11-760/106/2011 Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, скоєне двома особами у стані алкогольного сп'яніння на грунті раптово виниклих неприязних відносин, що потягло смерть потерпілого - 11.04.2011 Прийняття

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві матеріали кримінальної справи за апеляціями старшого помічника прокурора Київського району м.Полтави, потерпілого ОСОБА_4, засудженого ОСОБА_7 та в його інтересах захисника-адвоката ОСОБА_2, засудженого ОСОБА_6 та в його інтересах захисника-адвоката ОСОБА_3 на вирок Київського районного суду м. Полтави від 21 червня 2010 року, -

цим вироком ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Полтави, українця, громадянина України, освіта середня, не одруженого, має на утриманні неповнолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_4, працюючого по договору, відповідно до ст. 89 КК України не судимого, проживаючого АДРЕСА_1, зареєстрованого АДРЕСА_2,

засуджено за ст. 121 ч.2 КК України на 8 років позбавлення волі.

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_7, уродженця с.Слобода, Буримського району, Сумської області, українця, громадянина України, освіта середня, не одруженого, працюючого по договору, маючого на утриманні неповнолітню дочку 2007 року народження, відповідно до ст. 89 КК України не судимого, проживаючого АДРЕСА_3,

засуджено за ст. 121 ч.2 КК України на 8 років позбавлення волі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 солідарно на користь потерпілого ОСОБА_4 на відшкодування майнової шкоди 5827 грн., моральної шкоди 40 000грн.

Відповідно до вимог ст. 81 КПК України вирішено питання про долю речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_6 і ОСОБА_7 визнано винними та засуджено за вчинення умисного злочину за таких обставин.

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 26 вересня 2005 року під час святкування дня народження своєї знайомої в м. Полтаві, на ст. Супрунівка, вжили спиртні напої. Близько 22.30 год., знаходячись в стані алкогольного сп’яніння, зайшли на територію колишньої військової частини по вул. Весняній в районі ст.Супрунівка м. Полтави, де побачили раніше незнайомого їм ОСОБА_8

Запідозривши ОСОБА_8 в розкраданні майна військової частини, демонтажем якої вони займались, діючи групою осіб, на грунті раптово виниклих неприязних до нього відносин, ОСОБА_6 підібрав на території колишньої військової частини дерев’яну палицю якою почергово з ОСОБА_7 нанесли численні удари ОСОБА_8 по голові, тулубу, а також неодноразові удари ногами по тулубу .

Від спричинених ударів ОСОБА_8 упав, а ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підібрали поруч з потерпілим молот із залізною кувалдою і нанесли ним удари ОСОБА_8 по тулубу, сідницям, ногам.

Внаслідок ударів ОСОБА_8 були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, що потягли його смерть.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 1082-а від 5.11.2005 року, потерпілому були спричинені прижиттєві тяжкі тілесні ушкодження, які в своєму комплексі стосовно до живої людини відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент спричинення.

В апеляції прокурора порушено питання про скасування вироку в зв’язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі засуджених внаслідок м’якості та постановлення нового вироку з призначенням засудженим по 10 років позбавлення волі кожному.

Потерпілий в апеляції ставить питання про зміну вироку та призначення виннним покарання у вигляді 10 років позбавлення волі, вирішення питання про задоволення цивільного позову в повному обсязі.

В апеляції адвоката ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_6 ставиться питання про незаконність та необґрунтованість вироку суду, його скасування та закриття провадження по справі в зв’язку з тим, що вина ОСОБА_6 у причетності до скоєння злочину не доведена. При постановленні вироку не враховані суттєві порушення вимог КПК України (1001-05) , допущені в ході досудового слідства, а також обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи. Висновки суду не ґрунтуються на доказах зібраних у справі, зокрема висновках авторознавчої та психологічної експертиз. Показання свідків братів ОСОБА_9, покладені в основу вироку, судом не перевірялися. Не дано аналізу факту не пред’явлення суду речових доказів, що значаться по матеріалах справи.

Засуджений ОСОБА_6 в апеляції вважає вирок незаконним, мотивуючи тим, що під час досудового та судового слідства допущені порушення вимог КПК України (1001-05) . Вказує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження його вини за ч.2 ст. 121 КК України, просить вирок скасувати.

Адвокат ОСОБА_2, в апеляції вказує на незаконність вироку, посилаючись на те, що вирок побудовано на доказах, добутих під час досудового слідства, які, на думку адвоката, не можна визнати належними та допустимими, оскільки протокол допиту та протокол відтворення обстановки і обставин події злочину з участю ОСОБА_7 є результатом психологічного тиску та фізичного насильства з боку працівників міліції, на що вказує висновок судово- психологічної експертизи. Судом не дано належної оцінки висновку авторознавчої експертизи. Вважає, що в матеріалах справи не міститься будь-яких доказів про причетність ОСОБА_7 та ОСОБА_6 до вчинення злочину. Просить вирок скасувати, а провадження по справі закрити.

В апеляції засуджений ОСОБА_7 зазначає, що докази на яких базується вирок суду добуті в результаті застосування до нього недозволених методів слідства. Просить скасувати вирок, оскільки висновки суду, викладені у ньому, не відповідають фактичним обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка підтримала апеляцію прокурора Київського району та потерпілого і вважала безпідставними апеляції засуджених та в їх інтересах захисників, позицію потерпілого ОСОБА_8 та його представника ОСОБА_5 на підтримання принесеної ним та прокурором апеляцій, їх міркування про відсутність підстав для задоволення апеляцій засуджених і їх захисників, пояснення засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7, в їх інтересах захисників ОСОБА_3, ОСОБА_2, про скасування вироку як незаконного та необґрунтованого та закриття провадження по справі, провівши часткове судове слідство, допитавши свідків, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляції прокурора, засуджених, їх захисників не підлягають до задоволення, а апеляцію потерпілого необхідно частково задовольнити, виходячи з наступного.

Сформульовані у вироку висновки про винність засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, що спричинило смерть потерпілого, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені дослідженими в судовому засіданні і викладеними у вироку доказами, яким суд дав оцінку.

Так, свідки ОСОБА_25, ОСОБА_10, ОСОБА_11, допитані судом першої інстанції, хоч і не були беспосередніми свідками вчинення злочину, однак свідчать про те, що засуджені ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в час скоєння злочину перебували поряд з військовою частиною та відлучалися із свята з нагоди дня народження. Крім того, вказують і на мотив злочину, оскільки саме засуджені були прямо зацікавленні у збереженні майна на території військової частини де саме вони проводили демонтаж і заробляли на цьому кошти. Поведінка потерпілого ОСОБА_8, який знаходився на території частини та ламав рештки будівельних матеріалів суперечила інтересам засуджених, тому останні і вирішили провчити потерпілого.

Про проведення демонтажу засудженими стверджують свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12(а.с.199,т.5), ОСОБА_9, ОСОБА_13, останні показали, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були у них бригадирами. Не заперечував цього і засуджений ОСОБА_7 під час допиту його як підозрюваного та підсудного ( а.с.151,т.1,242,т.5). Так, він пояснює, що почувши стукіт в цей вечір з вказаної території, ОСОБА_6 припустив, що хтось може скоювати крадіжку, а в того на території зберігалася цегла, тому разом пройшли до КПП.

Як вбачається з протоколу допиту як підозрюваного ОСОБА_6 від 16 жовтня 2005 року з участю захисника ОСОБА_14, дослідженого під час часткового судового слідства, почувши, що з території військової частини доноситься стук, він з ОСОБА_7 пішли різними дорогами до військової частини. Потім його покликав ОСОБА_7, підійшовши до нього, побачив на землі незнайомого закровавленого чоловіка ( а.с. 246,т.1).

Аналіз наведених показань свідчить, що при прийнятті засудженими рішення щоб йти на територію військової частини визначальним було те, що звідти доносився стукіт та припущення про можливу крадіжку. Сукупність зібраних у справі доказів дає підстави стверджувати, що стук створював саме ОСОБА_8 Тому показання ОСОБА_7, що він побачив як той ламає рештки будівельних матеріалів повністю укладаються в логічний ланцюг мети приходу як його так і ОСОБА_6 на цю територію, до того ж там знаходилося 400 штук цегли, належної ОСОБА_6, що засуджені не оспорювали під час часткового судового слідства. Оскільки поведінка потерпілого суперечила інтересам засуджених, внаслідок чого було здійснено його побиття.

Версія засуджених зводиться до того, що вони випадково побачили ОСОБА_8 побитим. Однак вона є логічно не завершеною. Оскільки вони не зясовують у нього хто його побив, не перевіряють своєї підозри про крадіжку, і водночас припиняють пошук осіб, які створювали стук та щось ламали, тобто не реалізовують мету свого приходу.

Суд правильно послався у вироку на показання свідків ОСОБА_13, які перевірені в ході часткового судового слідства, вони не містять істотних розбіжностей, відповідають іншим об’єктивним доказам у справі, рішення суду про покладення зазначених показань в основу вироку є обґрунтованими.

Зміст розмови засуджених з ОСОБА_13 свідчить, що до нього ОСОБА_7 в ніч на 27 вересня 2005 року звертався двічі, перший раз довідатися що з потерпілим, другий раз перенести того за межі військової частини.

При допиті як обвинуваченого 31 жовтня 2005 року ОСОБА_7 в присутності захисника ОСОБА_15 підтвердив, що в цей вечір, тобто 26 вересня 2005 року, він з ОСОБА_6 вже ходили на територію військової частини, що дає колегії суддів підстави стверджувати, що засуджені неодноразово ходили на територію військової частини. Ці показання засудженого повністю узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_13, дані ним як під час досудового, так і часткового судового слідства, які по суті є сталими та послідовними.

Свідок ОСОБА_13 стверджує, що вночі до нього прийшли ОСОБА_7 та ОСОБА_6, останній сказав, щоб він пішов на територію військової частини, де буде лежати чоловік і прохати про допомогу. Потрібно дізнатися що у нього болить, при цьому не показувати обличчя. ОСОБА_13 виконав вказівку ОСОБА_7 та довідався від потерпілого, що його побили. При цьому ОСОБА_8 не пояснив хто саме.

Після перенесення потерпілого свідками братами ОСОБА_13 за межі території військової частини, ОСОБА_6 дав ОСОБА_13 свій мобільний телефон і сказав, щоб той викликав швидку допомогу тільки з цього телефона за номером 003, і ні до кого не ходив, після чого щоб викинув чіп.

Зранку 27 вересня 2005 року до нього прийшов ОСОБА_7 і повідомив, що зараз приїде міліція та швидка медична допомога тому ОСОБА_13 потрібно залишити с.Супрунівку та виїхати за місцем їх проживання до Сумської області. Ці обставини ОСОБА_13 підтвердив і в ході очної ставки з ОСОБА_7 4 жовтня 2005 року та при допиті його 6 жовтня 2005 року (а.с.18-20,т.2).

В цей же день ОСОБА_7 зателефонував свідкам ОСОБА_13 і повідомив, що потерпілий помер і їм необхідно їхати на автовокзал м. Полтави. Тут відбулася зустріч братів ОСОБА_13 з ОСОБА_6, який передав гроші за виконану роботу, що ним не заперечується. При цьому вказав, щоб ОСОБА_13 викинув сім-картку зі свого мобільного телефону, що той зробив.

Колегія суддів констатує, що при з’ясуванні вказаних обставин у свідків засуджені мали адекватну і належну можливість оспорити показання свідків братів ОСОБА_13 та задати їм запитання в суді апеляційної інстанції.

Отже, встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6, маючи реальну можливість викликати швидку медичну допомогу як з мобільного, так і з стаціонарного телефону її не викликали, більше того, останній розпорядився викликати швидку допомогу лише після того як брати ОСОБА_13 винесуть ОСОБА_8 з території військової частини і покладуть на вулиці неподалік КПП, тобто поза її межами, з метою надання допомоги потерпілому вони не повідомили про цей факт нікого із присутніх гостей на святі.

Доводи засуджених про те, що винесення потерпілого з території колишньої військової частини було зумовлено сприянням під’їзду карети швидкої медичної допомоги, виклик якої не був здійснений внаслідок надання свідку спотвореного номеру телефону є нелогічними та спростовують їх твердження про намір викликати швидку медичну допомогу. Тим більше, що згідно з показаннями ОСОБА_7 він пішов зі свята приблизно о 3год. 30 хв., а близько 7 год. ранку знову зайшов до братів ОСОБА_13 та поцікавився потерпілим, які повідомили про неприїзд швидкої медичної допомоги. За цих обставин його дії були зведені до виклику таксі, щоб їхати додому ( а.с. 48 зв.т.6), що свідчить про суперечливість їх показань.

