Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Загороднього А.Ф.,

Мойсюка М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Слов'янського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про поновлення на роботі,

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Слов'янського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 385 о/с в частині звільнення позивача, поновити її на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції у справах дітей Слов'янського міського відділу (з обслуговування міста Слов'янськ та Слов'янського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 25 грудня 2009 року ОСОБА_2 проходила службу в органах внутрішніх справ на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції у справах дітей Слов'янського міського відділу (з обслуговування міста Слов'янськ та Слов'янського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області.

З 11 лютого 2012 року позивач перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку.

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 6 листопада 2015 року № 385 о/с ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (скорочення штатів).

Підставою звільнення позивача зазначено Закон України від 2 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (580-19) .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що позивач не скористалась наданим їй правом на подачу заяви про прийняття на службу до поліції і відповідно, не підтвердила свою згоду проходити подальшу службу в поліції відповідно до вимог пункту 9 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) .

Однак, колегія суддів не може погодитись з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки рішення судів прийняті по недостатньо з'ясованим і перевіреним обставинам справи, що мають значення для її правильного вирішення, враховуючи наступне.

Відповідно до пункту 1 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) , зокрема, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Вказаний Закон України "Про Національну поліцію" (580-19) опубліковано в Голосі України 06 серпня 2015 року № 141-142, і відповідно, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 цього Закону набирають чинності з 07 серпня 2015 року.

Так, пунктом 8 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) передбачено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Згідно пунктів 9, 10 "Прикінцеві та перехідні положення" працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Судами попередніх інстанцій встановлено відсутність доказів того, що позивач виявила або виявляла бажання на прийняття її на службу до поліції, що свідчить про невикористання позивачем свого права на подачу заяви про прийняття на службу до поліції, а отже не підтвердила свою згоду проходити подальшу службу в поліції.

Разом з тим, згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, відповідно до пункту 10 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Згідно з абзацом третім статті 184 Кодексу законів про працю України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Зазначена норма надає гарантію щодо обмежень на звільнення для жінок, які мають дітей віком до трьох років. Так, звільнення жінок, зазначених у частині 3 статті 184 Кодексу законів про працю України має певні особливості, зокрема, таке звільнення можливе, проте власник зобов'язаний працевлаштувати жінку на цьому самому або іншому підприємстві відповідно до її спеціальності.

Разом з тим, зробивши висновок про обґрунтованість та правомірність звільнення позивача, суди попередніх інстанцій не встановили та не дослідили чи було запропоновано ОСОБА_2 іншу посаду в іншій установі відповідно до її спеціальності.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді даної справи не було враховано положень статтей 179, 184 Кодексу законів про працю України, якими встановлено гарантії передбачені для жінок, які мають дітей віком до трьох років, звільнених за ініціативою роботодавця.

Згідно з частиною 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги та скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року скасувати, а справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Слов'янського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про поновлення на роботі направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .