Справа № 1-484/11

Провадження №11/0390/429/11

Головуючий у 1 інстанції:Борнос А.В.

Категорія:за ч.2 ст. 15, п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України

Доповідач: Бешта Г. Б.

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Бешти Г. Б.,

суддів - Польового М.І., Оксентюка В.Н.,

за участю прокурора – Плечій О.М.,

захисника – ОСОБА_2,

засудженого – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду кримінальну справу за апеляцією старшого помічника прокурора міста Луцька, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2011 року, яким

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та житель АДРЕСА_1, українець, громадянин України, не працює, з середньою освітою, студент 4 курсу технічного коледжу Луцького національного технічного університету, не одружений, раніше не судимий, -

засуджений за ч. 4 ст. 296 КК України на 5 (п’ять) років позбавлення волі .

На підставі ст.ст. 75, 76 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку терміном 3 (три) роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки: не виїжджатиме за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції, повідомлятиме цей орган про зміну місця проживання та навчання, періодично з’являтиметься до нього для реєстрації.

Запобіжний захід засудженому ОСОБА_3 змінено із тримання під вартою на підписку про невиїзд, звільнено його з-під варти негайно в залі судового засідання.

У строк відбуття покарання зараховано термін перебування ОСОБА_3 під вартою з 26.11.2010 року по 17.05.2011 року.

Вироком вирішено долю речових доказів та судових витрат у справі.

Розглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Волинської області, -

За вироком суду ОСОБА_3 визнаний винним в тому, що 24.11.2010 року близько 09.00 год., знаходячись під час практичного заняття в аудиторії технічного коледжу Луцького національного технічного університету, що по вул. Конякіна, 5 м.Луцька, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, з малозначного приводу, будучи ображеним на ОСОБА_4, з хуліганських спонукань, використовуючи заздалегідь заготовлений для нанесення тілесних ушкоджень предмет - ніж, який знайшов неподалік технічного коледжу, незважаючи на присутність в кабінеті викладача та десяти одногрупників, наніс потерпілому ОСОБА_4 один удар ножем в шию, зокрема задню ліву поверхню, після чого, залишивши ніж у тілі потерпілого, втік.

Згідно висновку судово-медичної експертизи №10 від 05.01.2011 року у потерпілого ОСОБА_4 виявлено тілесне ушкодження у виді ножового поранення шиї зліва, що виникло від дії гострого предмету з колюче-ріжучими властивостями. За ступенем тяжкості виявлене тілесне ушкодження відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я, оскільки його загоєння триває понад шість днів, але не більше як три тижні.

У своїй апеляції ст. помічник прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просить вирок щодо ОСОБА_3 скасувати у зв’язку із невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та в зв’язку з цим призначення судом покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі засудженого і постановити новий вирок, яким призначити покарання ОСОБА_3 за ч.2 ст. 15, п.7 ч.2 ст. 115 КК України - 10 років позбавлення волі. Посилається на те, що судом безпідставно перекваліфіковано дії засудженого на ч.4 ст. 296 КК України, оскільки ОСОБА_3, бажаючи нанести потерпілому незначне тілесне ушкодження, мав можливість заподіяти йому ножове поранення ноги, стегна, будь-якої іншої частини тіла, оскільки вона була незахищена. Проте, удар був здійснений потерпілому у шию, тобто спрямований на позбавлення його життя. Показання засудженого про те, що даний удар він бажав здійснити в плече потерпілому, є намаганням пом’якшити свою відповідальність. Крім цього, суд, при постановленні вироку та обранні виду покарання засудженому, порушив вимоги ст. 65 КК України та постанови Пленуму ВСУ "Про практику призначення судами кримінального покарання" № 7 від 24.10.03р. (v0007700-03)

Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку і доводи апеляцій, міркування прокурора про скасування вироку, пояснення засудженого ОСОБА_3 та його захисника ОСОБА_2, які просили вирок залишити без зміни, перевіривши доводи апеляції, колегія суддів судової палати дійшла висновку, що апеляція старшого помічника прокурора не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Винність ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 296 КК України, а саме грубому порушенні громадського порядку з використанням заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень предмету – ножа, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю за обставин, зазначених у вироку, підтверджена сукупністю досліджених у судовому засіданні і належно оцінених судом доказів.

Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_3 під час досудового та судового слідства послідовно стверджував, що його удар ножем був спрямований у плече потерпілого і він не бажав смерті потерпілого, а лише бажав налякати останнього з метою припинення потерпілим кепкування з нього. При цьому він мав можливість нанести потерпілому декілька ударів ножем у будь-яку частину тіла, оскільки присутні не були здатні перешкодити йому це зробити.

Такі показання підсудного стверджуються показаннями потерпілого та свідків, які узгоджуються з іншими доказами по справі. Зокрема, показаннями потерпілого ОСОБА_4, який підтвердив, що він інколи публічно насміхався з засудженого ОСОБА_3, однак серйозних конфліктів між ними не було. ОСОБА_3 знав як спокійну, неконфліктну людину, а тому незрозуміло з яких причин саме йому підсудний наніс удар ножем.

Свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та інші показали, що вони були зайняті виконанням практичного завдання, на ОСОБА_3 уваги не звертали, коли і яким чином він наніс удар потерпілому не бачили. Звернули увагу на засудженого тоді, коли він вийшов з аудиторії. Будь-яких серйозних конфліктів між підсудним та потерпілим не було. Учбовий процес у цей день було припинено. Факт припинення учбового процесу 24.11.2010 року внаслідок дій ОСОБА_3 стверджується і довідкою, наданою директором ТК ЛНТУ № 63 від 16.03.2011 р. (а.с. 207).

Згідно висновку судово-медичної експертизи № 10 від 05 січня 2011 року у ОСОБА_4 виявлено ножове поранення шиї зліва, яке відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров’я (а.с. 113).

Допитані в судовому засіданні експерти ОСОБА_9 та ОСОБА_1 показали, що внаслідок поранення будь-яких життєво важливих органів у потерпілого ОСОБА_4, ушкоджено не було, а тому від вчасного надання медичної допомоги не залежало життя потерпілого, при цьому виключається можливість смерті від гострої крововтрати.

Із урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що замах на вбивство можливий лише з прямим умислом, а оскільки дії засудженого не були спрямовані на позбавлення життя потерпілого, тому правильно кваліфіковано за ч.4 ст. 296 КК України, як грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю і знайшло вираження в заподіянні тілесного ушкодження потерпілому та призвело до тимчасового припинення учбового процесу в коледжі. Посилання старшого помічника прокурора в апеляції на необхідність скасування вироку та постановлення нового, яким визнати винним ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 15, п.7 ч.2 ст. 115 КК України, не заслуговують на увагу, оскільки не ґрунтуються на фактичних обставинах справи.

Призначаючи покарання ОСОБА_3, суд першої інстанції у відповідності до вимог ст. ст. 50, 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відноситься до категорії тяжких, дані про особу засудженого, який вперше притягуються до кримінальної відповідальності, є особою молодого віку, розкаявся у вчиненому, має постійне місце проживання та навчання, де характеризується позитивно, повністю відшкодував збитки потерпілому, який не мав до нього ніяких претензій та просив суворо не карати. Також суд врахував відсутність обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_3, а тому дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення та перевиховання його без ізоляції від суспільства, призначивши максимальний термін іспитового строку.

Дане покарання є необхідне і достатнє для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів і не є надто м’яким.

За таких обставин, вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і підстав для його скасування та постановлення нового, про що ставиться питання в апеляції старшого помічника прокурора, колегія суддів не знаходить.

На підставі наведеного і керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Волинської області, -

Апеляцію старшого помічника прокурора міста Луцька, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишити без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду від 17 травня 2011 року щодо ОСОБА_3 - без зміни.