2а-14646/09/2670 Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість - 05.02.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2012 у справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Компанія «МАКС» до ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ПП «Компанія «МАКС» звернулось до суду першої інстанції із позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва від 16.10.2009 №0002522310/0, від 16.10.2009 №0002532310/0, від 19.01.2010 №0002522310/1 та від 19.01.2010 №0002532310/1.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2012 позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Державною податковою інспекцією у Святошинському районі міста Києва проведено планову виїзну перевірку приватного підприємства «Компанія «МАКС» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2006 по 30.06.2009.

За наслідками перевірки державною податковою інспекцією у Святошинському районі міста Києва складено акт від 05.10.2009 №210/23-80/30180333, в якому зафіксовано порушення приватним підприємством «Компанія «МАКС» пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 та підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження позивачем податку на прибуток на суму 58 410,00 грн.

Окрім того, перевіркою встановлено порушення позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість на суму 46 727,00 грн.

На підставі акту перевірки від 05.10.2009 №210/23-80/30180333 державною податковою інспекцією у Святошинському районі міста Києва прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 16.10.2009 №0002522310/0, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 87 615,00 грн., у тому числі: 58 410,00 грн. - основний платіж, 29 205,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

від 16.10.2009 №0002532310/0, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 70 090,50 грн., у тому числі: 46 727,00 грн. - основний платіж, 23 363,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

За наслідками процедури апеляційного узгодження податкового зобов'язання податковою інспекцією у Святошинському районі міста Києва прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.01.2010 №0002522310/1 та від 19.01.2010 №0002532310/1, якими суму податкових зобов'язань не змінено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що податковим органом не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що угоди позивача з ТОВ «ІНТЕРТЕХНО» та ТОВ «КАТКО» є фіктивними, первинні документи, що посвідчують угоди, також є нікчемними, а тому спірне податкове повідомлення рішення прийняте ним правомірно.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, що підтверджується наступним.

Відповідно до матеріалів справи, ТОВ «ІНТЕРТЕХНО» та ТОВ «КАТКО» на момент складання податкових накладних були зареєстровані як платники податку на додану вартість, що не оспорюється відповідачем.

На підтвердження реальності господарських операцій між приватним підприємством «МАКС» та товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРТЕХНО» позивачем надано суду: договір купівлі-продажу від 06.05.2008 №б/н; видаткові накладні; рахунки-фактури; податкові накладні; виписки з банківських рахунків.

На підтвердження реальності господарських операцій між приватним підприємством «МАКС» та товариством з обмеженою відповідальністю «КАТКО» позивачем надано суду: договір купівлі-продажу від 03.09.2007 №б/н; видаткові накладні; рахунки-фактури; податкові накладні; виписки з банківських рахунків. Також позивачем було надано книгу реєстрації довіреностей, а також договори оренди приміщень та транспортних засобів на підтвердження реальності господарських операцій підприємства з товариством з обмеженою відповідальністю «КАТКО».

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачано тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Отже, позивачем доведено факт реального здійснення господарських операцій, що надає йому право на формування податкового кредиту.

Згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Виходячи із вищезазначених обставин справи, а також з того, що санкції є похідними від учинення нікчемного правочину, у даному випадку вони не можуть бути застосовані через недоведеність направленості спірних договорів на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не порушено вимог пп. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

Крім того, згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що під терміном "валові витрати виробництва та обігу" - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно з абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як вбачається з наявних у справі доказів, позивач сплатив вартість робіт згідно Договорів, що підтверджується банківськими виписками.

Податковим органом не надано доказів невиконання позивачем перед ТОВ «ІНТЕРТЕХНО» та ТОВ «КАТКО» зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснив розрахунок з ТОВ «ІНТЕРТЕХНО» та ТОВ «КАТКО» в безготівковій формі, а тому у відповідності до зазначеної вище норми отримав право на збільшення валових витрат.

Таким чином, у відповідача відсутні належні правові підстави для висновку про порушення позивачем вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З приводу доводів апеллянта про те, що постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29.04.2009 №2а-175-09 було визнано недійсними установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРТЕХНО» з 19.07.2007, а також всі первинні документи з моменту їх складання, колегія суддів зазначає наступне.

За наслідками апеляційного оскарження товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРТЕХНО» постанови Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29.04.2009 №2а-175-09, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2009 в адміністративній справі №2а-175/09 постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29.04.2009 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.02.2012 провадження у відповідній адміністративній справі закрито у зв'язку з ліквідацією відповідача.

За таких обставин, постанова Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29.04.2009, якою було визнано недійсними установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРТЕХНО» з 19.07.2007 та первинні документи скасована, нового рішення за результатами нового розгляду справи по суті спору не винесено.

Враховуючи, що судове рішення на якому базувалися висновки акту перевірки від 05.10.2009 №210/23-80/30180333 щодо неправомірності включення приватним підприємством «МАКС» до складу податкового кредиту та валових витрат сум по господарським операціям з товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРТЕХНО», не набрало законної сили та було скасоване ще до моменту складення зазначеного акту та винесення спірних податкових повідомлень-рішень, відповідні висновки державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва є необґрунтованими та протиправними.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалене законенне та обгрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального і процессуального права.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.