Засуджені уникали безпосереднього контакту з потерпілим, щоб унеможливити викриття їх у вчиненні злочину самим потерпілим. Так, перебуваючи, за їхньою версією, біля нього випадково, самі не запитали що в нього болить, а спрямували з’ясувати це ОСОБА_13, застерігаючи того не показувати обличчя, що дає підстави для висновку перевірити в такий спосіб здатність викриття їх у вчиненні злочину самим потерпілим.

Аналіз поведінки засуджених свідчить про прагнення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 виключити свою причетність до спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому та до території де вони займалися демонтажем будівель.

ОСОБА_7 під час відтворення обстановки і обставин події злочину, проведених з участю понятих, судово-медичного експерта, статиста, експерта - криміналіста, відтворюючи обставини вчиненого, наводив такі дані щодо своєї участі та ОСОБА_6, якими по суті викривав як самого себе, так і ОСОБА_6 у вчиненні злочину. Зокрема, під час досудового слідства він вказував на такі деталі, які могли бути відомі тільки їм при вчиненні злочину, а саме, на рухи та положення потерпілого після нанесення ударів ОСОБА_6 Так, ОСОБА_7 вказує, що після нанесення ударів палицею ОСОБА_6 потерпілий відразу впав, показує в якій позі знаходився. Як вбачається з матеріалів справи при побитті ОСОБА_8 засуджені діяли узгоджено, кожен з них безпосередньо виконував діяння, що повністю чи частково утворює об’єктивну сторону складу злочину.

В ході цієї слідчої дії на запитання судово-медичного експерта ОСОБА_16, який є незацікавленою особою у справі, факт присутності його при проведенні названої слідчої дії підтверджується демонстрацією відеозапису, переглянутого в апеляційній інстанції, ОСОБА_7 пояснив, що потерпілий після нанесення ним ударів не падав, а коли ОСОБА_6 бив палицею він відразу впав (а.с.26-27, т.2).

Колегія суддів вважає, що дані питання не могли передбачити працівники міліції, а відтак навіяти розповідь ОСОБА_7 З відеозапису видно, що ОСОБА_7 активно керував діями статиста (а.с. 26, т.2). За таких обставин висновок суду першої інстанції про добровільність та достовірність показань ОСОБА_7 під час відтворення обстановки та обставин події злочину є правильним.

Фактичні обставини справи, викладені в показаннях ОСОБА_7 під час досудового слідства щодо нанесення ним спільно з ОСОБА_6 ударів з зазначенням конкретних знарядь злочину, а саме, палиці, кувалди, локалізації тілесних ушкоджень в потерпілого, прямо викривають як його самого, так і ОСОБА_6 у заподіянні групою осіб умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_8 і узгоджуються з висновками судово-медичних експертиз.

За цими висновками на трупі виявлені забійні рани: в лобній області з правої сторони на рівні лобного бугра; тім’яній області зліва; в центрі тім’яної області; потиличній області з правої сторони; субарахноідальний крововилив з нечіткими контурами на межі лобно –тім’яної області з правої сторони, в лобній долі правої півкулі, на базальній поверхні скроневої долі лівої півкулі, на базальній площі скроневої долі правої півкулі, на задній поверхні правої півкулі мозочка; забита рана на підборідді зліва; рана слизової оболонки переддвер’я рота в проекції відсутніх 5-6 зубів на нижній губі зліва; косо поперечний перелом нижньої щелепи зліва на рівні відсутніх 5-6 зубів, утворилися від не менше 5-ти кратної дії тупого предмета з обмеженою контактуючою поверхнею з гранями, що утворюють ребро, застосованого з великою силою прикладення. На предметі, яким є дерев’яна палиця (брусок), виявлений на місці події, і в ранах наявні сліди фарби ( а.с.80-81 т.2).

Смерть ОСОБА_8 настала внаслідок тупої черепно-мозкової травми, яка супроводжувалась крововиливом під оболонку речовини головного мозку. Тупа черепно-мозкова травма з крововиливом під оболонку речовини головного мозку, як правило, супроводжується так званим світлим проміжком часу, в період якого потерпілі можуть здійснювати активні дії, кликати на допомогу, (а.с.79-80,87 т.2).

В апеляціях засуджених та їх захисників вказується на недопустимість такого доказу як протоколу відтворення обстановки та обставин події злочину з участю засудженого ОСОБА_7 від 1 жовтня 2005 року в зв’язку з тим, що під час проведення цієї слідчої дії він продовжував відбувати адміністративний арешт і відповідно до висновку судово-психологічної експертизи його поведінка в процесі відтворення обстановки та обставин події злочину є властивою для особи, яка формує свої повідомлення, слідуючи не власній внутрішній моделі відтворюваних подій.

Між тим, з матеріалів справи вбачається, що 1 жовтня 2005року о 15.30 год. щодо ОСОБА_7 було складено протокол про затримання як особи підозрюваної у вчиненні злочину. В цей же день, перед допитом йому було роз’яснено процесуальні права, насамперед право на захист. Однак він добровільно відмовився від участі у справі захисника, про що свідчать два власноручні записи (а.с.144-145,т.1), і це не суперечить вимогам ст.ст. 45, 46 КПК України, його відмова була прийнята (а.с. 150,т.1). Також йому роз’яснено право не свідчити проти самого себе, тобто були дотримані вимоги ч.3ст. 107 КПК України (а.с.142, 143 т.1).

Протокол допиту його як підозрюваного розпочато о 15год.55хв.(а.с.151-154,т.1). Відтворення обстановки та обставин події злочину відбулося в період часу з 17.04 до 17.20.год.(а.с.24-28,т.2). Тому посилання захисника в інтересах засудженого ОСОБА_7 на штучне створення органами досудового слідства з одного доказу двох, а саме, протоколу допиту ОСОБА_7 як підозрюваного та проведення з його участю відтворення обстановки та обставин події злочину не грунтується на матеріалах справи. Тим більше, що за змістом ст. 194 КПК України відтворення обстановки і обставин події охоплює три відокремлені слідчі дії: слідчий експеримент, перевірку показань на місці та реконструкцію.

11 жовтня 2005 року ОСОБА_7 заявив про бажання мати захисника з моменту розгляду в суді подання про обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та власноручно написав заяву аналогічного змісту (а.с. 159, 161, 164 т.1). З огляду на це, доводи захисника та засудженого ОСОБА_7 про порушення його права на захист в цей період часу не відповідають зібраним у справі даним. В матеріалах справи міститься ордер адвоката ОСОБА_15 за №8926 від 3 жовтня 2005 року без зазначення номера та дати укладення угоди на право ведення захисту ОСОБА_7 (а.с.165,т.1).

На підставі постанови про допуск захисника до участі в справі 11.10.2005 року ОСОБА_15 допущений до участі в цій справі як захисник ОСОБА_7 (а.с.166,т.1). В цей же день з 17год.05хв. захисник брав участь у розгляді вказаного подання в суді першої інстанції (а.с.23 матеріал про обрання запобіжного заходу), що досліджено в ході часткового судового слідства.

В період часу з 3 по 11жовтня 2005 року окрім пред’явлення в судовому засіданні ОСОБА_7 обвинувачення за ч.2 ст. 121 КК України без участі захисника, яке в подальшому перепред’явлено(а.с. 21-22,т.4) слідчі дії з ним не проводилися.

Перевірка наведених даних щодо допустимості його зізнання свідчить, що сам по собі факт відмови ОСОБА_7 як підозрюваного від власного зізнання, яке він зробив під час допиту не є причиною для визнання незаконним джерела в якому було зафіксовано це зізнання. Тим більше, що його зізнання підтверджуються сукупністю інших доказів.

Згідно з показаннями ОСОБА_6 після події злочину він переховувався від органів слідства, оскільки боявся, що його підозрюють у спричиненні тілесних ушкоджень потерпілому ( а.с.247 зв. т.1). При затриманні 15 жовтня 2005 року видав працівникам міліції пакет з документами на право володіння житлом у м.Полтаві, довіренність на право представляти інтереси по продажі частини домоволодіння, а також на право розпоряджатися автомобілем, тощо(а.с.253,т.1) що дотично вказує на його причетність до вчинення злочину, оскільки непричетна до злочину особа - ОСОБА_17, виявивши зранку 27 вересня 2005 року труп ОСОБА_8 зателефонував в міліцію (а.с.101,т.1). Тому наступні дії ОСОБА_6 стосовно переоформлення нерухомості та транспортного засобу свідчать про усвідомлення ним розкриття злочину, вирішення питання про забезпечення цивільного позову, шляхом накладення арешту на належне йому майно.

З матеріалів справи видно, що неодноразові вимоги місцевого суду спрямовані до Київського РВ ПМУ ГУМВС України в Полтавській області про направлення для огляду в судовому засіданні речових доказів, чоловічих туфлів (черевиків) ОСОБА_6, вилучених на підставі протоколу огляду від 13 жовтня 2005 року залишилися без виконання.

