Апеляційний суд Київської області в складі:

головуючого –судді – Бех М.О.

суддів - Габрієля В.О., Сливи Ю.М.,

з участю прокурора –Скрипки І.М.,

засудженого –ОСОБА_1, його захисника –адвоката ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції Закаблука С.В., потерпілого ОСОБА_4, представника цивільного позивача ОСОБА_5 на вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 31 березня 2011 року, яким:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, українця, громадянина України із середньою спеціальною освітою, водія Миронівського РЕМ, жителя АДРЕСА_1 раніше не судимого, –

засуджено за ч.1 ст. 286 КК України до штрафу у розмірі 3400 гривень без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Постановлено частково задовольнити заявлений цивільний позов і стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 12450 грн. на відшкодування моральної шкоди, із ВАТ НАСК "Оранта"на користь ОСОБА_4 2550 грн. на відшкодування моральної шкоди, 4284 грн.35 коп. на відшкодування витрат на придбання ліків, 12283 грн. 80 коп. втраченого потерпілим заробітку за період тимчасової втрати працездатності з 19.10. по 07.12.2009 р., з 17.12.2009 р. по 16.01.2010 р., з 26.01 по 16.02.2010 р. та з 04.04. по 16.04.2010 року.

Також із ОСОБА_1 стягнуто судові витрати по кримінальній справі.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним та засуджений за те, що 19.10.2009 року близько 8 години 30 хвилин він керуючи за дорученням автомобілем "Мitsubisi Lancer"з реєстраційним номером НОМЕР_1, рухаючись по другорядній дорозі Пивці-Яблунівка в напрямку до нерегульованого перехрестя з автодорогою Кагарлик-Пиї, яка є головною дорогою, порушив п.12.3 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , так як у зв’язку з виникненням небезпеки для руху, яку становив автомобіль ВАЗ-2104, з реєстраційним номером 248-42 КК (2341-14) , під керуванням водія ОСОБА_4, який наближався до смуги руху і цю небезпеку ОСОБА_1 об’єктивно спроможний був виявити, останній не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу і виїхав на перехрестя з головною дорогою де допустив зіткнення з автомобілем під керуванням ОСОБА_4

Також ОСОБА_1 порушив вимоги п.16.11 ПДР (1306-2001-п) , який передбачає, що на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортному засобу, який наближається до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху, і не виконав вимог дорожнього знаку 2.2 "Проїзд без зупинки заборонено"додатку 1 до Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , та при виїзді з другорядної дороги не надав переваги у русі транспортного засобу, який рухався по головній дорозі.

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому лівої стегнової кістки в її середній третині; переломів 3-5 ребер зліва, а пасажир автомобіля ВАЗ –ОСОБА_6 –перелом лівої ключиці в її середній третині, перелом човноподібної кістки справа, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості.

В апеляції прокурор просить скасувати вирок суду та постановити новий вирок, яким призначити засудженому ОСОБА_1 покарання у виді штрафу в розмірі 5100 гривень, з позбавленням його права керувати транспортними засобами на 2 роки.

Прокурор вказує на те, що суд не обґрунтував не призначення ОСОБА_1 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами та не взяв до уваги, що ОСОБА_1 частково не визнав вини в порушенні ним вимог дорожнього знаку "Проїзд без зупинки заборонено".

В доповненні до апеляції прокурор ставить питання і про скасування вироку в частині розгляду цивільного позову та направлення справи в цій частині на новий судовий розгляд.

В апеляції потерпілий ОСОБА_4 просить також скасувати вирок суду щодо ОСОБА_1 та постановити новий вирок, яким призначити засудженому покарання у вигляді обмеження волі в межах санкції ст..286 КК України (2341-14) та позбавити ОСОБА_1 права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

Потерпілий вважає, що судом безпідставно не застосовано додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, не дана оцінка акту транспортно-трасологічної експертизи, невірно зроблено висновок про швидкість автомобіля під керуванням ОСОБА_1 в момент ДТП, не з’ясовано чи не скоїв ОСОБА_1 злочин з виключним цинізмом, з хуліганських мотивів та з неповаги до інших учасників дорожнього руху.

Крім того, вказує цей апелянт, мотивувальна частина вироку не містить жодного посилання на кримінальний закон, а виключно на порушення правил дорожнього руху .

В доповненні до апеляції потерпілий просить також скасувати вирок суду щодо ОСОБА_1 і в частині цивільного позову та постановити новий вирок, яким задовольнити заявлений ним цивільний позов у повному обсязі.

Як зазначає ОСОБА_4 при розгляді цивільного позову суд не застосував ст..1194 ЦК України (435-15) , тобто закону, який підлягав застосуванню та безпідставно визнав його неналежним цивільним позивачем, хоча він є власником автомобіля згідно договору довіреності .

