2а-7703/12/2070 Про скасування податкових повідомлень-рішень щодо податку на доходи фізичних осіб - 05.02.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2012р. по справі № 2а-7703/12/2070

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області Державної податкової служби треті особи Публічне акціонерне товариство "Куп'янський молочноконсервний комбінат", Товариство з обмеженою відповідальністю "МАЙРА", Товариство з обмеженою відповідальністю "АПК УЛАН"

про скасування податкових повідомлень-рішень,

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2012 року задоволено адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі- ФОП ОСОБА_3.) до Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області Державної податкової служби (далі- Куп'янська ОДПІ) треті особи Публічне акціонерне товариство "Куп'янський молочноконсервний комбінат"(далі- ПАТ "Куп'янський молочноконсервний комбінат"), Товариство з обмеженою відповідальністю "МАЙРА"(далі- ТОВ "МАЙРА"), Товариство з обмеженою відповідальністю "АПК УЛАН"(далі- ТОВ "АПК УЛАН").

Скасовано податкові повідомлення-рішення Куп"янської ОДПІ від 14.05.2012 року № 0000771700, №0000781700, № 0000791700.

Не погодившись з даною постановою суду, Куп'янська ОДПІ подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального права, просила скасувати постанову та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугувала інформація встановлена при перевірці контрагентів позивача.

Актами ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності ТОВ "АПК УЛАН" за період травень 2010 року та ТОВ «Майра» за серпень, вересень 2010 року, січень 2011 року, які виявилися в наступних ознаках: відсутність персоналу, основних фондів, відсутність за місцезнаходженням.

Апелянт зазначає, що діяльність ФОП ОСОБА_3 з зазначеними вище контрагентами була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди.

Окрім того, перевіркою встановлено, що дані Книги обліку доходів і витрат ФОП ОСОБА_3 не відповідають даним податкового обліку та даним первинних документів.

В запереченнях на апеляційну скаргу позивач, ПАТ "Куп'янський молочноконсервний комбінат" просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що по взаємовідносинам з ТОВ «Майра» та ТОВ «АПК Улан» позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми витрат по взаємовідносинам з ТОВ «Майра» та ТОВ «АПК Улан» та суми податку на доходи фізичних осіб, господарські операції були направлені на настання правових наслідків, що підтверджується доданими до матеріалів справи первинними документами.

Колегія суддів з даними висновками суду першої інстанції погоджується з наступних підстав.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Під час судового розгляду встановлено, що Куп'янською ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку позивачки з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт № 18/17-2556500046 від 13.04.2012 р. (т.1 а.с. 36-142).

На підставі зазначеного акту відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 14.05.2012 року № 0000791700, яким до позивача застосована штрафна санкція у розмірі 1531,00 грн.; № 0000781700, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 77947,11 грн., в т.ч. основний платіж 65316,67 грн., штрафні санкції 12631,44 грн.; № 0000771700, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 31295,00 грн., в т.ч. основний платіж 25036,00 грн., штрафні санкції 6259,00 грн.(т.1 а.с. 166, 169,171).

Фактичною підставою для винесення податкових повідомлень-рішень стали висновки податкового органу щодо порушення позивачем ст.ст.3,4, п.7.3. ст.7, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.185.1 ст.185, п.193.1 ст.93 ПК України; п.5.2.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ст.13 декрету КМУ "Про прибутковий податок з громадян" (13-92) , п.138.2, 138.4 ст.138, п.177.1, 177.4 ст.177 ПК України; п.п. "б"п.176.2. ст.176 ПК України.

Перевіряючи правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зазначає, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Порядок оподаткування податком на прибуток та підстави формування валових витрат платника податку, в період з 01 січня 2010 року по 31 березня 2011 року визначались Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) .

Так, згідно п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 зазначеного Закону, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат, окрім іншого, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Зокрема, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З 01 квітня 2011 року порядок формування валових витрат визнається Податковим кодексом України (2755-17) (далі- ПК України).