На виконання судового доручення колегії суддів апеляційного суду вони доставлені та у відповідності до вимог ст. 313 КПК України оглянуті під час часткового судового слідства. ОСОБА_6 не заперечував належність цього взуття йому, стверджуючи, що сліди крові на ньому могли утворитися коли він знаходився біля ОСОБА_8

Між тим, сліди крові наявні не лише на туфлях, а й на штанах де вони розміщуються на висоті від 7,5 см до 22,0 см від нижнього краю на площі близько 16,0 на 7,0 см (а.с.134,т.2), що виключає випадковість їх отримання.

В ході часткового судового слідства при огляді чоловічих штанів з джинсової тканини з етикеткою "DIFFER"видно, що вони повністю відповідають зображенню на фототаблиці, опису їх в протоколі огляду, щодо кольору, виду тканини, типу етикетки та довжини штанів -114 см, що оспорюється ОСОБА_6, хоча протягом досудового та судового слідства він ніколи не заперечував належність вказаних штанів йому.

Твердження захисників про відсутність на літніх чоловічих туфлях слідів крові з посиланням на протокол огляду, не відповідають матеріалам справи, оскільки протокол огляду від 13 жовтня 2005 року, складений відповідно до вимог ст. 191 КПК України, таких даних про чоловічі туфлі бежевого кольору, не містить (а.с.56,т.1).

Не ґрунтуються на матеріалах справи і твердження про те, що слідчий ОСОБА_26 в судовому засіданні свідчив про відсутність будь-яких ознак забруднення на вилучених туфлях ОСОБА_6(а.с.210-212,т.5).

З показань свідка ОСОБА_18, даних в суді першої інстанції вбачається, що працівники міліції в ОСОБА_19 з якою ОСОБА_6 проживав в фактичному шлюбі, оглядали багато речей, однак вилучили туфлі і джинси (а.с.208,т.5). Факт вилучення слідчим серед наявного одягу і взуття, саме цих речей свідчить про те, що ці предмети зберегли на собі сліди злочину.

Як убачається зі справи чоловічі туфлі, джинси ОСОБА_7 та ОСОБА_6 приєднані до справи з дотриманням порядку, передбаченого як ст. 79 КПК України (а.с.48,т.2), так і порядку виявлення та виїмки зазначених доказів.

Відповідно до висновку судово-імунологічної експертизи № 1800 від 26.11.2005 року в наданих на дослідження черевиках ОСОБА_6, джинсах ОСОБА_7, і джинсах ОСОБА_6 наявні сліди де виявлена кров (а.с.133-137, т.2).

З висновків комплексних судово-медичних імунологічних та судово-медичних молекулярно-біологічних експертиз ( ДНК) за №12-548 та №12-552 від 14.03.2007р. випливає, що генетичні ознаки слідів крові на черевиках і на джинсах ОСОБА_6 повністю співпадають з генетичними ознаками, виявленими у зразку крові ОСОБА_4( сукупність цих генетичних ознак зустрічається у середньому у 1 з 19 трлн. осіб). Походження крові в цих слідах від ОСОБА_7 та ОСОБА_6 виключено (а.с.84-86, 94-96 т.4, з ілюстративною таблицею).

Водночас з матеріалів перевірки вбачається, що згідно з постановою судді Октябрського районного суду м.Полтави від 27 вересня 2005 року на ОСОБА_7 було накладено адміністративне стягнення у вигляді адмінарешту строком на 5 діб (а.с.28, матеріал перевірки). Дана постанова не оскаржувалася і не скасовувалася. Його явка з повинною зареєстрована в Київському РВ ПМУ УМВС України за №6030 29 вересня 2005 року (а.с.139 т.1).

З наведеного випливає, що в цей час ОСОБА_7 мав статус особи, яка відбуває адмінарешт, а відтак, його не повідомляли про права, гарантовані підозрюваному чи обвинуваченому у кримінальному процесі. Зазначена явка з повинною була предметом дослідження судово-авторознавчої експертизи.

Місцевий суд явку з повинною ОСОБА_7 не взяв до уваги як доказ на обґрунтування доведеності вини засуджених, оскільки вона добута з порушенням встановленого порядку. Висновок судово-авторознавчої експертизи є похідним від явки з повинною, а тому за таких обставин не може бути належним доказом.

За заявами засуджених та ОСОБА_12, сестри ОСОБА_7, в яких йшлося про застосування насильства та інших незаконних дій під час дізнання та досудового слідства, проведено перевірки. За результатами перевірок, здійснених прокуратурою Київського району м.Полтави не встановлено обставин, що свідчать про застосування незаконних методів дізнання та досудового слідства до ОСОБА_7 та ОСОБА_6 Внаслідок чого 25 березня 2011 року винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи.

Не доведено зазнання засудженими тілесних ушкоджень, які б викликали сумнів щодо добровільності показань підозрюваного ОСОБА_7 та інших осіб, самообмови чи обмови ОСОБА_6 з боку ОСОБА_7 і в ході судового слідства.

Так, відповідно до мотивувальної частини висновку судово- медичної експертизи ОСОБА_6 як підекспертний скарг не предявляє, заявив, що йому тілесних ушкоджень ніхто не наносив. За висновком експерта виявлені у нього тілесні ушкодження утворилися значно раніше подій, вказаних в постанові(а.с.58-59,т.2).

Допитаний в судовому засіданні як свідок ОСОБА_20 пояснив, що відбував з ОСОБА_7 в одній камері адмінарешт. На його прохання повідомляв дружину про необхідність вирішення питання про укладення угоди з адвокатом, оскільки той почував себе погано, говорив, що бють. Проте дані обставини не можна визнати достовірними, бо відбування свідком адмінарешту документально не підтверджується. Більше того, в показаннях свідка і ОСОБА_7 є суперечності. Зокрема, свідок вказує, що в засудженого синяків, слідів побоїв не було, що підтверджується даними, які містяться у висновку судово-медичної експертизи (а.с.65,т.2), а ОСОБА_7 посилається на припухлість в ділянці обличчя. На даний час усунути їх неможливо, оскільки відповідна документація знищена за сплином строків зберігання.

Отже, доводи засуджених та їх захисників не знайшли свого підтвердження.

Пояснення експерта ОСОБА_21 під час судового слідства в суді першої інстанції зводяться до того, що безпосередньо під час слідчої дії на ОСОБА_7 з боку слідчого тиску не було. Обставини та обстановку події він відтворював не самостійно не внаслідок здійснення на нього тиску, а тому що у його свідомості не було цілісної моделі відтворюваних подій. Під час слідчої дії реакція ОСОБА_7 на відеозапису та при спілкуванні з ним була не природною, оскільки для людини будь-яка слідча дія це вже стресова подія, своєрідний тиск, але не з юридичної точки зору, а з психології самої людини з якою проводять слідчу дію. Тому поведінка ОСОБА_7 при проведенні слідчих дій для нього є неприродною із невимушеним тиском (а.с.96,т.6).

Показання потерпілого ОСОБА_4 про те, що поїздка батька на територію військової частини була зумовлена необхідністю набрати попелу немає правового значення. Тому твердження захисників засуджених в цій частині не заслуговують на увагу.

Таким чином, висновки суду про доведеність вини засуджених у вчиненні зазначених у вироку злочинних дій є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на зібраних у справі доказах.

Отже, наведені в апеляціях доводи захисників та засуджених про те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не вчиняли злочину стосовно ОСОБА_8 і, що суд необґрунтовано їх засудив є безпідставними й спростовуються зібраними у справі доказами.

В результаті оцінки сукупності здобутих у справі доказів, суд дії ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відповідно до встановлених фактичних обставин справи правильно кваліфікував за ч. 2 ст. 121 КК України.

Даних про те, що у справі допущені порушення кримінально –процесуального законодавства, які б могли бути підставою для скасування вироку, колегією суддів не встановлено.

При обранні покарання винним суд першої інстанції, виходячи із загальних засад призначення покарання, передбачених ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України класифікується як тяжкий, дані, що характеризують особу кожного із засуджених, обставини, які обтяжують покарання.

Зважаючи на наведене, суд першої інстанції призначив засудженим покарання, яке є необхідним й достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів. Доводи апеляції прокурора та потерпілого про постановлення нового вироку та призначення більш суворого покарання не відповідають вимогам ст. ст. 375, 400 КПК України.

Стосовно вирішення судом цивільного позову, то в цій частині вирок суду необхідно змінити та збільшити розмір моральної шкоди до 50 000грн.(а.с. 1-2,т.3), оскільки судом першої інстанції недостатньо враховано, що потерпілому внаслідок втрати батька