Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пшонки М.П.,

суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П.,

Євграфової Є.П., Мартинюка В.І., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до приватного підприємця ОСОБА_4, відкритого акціонерного товариства комерційний банк "Надра" (далі – ВАТ КБ "Надра") про застосування наслідків недійсного правочину, визнання договорів недійсними та за зустрічним позовом ВАТ КБ "Надра" до приватного підприємця ОСОБА_4, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ВАТ КБ "Надра" на рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 1 липня 2010 року та рішення апеляційного суду Херсонської області від 28 жовтня 2010 року,

У жовтні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вона є дружиною ОСОБА_4, який уклав з ВАТ КБ "Надра" кредитний договір на суму 59 400 доларів США, відповідно до додаткової кредитної угоди №1 від 25 липня 2007 року розмір кредиту був збільшений до 140 тис. доларів США. На забезпечення виконання цього договору укладені договори іпотеки між ОСОБА_4 та банком та поруки між ОСОБА_3 та ВАТ КБ "Надра". Посилаючись на ці обставини, позивачка просила застосувати наслідки недійсного правочину, визнати недійсними кредитний договір, договорів поруки і іпотеки, посилаючись на порушення встановленої законом форми при укладенні кредитного договору.

У лютому 2010 року ВАТ КБ "Надра" звернувся до суду із зустрічним позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки відповідачі не виконують належним чином взяті на себе зобов’язання, тому ВАТ КБ "Надра" просив стягнути з останніх солідарно утворену заборгованість у розмірі 1 197 458 грн. 45 коп. та судові витрати.

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 1 липня 2010 року позов ОСОБА_3 задоволено. Застосовано наслідки недійсного, нікчемного правочину – договору кредитної лінії від 24 квітня 2007 року, додаткової угоди №1 від 25 липня 2007 року до цього договору, а саме, повернуто сторони в первісний стан, зобов’язано ОСОБА_4 сплатити на користь ВАТ КБ "Надра" 140 тис. доларів США – суму основного боргу за договором кредитної лінії, додаткових угод. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ВАТ КБ "Надра".

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 28 жовтня 2010 року рішення районного суду змінено, виключення з резолютивної частини рішення посилання на нікчемність договору кредитної лінії від 24 квітня 2007 року, додаткової угоди №1 від 25 липня 2007 року; у решті – рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ВАТ КБ "Надра" просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про визнання договору кредитної лінії, додаткової угоди до цього договору недійсним з підстав недодержання встановленої законом форми, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що при укладенні цих угод не були дотримані вимоги, передбачені ст. 207 ЦК України, а саме, на кредитних договорах відсутня печатка приватного підприємця – ОСОБА_4

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Законодавство України розмежовує поняття юридичної особи та фізичної особи-підприємця, виходячи з різного правового статусу.

Правове становище громадянина як суб’єкта господарювання визначено ст. 128 ГК України. Згідно з ч. 1 цієї статті громадянин визнається суб’єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 ГК України.

Суб’єктами інституту приватного підприємництва є фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства), які мають повну цивільну дієздатність, власне майно та за результатами своєї підприємницької діяльності несуть власну юридичну відповідальність цим майном.

Юридичні ж особи як учасники підприємницької діяльності згідно з ГК України (436-15) визначаються терміном "господарські організації".

Згідно зі ст. 1054 ЦК України ВАТ КБ "Надра" виконав взяті на себе зобов’язання надати грошові кошти (кредит) позичальнику ОСОБА_4 на умовах встановлених цим договором, а позичальник зобов’язався повернути кредит та сплатити проценти. Таким чином, сторони під час укладення кредитного договору досягли домовленості щодо істотних умов договору та вчинили правочин.

У п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Частиною 2 цієї статті вказується обов’язковість скріплення печаткою правочину, що укладається саме юридичною особою. Для правочину, який вчинюється фізичною особою чи фізичною особою-підприємцем, достатньо їхнього особистого підпису.

Однак суд у порушення ст. ст. 10, 214- 221 ЦПК України не звернув уваги на ці норми закону, цим обставинам не дав належної оцінки, не встановив дійсний характер спірних правовідносин.

При ухваленні судових рішень суди не врахували доводи скаржника і в порушення вимог ст. 1054 ЦК України відмовили ВАТ КБ "Надра" у задоволенні його позовних вимог про стягнення утвореної заборгованості за кредитним договором.

Крім того, судами не розглянута позовна вимоги про визнання недійсними договорів поруки, укладених між ВАТ КБ "Надра" та ОСОБА_3 13 квітня 2007 року та 25 липня 2007 року, і договору іпотеки від 24 квітня 2007 року (зі змінами від 25 липня 2007 року).

Зазначене має значення для правильного вирішення спору, а тому ухвалене судом рішення без з’ясування цих обставин та належної їх оцінки є помилковим.

Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та передачі справи на новий розгляд.

Оскільки зазначене порушення, допущене судом першої інстанції, не було усунене апеляційним судом, справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства комерційний банк "Надра" задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 1 липня 2010 року та рішення апеляційного суду Херсонської області від 28 жовтня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.