Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.,

Суддів: Мороза В.Ф.,

Голяшкіна О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2015 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування рішень, -

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив скасувати: вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 21 липня 2014 року № Ф-0021631701; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 21 липня 2014 року № 00211671701; податкове повідомлення-рішення від 27 травня 2014 року № 0011511701.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2015 року, позов задоволено: скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 21 липня 2014 року № Ф-0021631701; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 21 липня 2014 року № 00211671701; податкове повідомлення-рішення від 27 травня 2014 року № 0011511701.

У поданій касаційній скарзі податковий орган, із посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_2 у період з 01 січня 2011 року по 31 березня 2011 року перебував на спрощеній системі оподаткування; у період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2013 року здійснював підприємницьку діяльність на загальній системі оподаткування за видом діяльності: виробництво металевих дверей і вікон, ремонт і технічне обслуговування готових металевих виробів, неспеціалізована оптова торгівля. Як платник податків позивач перебував на обліку у відповідача.

Посадовими особами Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області проведена документальна планова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 вимог податкового, валютного та іншого законодавства в період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року.

Результати зазначеної перевірки оформлені актом від 30 квітня 2014 року № 1050/20-34-17-01-07/НОМЕР_2, згідно з висновками якого позивачем допущені наступні порушення:

- пункту 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України;

- підпункту 7.1.5 пункту 7.1 статті 7, статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Підставою для зазначених висновків стало твердження податкового органу про те, що під час перевірки не знайшло підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними документами зняття грошових коштів з розрахункового рахунку позивача для виплати заробітної плати найманим працівникам.

Викладене потягнуло висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу витрат, безпосередньо пов'язаних із одержанням доходу, сум виплаченої заробітної плати найманим працівникам (сума відхилення 68840,61 грн.), що, відповідно, вплинуло на формування суми оподатковуваного доходу.

На підставі зазначеного акта перевірки податковим органом донараховано позивачу податку з доходу фізичних осіб на суму 10326,09 грн. і єдиного соціального внеску на суму 31833,85 грн.

За результатами перевірки відповідачем прийняті:

вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 30 квітня 2014 року № Ф-0021631701 на суму 31833,85 грн.;

податкове повідомлення-рішення від 27 травня 2014 року № 0011511701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 12907,61 грн. з яких: 10326,09 грн. - за основним платежем; 2581,52 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

рішення про застосування штрафних санкцій та донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 27 липня 2014 року № 0021671701, яким позивачеві нараховані штрафні санкції з єдиного внеску в розмірі 2517,34грн.

За наслідками адміністративного оскарження податковим органом скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 30 квітня 2014 року № Ф-0021631701 та винесено нову вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 21 липня 2014 року № Ф-0021631701 на суму 30369,47 грн.

Вважаючи зазначені рішення протиправними, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що фактичні обставини об'єктивно відображають здійснення позивачем виплат по заробітній платі, що свідчить про правомірність формування позивачем валових витрат та суми оподатковуваного доходу.

Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України "Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування" встановлено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно з пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Так, відповідно до положень пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема, з прямих витрат на оплату праці (пункт 138.8 статті 138 Податкового кодексу України).

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частинами третьою-п'ятою цієї ж статті передбачено, що інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

При цьому, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (z0168-95) , облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку. Із наведеного визначення вбачається, що розрахунково-платіжні відомості на виплату заробітної плати є обліковими регістрами.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, у відповідності з розрахунково-платіжними відомостями позивачем нараховувалась та виплачувалась заробітна плата: у січні-квітні 2011 року трьом найманим працівникам (ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5.); у травні 2011 року - травні 2013 року - чотирьом робітникам (ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6.); у червні 2013 року - серпні 2013 року - сімом робітникам (ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9); у серпні-грудні 2013 року - шістьом робітникам (ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9).

Вказані відомості складені на кожну виплату авансу, заробітної плати, компенсаційних виплат. У кожній відомості є особистий підпис працівника, що засвідчує факт отримання грошових коштів.

Факт оплати позивачем праці найманих працівників також підтверджують податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1 ДФ): за І квартал 2011 року в сумі 12294,69грн.; за ІІ квартал 2011 року в сумі 8322,74 грн.; за ІІІ квартал 2011 року в сумі 8194,59 грн.; за VI квартал 2011 року в сумі 6182,00 грн.; за І квартал 2012 року в сумі 6534,00 грн.; за ІІ квартал 2012 року в сумі 6694,00 грн.; за ІІІ квартал 2012 року в сумі 6930,00 грн.; за VI квартал 2012 року в сумі 28949,78 грн.; за І квартал 2013 року в сумі 53444,13 грн.; за ІІ квартал 2013 року в сумі 52601,57 грн.; за ІІІ квартал 2013 року в сумі 71801,15 грн.; за VI квартал 2013 року в сумі 35842,67 грн.

Також колегія суддів бере до уваги, що, як зазначено в акті перевірки, під час проведення перевірки правильності нарахування єдиного внеску з сум заробітної плати, на які нараховується єдиний внесок, а також утримання єдиного внеску із сум заробітної плати, нарахованої особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), порушень не встановлено; податок з доходів найманих працівників утримувався за ставкою 15 відсотків та перераховувався до бюджету своєчасно у повному обсязі.

Враховуючи викладені норми чинного на момент виникнення спірних відносин законодавства та обставин справи, колегія суддів погоджується з висновками судів про правомірність формування позивачем показників валових витрат, що свідчить про протиправність оскаржуваних рішень митного органу та наявність підстав для їх скасування.

Доводи касаційної скарги, які дублюють висновки акту перевірки від 30 квітня 2014 року № 1050/20-34-17-01-07/НОМЕР_2, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову.

Правова оцінка встановлених обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій дана вірно, порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами не допущено, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 220-1, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку статей 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.