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 зазначеного Кодексу встановлено, що витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (2755-17) . При цьому, витрати, які не враховуються платником податку при визначенні оподатковуваного прибутку, встановлені статтею 139 Кодексу.

В свою чергу, порядок оподаткування податком на додану вартість та підстави формування податкового кредиту, в період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року визначались Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , а з 01.01.2011 р. -ПК України (2755-17) .

Відповідно до п.п.7.4.1. ст. 7 зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 14.1.181 ст.14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п.п.198.6 ст. 198 ПК України).

Під час судового розгляду встановлено, що 17.08.2010 між ТОВ "Майра"(в якості постачальника) та ФОП ОСОБА_3 (в якості покупця) укладено договір № М-1708-3-КП, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товари, визначені у р.1 договору (далі-товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар (т.2а.с.32-33).

18.01.2010 року між позивачем та ТОВ "АПК "Улан" укладено договір купівлі-продажу №У -10/01/18-2-КП, відповідно до якого продавець передає у власність покупця, а останній приймає та оплачує цукор-пісок (т.2 а.с.23-24).

На виконання умов вказаних договорів позивачу виписані податкові, видаткові накладні (а.с.38-39, т.2, 46-48,50,52,53,63,65,67,69,72,76,79,82,88,93,97).

Факт оплати товарів підтверджується копіями виписок із банку та платіжними дорученнями(т.2 а.с.41-45,54).

Перевезення товару, підтверджується приєднаними до матеріалів справи товарно-транспортними накладними (а.с.106-149, т.2).

Зберігання товару здійснювалось на орендному складі, за адресою -АДРЕСА_1, загальною площею 670 кв.м.(т.1, а.с. 192-193).

Подальша реалізація товару підтверджується наявними у матеріалах справи договором №0816050399 від 30.11.2009 року, укладеного з ПАТ "Куп'янський молочноконсервний комбінат", копії податкових накладних виписаних позивачем на адресу ПАТ "Куп'янський молочноконсервний комбінат", копії видаткових накладних та довіреностей, які підтверджують факт отримання продукції покупцями та виписки банку на підтвердження оплати за вказаним договором(а.с.9-22, т.2).

Зважаючи на вище зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо реальності вчинених господарських відносин з вище зазначеними контрагентами.

Доводи апеляційної скарги, стосовно відсутності факту реального вчинення господарських операцій за вересень 2011 року із платниками податків та зборів ТОВ «Майра», ТОВ « АПК Улан», колегія суддів вважає безпідставними з вище зазначених підстав.

Посилання апелянта на не знаходження зазначених контрагентів за юридичними адресами, відсутність офісних, складських та інших приміщень, транспортних засобів, кваліфікованого персоналу, колегія суддів вважає безпідставними та зазначає.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік(стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, перебування постачальників за юридичною адресою, від їх господарських та виробничих можливостей, а також від їх господарських взаємовідносин з іншими суб'єктами підприємницької діяльності.

Доводи апеляційної скарги, щодо порушення позивачем вимог ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 207, ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228 ЦК України, колегія суддів вважає безпідставними та зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з ч.2ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Тобто, відповідач вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав договори між позивачем та ТОВ «Майра», ТОВ « АПК Улан» недійсними, до того ж, в акті перевірки відсутні дані, які б свідчили про порушення позивачем приписів ст. 228 ЦК України. Зазначені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними.

При цьому, Цивільний кодекс України (435-15) статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочину є безпідставними.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що вище зазначені правочини відповідають положенням норм чинного законодавства України.

Щодо застосування Куп'янської ОДПІ штрафних санкцій у розмірі 1531,00 грн. за розбіжність з даними податкового обліку та даними первинних документів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в розумінні ст. 109 ПК України, дане діяння не є податковим правопорушенням.

Інші доводи апеляційної скарга правомірності висновків суду не спростовують, а тому підстави для її задоволення відсутні.

Враховуючи вище викладені обставини справи та положення правових норм, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про безпідставність прийняття податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2012 р. по справі № 2а-7703/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.