Також, вважає апелянт, суд при вирішенні питання про відшкодування матеріальних збитків в частині пошкодження особистих речей, мобільного телефону, годинника, безпідставно зазначив, що такі речі йому не належать, а при вирішенні питання про моральну шкоду безпідставно не визнав фактів наявності фізичного болю та моральних страждань у часі лікування, проведення операції, імплантації спеціальних засобів, післяопераційного періоду, необхідності повторної операції тощо.

Відмовляючи в цивільному позові, в частині втраченого прибутку, суд не взяв до уваги договір оренди автомобіля ТОВ "МИТЬ", а при вирішенні питання втраченого заробітку суд безпідставно встановив період тимчасової непрацездатності 110 днів, хоча документально підтверджується 180 днів непрацездатності.

Представник цивільного позивача ОСОБА_5 в своїй апеляції просить скасувати вирок в частині вирішення питання цивільного позову та постановити новий вирок, яким задовольнити цивільний позов у повному обсязі, вказуючи на те, що судом долучено як співвідповідача ВАТ НАСК "Оранта"без наявності доказів звернення ОСОБА_1 до ВАТ НАСК "Оранта"про відшкодування страхового випадку; в судовому засіданні не вивчалися документи, які мають значення для справи, а суддею безпідставно знімалися запитання, які стосувалися обставин справи; при судових дебатах суддею безпідставно було зупинено його (представника цивільного позивача) виступ та називав потерпілого підсудним, чим проявляв упередженість та необ’єктивність.

Заслухавши суть вироку, повідомлення ким і в якому обсязі він оскаржується, з’ясувавши думку прокурора, яка підтримала апеляцію в якій ставиться питання про призначення ОСОБА_1 більш суворого покарання та скасування вироку в частині вирішення цивільного позову і заперечує проти задоволення апеляцій потерпілого та його представника; заслухавши засудженого, який в поясненнях, дебатах та в останньому слові просив відмовити в задоволенні всіх апеляцій та залишити оскаржуваний вирок без змін, обговоривши доводи поданих апеляцій та заперечення засудженого на апеляцію потерпілого ОСОБА_4, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування вироку суду щодо ОСОБА_1 в частині вирішення цивільного позову про стягнення з винного на користь потерпілого ОСОБА_4 втраченої заробітної плати.

Винність ОСОБА_1 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, за обставин встановлених судом та наведених у вироку підтверджується сукупністю зібраних та перевірених в ході судового слідства доказів, зокрема, визнанням свої вини у ДТП ОСОБА_1, показами потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_4, показами свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які вказують на ОСОБА_1, як на особу, яка керувала автомобілем "Мitsubisi Lancer", який при виїзді з другорядної дороги не надав автомобілю під керуванням ОСОБА_4, переваги в русі, протоколом огляду місця події зі схемою та фото таблицею до нього (а.с.5-15 т.1), протоколами огляду автомобілів ВАЗ та "Мitsubisi Lancer"(а.с.16-19 т.1), висновками СМЕ №14/6 від 03.03.2010 року та № 62/23 від 20.09.2010 року про наявність, відповідно, у ОСОБА_4 та у ОСОБА_6, середньої тяжкості тілесних ушкоджень, отриманих у дорожньо-транспортній пригоді (а.с.66-67 т.1), висновком транспортно - трасологічної експертизи №164 А від 26.03.2010 року (а.с.80-92 т.1), експертизою технічного стану автомобіля "Мitsubisi Lancer"(а.с.100-110 т.1), іншими доказами по справі.

Дії ОСОБА_1 за ч.1 ст. 286 КК України кваліфіковані вірно, а призначене за цією нормою закону покарання відповідає вимогам ст..50, 65 КК України (2341-14) .

З огляду на це посилання прокурора, що суд не обґрунтовано не призначив ОСОБА_1 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами не може бути переконливим, оскільки обираючи ОСОБА_1 покарання у виді штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами суд, як вбачається з вироку, врахував, що злочин, за який засуджується винний є злочином невеликої тяжкості, ОСОБА_1 щиро розкаюється у вчиненому, добровільно надавав кошти на лікування потерпілих, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи.

Щодо твердження прокурора, що ОСОБА_1 частково не визнав вини в порушенні ним вимог дорожнього знаку "Проїзд без зупинки заборонено", то воно не може впливати на призначення покарання, оскільки визнаючи свою вину у тому, що на перехресті нерівнозначних доріг, він рухаючись по другорядній дорозі не надав перевагу у русі автомобілю під керуванням ОСОБА_4. що стало причиною ДТП, свідчить про фактичне визнання винним своєї вини.

