавленням волі. Зазначає, що суд не в повній мірі врахував обставини, які пом’якшують його винність, а саме те, що він визнав свою вину повністю та розкаявся в скоєному, вибачився перед потерпілим, який не має до нього жодних претензій, за власний кошт винайняв йому адвоката та просив про застосування до нього покарання не пов’язаного з позбавленням волі, а також те, що він має на утриманні двох власних малолітніх дітей та четверо неповнолітніх дітей його дружини, страждає тяжким захворюванням на туберкульоз та потребує постійного медичного нагляду та лікування.

В доповненнях до апеляції засуджений ОСОБА_2 просить змінити вирок суду, пом’якшити призначену йому міру покарання, застосувавши ст. 69 КК України, врахувати ряд пом’якшуючих покарання обставин, які були зазначені ним в апеляції та призначити покарання не пов’язане з позбавленням волі.

В послідуючих доповненнях до апеляції засуджений просить скасувати вирок суду та направити кримінальну справу для провадження досудового слідства та змінити йому міру запобіжного заходу з утримання під вартою на підписку про невиїзд, вказуючи на те, що розгляд справи місцевим судом було проведено в однобічному порядку, без дослідження всіх обставин справи. Зазначає, що під час досудового слідства з боку працівників міліції на нього був здійснений фізичний тиск, що підтверджується довідкою медичного огляду в слідчому ізоляторі, стан його здоров’я погіршився і він досі змушений лікуватись. Також звертає увагу на те, що під час досудового слідства та у судовому засіданні не були допитані ряд свідків, які можуть підтвердити той факт, що він не викрадав мопед, а намагався його повернути.

Крім того, наголошує на тому, що в матеріалах справи маються документи підписані від його імені, але він їх не підписував, також слідчий не знайомив його з матеріалами справи під час закінчення досудового слідства. Посилається на покази свідка ОСОБА_4, яка вказувала, що він дійсно брав мопед в своєї хрещеної і дзвонила їй додому, щоб повідомити про місце знаходження її мототранспорту та вказує на неповноту протоколу судового засідання, в якому дані покази свідка не відображено.

Заслухавши доповідача, засудженого ОСОБА_2, який підтримав свою апеляцію та доповнення до неї і просив задовольнити подану ним апеляцію з доповненнями в повному обсязі, пом’якшити йому покарання, прокурора, який підтримав заяву про відклик апеляції прокурора та вважав апеляцію засудженого та доповнення до неї не обґрунтованими і просив залишити без задоволення, оскільки вважає вирок суду законним та обгрунтованим а покарання справедливим, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція засудженого задоволенню не підлягає.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні злочину за обставин, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам справи і підтверджений зібраними у встановленому порядку доказами, які в повному обсязі досліджені, належно оцінені судом і детально викладені у вироку.

Як убачається з матеріалів справи засуджений ОСОБА_2 2 вересня 2010 року, перебуваючи в квартирі АДРЕСА_2, відкрито заволодів мопедом марки "Honda-Takt AF24", який належить потерпілому ОСОБА_3

Доводи засудженого щодо його необізнаності про те, кому саме належить мопед спростовуються наявними матеріалами справи, показами потерпілого та свідків.

Так, потерпілий ОСОБА_3 в суді першої інстанції показав, що він наймає квартиру в хрещеної підсудного, який пізно ввечері 1 вересня 2010 року прийшов за місцем його проживання та сказав, що запізнився на автобус і попросив їсти. Він приготував йому їжу та вийшов до іншої кімнати, щоб не заважати. Знаходячись в іншому приміщенні, почув, що заводиться належний йому мопед, а коли хотів вийти з кімнати, то не зміг відчинити двері, бо вони були зачинені. Він крикнув підсудному, щоб той відкрив двері та не брав його мопеда, але ОСОБА_2 не послухав.

Допитана в суді першої інстанції свідок ОСОБА_5, показала що ОСОБА_3 винаймає в неї житло, від нього 02 вересня 2010 року близько 00 годин 15 хвилин вона дізналась про те що її хрещеник ОСОБА_2 закрив його в кімнаті та викрав його мопед, прибувши разом з чоловіком ОСОБА_6 за місцем його проживання, вони виявили що вхідні двері зачинені на ключ, а кімната в якій знаходився потерпілий ОСОБА_3 були зачинені на ножиці.

Будучи допитаною на стадії досудового слідства свідок ОСОБА_5 окрім вищенаведених свідчень показала, що коли на прохання ОСОБА_3 вони разом з чоловіком ОСОБА_6 йшли за адресою його проживання по АДРЕСА_2, то по дорозі побачили двох осіб які стояли поруч з мопедом, в одному з них вона впізнала свого хрещеника ОСОБА_2, вона декілька разів вигукнула його ім’я, але особи сіли на мопед та поїхали. (т.1 а. с. 28)

Аналогічні показання дав допитаний в ході досудового слідства свідок ОСОБА_6.(т.1 а. с. 27)

Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні в суді першої інстанції показала, що бачила у ОСОБА_2 ввечері мопед, коли вони вдвох з ним їздили до парку заводу "Будмаш", на її питання чий це мопед, він відповів, що взяв його у знайомого, з яким перебуває в добрих відносинах.

Свідок ОСОБА_7 в суді першої інстанції показав, що 02.09.2010 року ним був затриманий ОСОБА_2, який рухався по вул. Костянтинівській м. Прилуки на мопеді марки "Хонда" в нетверезому стані, документів на вказаний транспортний засіб у затриманого не було, а потім з’ясувалось, що мопед перебуває в розшуку по заяві потерпілого.

Сам ОСОБА_2 у судовому засіданні повністю визнав свою вину у вчиненні даного злочину, докладно розповів, як і чому його вчинив. Підтвердив, що взяв мопед, але вважав, що він належить його хрещеній матері ОСОБА_5, потім він намагався добровільно повернути цей мопед, але був затриманий працівниками міліції, щиро розкаюється в скоєному, просив суворо не карати.

Свідчення засудженого ОСОБА_2 у судовому засідання під час розгляду справи в суді першої інстанції від 20 квітня 2011 року (а.с.242 \зворот\-243 т.1), де він свою вину визнав повністю та розповів про обставини вчинення злочину об’єктивно узгоджуються з іншими доказами наявними в матеріалах кримінальної справи, а саме: заявою ОСОБА_3 від 02.09.2010 року (а.с.8 т.1); протоколом огляду місця події від 02.09.2010 року (а.с.14-15 т.1); протоколом огляду транспортного засобу від 02.09.2010 року (а.с.16-17 т.1); висновком експерта № 193 від 19 листопада 2010 року, згідно якого слід пальця, вилучений з передньої панелі мопеду належить ОСОБА_2 (а.с. 108-112 т.1); актом амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 147 від 4 квітня 2011 року, згідно якої підсудний хоч і виявляє клінічні ознаки дисоціального розладу особистості, але він міг усвідомлювати свої дії та керувати ними у період часу до якого відноситься інкриміноване йому діяння (а.с.211-214 т.1), що були досліджені судом.

Також матеріалами справи спростовуються посилання ОСОБА_2 на неповне та необ’єктивне дослідження обставин справи.

Відповідно до протоколу судового засідання та матеріалів кримінальної справи судове слідство проводилось в повному обсязі з дослідженням всіх доказів зібраних органом досудового слідства та в суді першої інстанції, також було задоволено клопотання засудженого про виклик додаткових свідків і у судовому засідання були допитані свідки ОСОБА_4, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які не змогли надати детальних показів стосовно події та обставин скоєного злочину.

Посилання засудженого на невідповідність показів свідків в протоколі судового засідання тим, що вони давали насправді, не заслуговують на увагу, оскільки його зауваження на протокол судового засідання були предметом розгляду в судовому засіданні, не знайшли свого підтвердження та були відхилені судом, що підтверджує правильність відображених в протоколі свідчень.

Твердження ОСОБА_2 про застосування щодо нього незаконних методів - фізичного тиску з боку працівників міліції є безпідставними і спростовуються наступним.

Як убачається із досліджених матеріалів справи, останній як на стадії досудового слідства так і в судовому засіданні не заперечував своєї причетності до скоєння інкримінованого йому злочину та визнав повністю свою вину без будь-якого тиску зі сторони працівників міліції. Цей факт засуджений власноручно підтвердив своїми підписами в процесуальних документах. Якими також спростовуються твердження засудженого про те що його не ознайомили з матеріалами кримінальної справи по закінченню досудового слідства. Своїм правом на ознайомлення з матеріалами кримінальної справи ОСОБА_2 скористався і в суді першої інстанції.

Крім того, ні ОСОБА_2, як під час досудового слідства так і його захисник у судовому засіданні в суді першої інстанції, недозволені методи розслідування кримінальної справи, якщо такі були, в установленому порядку не оскаржували та ніяких заяв з цього приводу не робили. Стверджуючи в апеляції про факт фізичного тиску з боку працівників міліції, засуджений конкретно не вказав, хто і за яких обставин здійснював щодо нього такі заходи та чи мали місце неправомірні дії працівників міліції саме при провадженні дізнання та досудового слідства.

Що дає підстави розцінювати даний факт, колегією суддів, як спробу засудженого ОСОБА_2 уникнути кримінальної відповідальності.

Отже, судова колегія вважає що місцевий суд вірно встановив фактичні обставини справи та правильно кваліфікував дії ОСОБА_2 за ст. ч. 2 ст. 186 КК України щодо відкритого викрадення мопеду, що належить потерпілому ОСОБА_3 за зазначеними в вироку обставинах та кваліфікуючими ознаками його дій.

Суд першої інстанції при призначенні засудженому ОСОБА_2 покарання керувався вимогами ст. ст. 65- 67 КК України та роз’ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року " Про практику призначення судами кримінального покарання " (v0007700-03) з послідуючими змінами та доповненнями та виходив із принципів законності, справедливості, обгрунтованості та індивідуалізації покарання та врахував всі обставини, на які посилається в своїй апеляції засуджений.

Міру покарання засудженому ОСОБА_2 суд першої інстанції обгрунтованно обрав в вигляді позбавлення волі в межах санкції інкримінуємої йому статті, з урахуванням суспільної небезпеки та тяжкості скоєного злочину, обставин його скоєння, особи винного, врахувавши пом’якшуючі та обтяжуючі покарання обставини, відсутність тяжких наслідків та думку потерпілого, що не наполягав на призначенні останньому суворої міри покарання, зазначивши що вибачив йому та не має до нього претензій матеріального та морального характеру.

Призначене засудженому ОСОБА_2 судом першої інстанції покарання, не зважаючи на ряд непогашених судимостей, є мінімальним.

Наявність у засудженого ОСОБА_2 малолітніх дітей та хвороби, як він зазначає в апеляції, не можуть бути безумовною підставою до застосування ст. 69 КК України та призначення йому покарання не пов’язаного з позбавленням волі.

Колегія суддів вважає, що призначене засудженому покарання є необхідним і достатнім для його виправлення і перевиховання та попередження нових злочинів і підстав для його пом’якшення не вбачає.

Істотних порушень норм кримінально-процесуального закону при розслідуванні справи та її розгляді в суді, які були б підставою для скасування постановленого щодо засудженого судового рішення не встановлено.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів,

Апеляцію засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 6 травня 2011 року щодо ОСОБА_2 - без змін.