Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Загороднього А.Ф.,

Мойсюка М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 1 березня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, Полтавського районного сектору управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, третя особа ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити певні дії,

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, Полтавського районного сектору управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, третя особа ОСОБА_3, в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо зняття її з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області внести необхідні зміни до реєстраційного обліку та поновити реєстрацію місця проживання за вказаною адресою.

На обґрунтування позову послалася на те, що відповідач протиправно зняв її з реєстрації місця проживання за зазначеною адресою, оскільки немає підстав, передбачених статтею 7 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (далі - Закон № 1382-ІV (1382-15) ), для зняття позивача з реєстраційного обліку, а саме судового рішення про позбавлення позивачів права користування житлом.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 1 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 30 жовтня 1992 року було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 17 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 22 грудня 2014 року, позов ОСОБА_4, ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про виселення за неможливістю спільного проживання задоволено. Виселено ОСОБА_2 з житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення за неможливістю спільного проживання.

ОСОБА_4 звернулась до Полтавського районного сектору управління Державної міграційної служби України в Полтавській області із заявою про зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_2, за адресою: АДРЕСА_1. До заяви було додано копію рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17 листопада 2014 року та копію ухвали апеляційного суду Полтавської області від 22 грудня 2014 року.

23 січня 2015 року на підставі зазначеної заяви Управлінням державної міграційної служби в Полтавській області знято позивача з реєстрації місця проживання, про що зроблено відмітку на заяві та в талонах зняття з реєстрації місця проживання в Україні.

ОСОБА_2 звернулась до Управління державної міграційної служби в Полтавській області із заявою про поновлення реєстрації місця проживання згідно рішення апеляційного суду Полтавської області від 20 травня 2015 року, яким у задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про виселення за неможливістю спільного проживання відмовлено.

У зв'язку з тим, що відповідачем було відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні заяви, остання звернулась до суду з позовом про внесення змін до реєстраційного обліку та поновлення реєстрації місця проживання за вказаною адресою.

Суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з правомірності дій відповідача щодо зняття позивача з реєстрації місця проживання, оскільки рішення суду про виселення ОСОБА_2 є одночасно рішенням про припинення права користування житловим приміщенням.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки судів передчасними, враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 вказаного Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до статті 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини першої статті 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Водночас відповідно до статті 7 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" (далі - Закон № 1382-IV (1382-15) ) зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як вбачається з аналізу вказаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Враховуючи те, що Закон № 1382-IV (1382-15) є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Враховуючи викладене, суди обґрунтовано зазначили, що підставою для зняття з реєстрації місця проживання є припинення права користування житловим приміщенням

Разом з тим, судами при розгляді справи не взято до уваги те, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 квітня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_2 було задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 22 грудня 2014 року, якою залишено без змін рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17 листопада 2014 року про виселення ОСОБА_2 з житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення за неможливістю спільного проживання, скасовано та направлено справу до цього ж суду на новий розгляд.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 20 травня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17 листопада 2014 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про виселення за неможливістю спільного проживання відмовлено.

Також, в обґрунтування позову щодо протиправності дій відповідача про зняття 23 січня 2015 року позивача з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1. на підставі рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17 листопада 2014 року ОСОБА_2 посилалась на те, що виконання даного рішення було зупинено.

Суди зазначили, що вказане твердження позивача є не доведеним та безпідставним.

Однак, суди залишили поза увагою ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2015 року, що знаходиться в матеріалах справи, якою було відкрито касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про виселення за неможливістю спільного проживання. Клопотання ОСОБА_2 задоволено та зупинено виконання рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17 листопада 2014 року до закінчення касаційного провадження.

Тобто, відповідачем 23 січня 2015 року було знято позивача з реєстрації місця проживання на підставі рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17 листопада 2014 року, виконання якого було зупинено ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2015 року.

Згідно з частиною 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги та скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 1 березня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року скасувати, а справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, Полтавського районного сектору управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, третя особа ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити певні дії направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .