колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:

Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_5 на вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 листопада 2010 року,

Вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 листопада 2010 року

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с. Хотуничі Щорського району Чернігівської області, українець, громадянин України, з середньою спеціальною освітою, не працюючий, не одружений, раніше не судимий, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2,

засуджений за частиною 1 статті 286 КК України до обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

На підставі статті 75 КК України, ОСОБА_5 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.

Постановлено стягнути з засудженого на користь потерпілої ОСОБА_6 2135 грн. 93 коп. у відшкодування матеріальної шкоди та 40 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь Ніжинської центральної районної лікарні 4247 грн. 41 коп. у відшкодування витрат на лікування потерпілої від злочину ОСОБА_6

Питання про речові докази вирішено відповідно до статті 81 КПК України.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави судові витрати за проведення експертизи технічного стану транспортного засобу у розмірі 600 грн. 96 коп. та автотехнічної експертизи обставин та механізму ДТП у розмірі 1857 грн. 60 коп.

Запобіжний захід ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили, залишено у вигляді підписка про невиїзд.

Вироком суду ОСОБА_5 визнаний винним у тому, що він

29 грудня 2009 року, близько 07 години 40 хвилин, керуючи автомобілем марки "ГАЗ-3307", державний номерний знак НОМЕР_1, який належав ОСОБА_7, та рухаючись по вулиці Леніна в с. Вертіївка Ніжинського району в напрямку до м. Ніжина, на перехресті з вулицею Польовою здійснив наїзд на пішоходів ОСОБА_6 та ОСОБА_8, грубо порушивши при цьому п.12.3 ПДР України (1306-2001-п) , а саме, при виникненні перешкоди, яку він об’єктивно спроможний був виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки або безпечного для інших учасників руху об’їзду перешкоди.

В результаті ДТП ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження, що потягли за собою тривалий, більше 21-го дня, розлад здоров’я і які не являються небезпечними для життя та відносяться до категорії середньої тяжкості.

В апеляції засуджений ОСОБА_5, не оспорюючи фактичні обставини справи, доведеності його вини в інкримінованому злочині, кваліфікацію дій, просив вирок суду змінити, пом’якшивши призначене судом покарання, визначивши його без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Також просив зменшити стягнутий судом розмір у відшкодування завданої потерпілій моральної шкоди.

В обґрунтування доводів апеляції вказав, що суд призначаючи додаткову міру покарання не врахував його особу, зокрема відсутність адміністративних стягнень та професія водія є єдиним джерелом для існування. При вирішенні цивільного позову в частині стягнення немайнової шкоди суд належним чином не мотивував її розмір.

В поданих запереченнях на апеляцію засудженого ОСОБА_5 потерпіла ОСОБА_6 вказала, що визначена судом сума у відшкодування їй моральної шкоди є помірною, оскільки вона отримала тілесні ушкодження, які потягли за собою душевні страждання та порушення нормальних життєвих зв’язків.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який вважав вирок суду законним та обґрунтованим, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені в апеляції, колегія суддів підстав для задоволення апеляції засудженого не знаходить.

Висновки суду першої інстанції про винність ОСОБА_5 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, внаслідок якого ОСОБА_6 було заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження, обґрунтовані доказами, що об’єктивно досліджені і оцінені судом.

За встановлених фактичних обставин справи, дії засудженого правильно кваліфіковані за частиною 1 статті 286 КК України.

Як роз’яснено у пункті 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" (v0014700-05) (Із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 19 грудня 2008 р. (v0018700-08) ), у кожному випадку призначення покарання за частинами 1, 2 статті 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання — позбавлення права керувати транспортними засобами.

За змістом санкції частини 1 статті 286 КК України додаткова міра покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами є альтернативною.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, при вирішенні питання призначення додаткової міри покарання, обґрунтовано прийшов до висновку про необхідність позбавлення ОСОБА_5 права керувати транспортними засобами.

За змістом статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я.

Відповідно до висновків судово-медичної експертизи у потерпілої ОСОБА_6 мались тілесні ушкодження, які могли виникнути в строк і при обставинах дорожньо-транспортної пригоди та відносяться до категорії середнього ступеню тяжкості, за ознакою розладу здоров’я строком понад 21 день (а. с. 27-29).

Отже місцевим судом правильно встановленні фактичні обставини справи, що внаслідок винних дій ОСОБА_5 потерпілій були завдані душевні страждання, в зв’язку із ушкодженням її здоров’я.

Вирішуючи питання про визначення розміру грошового відшкодування потерпілій немайнової шкоди, суд першої інстанції, у відповідності з вимогами статті 23 ЦК України, врахував глибину душевних страждань ОСОБА_6, вимоги розумності і справедливості, показання засудженого в судовому засіданні, який не заперечував проти задоволення позову потерпілої, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Порушень вимог кримінально-процесуального та кримінального закону, які були б безумовною підставою для скасування чи зміни постановленого у справі рішення, не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 365, 366, 377, 379 Кримінально-процесуального кодексу України, колегія суддів,

Апеляцію засудженого ОСОБА_5, залишити без задоволення.

Вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від

25 листопада 2010 року, щодо ОСОБА_5, залишити без зміни.