З вищенаведених підстав необґрунтованою є і апеляція потерпілого про необхідність призначення ОСОБА_1 більш суворого покарання.

Як видно з матеріалів кримінальної справи органом досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачується у недотриманні вимог пунктів 12.3, 16.11 ПДР (1306-2001-п) та вимог знаку 2.2 "Проїзд без зупинки заборонено", що призвело до спричинення потерпілим середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Такі порушення ПДР (1306-2001-п) встановлені і судом .

В зв’язку з цим посилання потерпілого на неврахування судом швидкості автомобіля під керуванням ОСОБА_1 в момент ДТП не є обґрунтованим, оскільки обвинувачення не пов"язувало порушення ОСОБА_1 швидкісного режиму руху з виникненням ДТП.

Не випливає з пред’явленого обвинувачення і необхідність в судовому засіданні перевірки наявності в діях ОСОБА_1 цинізму та хуліганського мотиву.

Щодо того, що судом не дана оцінка акту транспортно-трасологічної експертизи, то таке твердження апелянта не ґрунтується на матеріалах справи, оскільки і з протоколу судового засідання, і з вироку вбачається, що судом досліджувався висновок транспортно-трасологічної експертизи №164 А від 26.03.2010 року і він судом оцінений та врахований як один із доказів вини ОСОБА_1 в інкримінованому злочині

Оскільки ст..286 КК України (2341-14) є бланкетною нормою, то судом вірно в мотивувальній частині вироку робляться посилання на пункти Правил дорожнього руху, порушення яких підчас керування ОСОБА_1 автомобілем, призвело до наслідків, зазначених в ч..1 вказаної норми кримінального закону.

Також колегія суддів вважає безпідставними апеляції потерпілого та його представника, в частині, де йдеться про необхідність скасування вироку, в частині вирішення цивільного позову, у повному обсязі.

Судом обґрунтовано частково задоволено цивільний позов ОСОБА_4 і стягнуто на користь останнього із винного в ДТП 12450 грн. моральної шкоди.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_4 16943 грн.46 коп. на відновлення пошкодженого автомобіля суд у відповідності до ст..386 ЦК України (435-15) зробив висновок, що тільки власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи власником автомобіля ВАЗ – 2104, з реєстраційним номером НОМЕР_2, є ОСОБА_10, а ОСОБА_4 надано право тільки розпоряджатися цим автомобілем (а.с.20-21 т.1).

Відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_1 вартості годинника"та мобільного телефону"суд правомірно зробив висновок про недоведеність понесених ОСОБА_4 збитків на суму 6995 грн.68 коп.

У відповідності до наявних в матеріалах справи доказів судом зроблено висновок про часткове відшкодування потерпілому витрат на лікування.

Також у відповідності до положень Інструкції про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, затвердженої ПКМ України від 01.07.1996 р. №710 (710-96-п) , відмовлено у задоволенні позову про відшкодування ОСОБА_4 за рахунок винного витрат, пов’язаних з поїздками до слідчого.

Разом з тим, при постановленні вироку, в частині стягнення із засудженого на користь потерпілого втраченого заробітку, судом не було враховано, що у відповідності до статей 28 та 51 КПК України цивільним позивачем є особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину.

Як зазначено в п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 31.03.1989 року "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна" (v0003700-89) зі змінами, внесеними ППВС № 13 від 25.12.1992 р (v0013700-92) ; № 12 від 03.12.1997 р. (v0012700-97) , позови за вимогами про відшкодування матеріальної шкоди, що не випливають з пред’явленого обвинувачення, розгляду в кримінальній справі не підлягають.

З огляду на це вирок суду в частині вирішення питання про стягнення на користь ОСОБА_4 втраченого заробітку підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий судовий розгляд, в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи наведене та керуючись ст..365,366 КПК України (1001-05) суд, -

Апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції Закаблука С.В., потерпілого ОСОБА_4 та його представника цивільного позивача ОСОБА_5 задовольнити частково.

Вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 31 березня 2011 року щодо ОСОБА_1 в частині вирішення цивільного позову про стягнення з ВАТ НАСК "Оранта"на користь ОСОБА_4 12283 гривні 80 копійок втраченого потерпілим заробітку за період тимчасової непрацездатності з 19.10. по 07.12.2009 р., з 17.12.2009 р. по 16.01.2010 р., з 26.01 по 16.02.2010 р. та з 04.04. по 16.04.2010 року скасувати, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд в той же суд в порядку цивільного судочинства.

В решті вирок залишити без змін.

З оригіналом звірено –суддя М.О.Бех