Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі суддів:

Калашнікової О.В.,

Кравцова О.В.,

Єрьоміна А.В.

розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою Івано-Франківського міського центру зайнятості - виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 4 вересня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2016 року у справі за позовом Івано-Франківського міського центру зайнятості - виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття до Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації, третя особа - ОСОБА_4, про стягнення коштів, -

У липні 2015 року Івано-Франківський міський центр зайнятості-виконавча дирекція Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття звернувся в суд з позовом до Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації, в якому просив стягнути кошти в розмірі 3513,88 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі судового рішення, позивача було зобов'язано вжити заходів щодо виконання вимог ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" щодо утримання з роботодавця коштів в сумі 3513,88 грн., що складаються з наданих соціальних послуг ОСОБА_4. Оскільки, відповідач є правонаступником ліквідованого Управління капітального будівництва обласної державної адміністрації, де працював ОСОБА_4, який був звільнений та поновлений за рішенням суду, то сума вищевказаної виплаченої допомоги повинна бути стягнутою саме з Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від вересня 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2016 року скасовано постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від вересня 2015 року та закрито провадження у справі.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями, Івано-Франківський міський центр зайнятості-виконавча дирекція Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.04.2015 року Івано-Франківським окружним адміністративним судом винесено постанову в адміністративній справі № 809/4410/14 за позовом ОСОБА_4 до Державної виконавчої служби України, Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Міністерства Юстиції України про визнання рішень, дій та бездіяльності протиправними, визнання незаконною постанову державного виконавця, зобов'язання вчинити певні дії.

Вказаною постановою було зобов'язано Івано-Франківський міський центр зайнятості вжити заходів щодо виконання вимог пункту 4 статті 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" щодо утримання з роботодавця 3513,88 копійок наданих соціальних послуг ОСОБА_4 як безробітному.

На виконання постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду позивачем винесено наказ від 22.05.2015 року, яким визначено необхідність вжиття заходів щодо повернення відповідачем 3513,88 грн допомоги по безробіттю, та листом № 1559-06/12-15 від 22.05.2015 року його направлено відповідачу разом з розрахунком.

Однак відповідачем добровільно коштів в сумі 3513,88 грн. не сплачено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що Головне управління містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Івано-Франківської обласної державної адміністрації (в подальшому перейменоване в Головне управління регіонального розвитку та будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації, а потім перетворене в Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури) не є правонаступником Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації, в якому працював ОСОБА_4, а тому відсутні підстави задоволення позовних вимог.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спір, предметом якого є стягнення грошових коштів із боржника не відноситься до адміністративної юрисдикції, а має вирішуватись за правилами господарського судочинства.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з '…' питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів '…'. З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією (254к/96-ВР) чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Згідно ч.2 ст. 4 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Враховуючи вищезазначені норми та встановлені по справі обставини, колегія суддів приходить до висновку, що спір, предметом якого є стягнення коштів в розмірі 3513,88 грн. в якості допомоги по безробіттю, сторонами якого є державні органи, не є публічно-правовим, оскільки позивач та відповідач в даному випадку не являються суб'єктами владних повноважень в розумінні пункт 7 частини першої статті 3 КАС України та не виконують владних управлінських функцій.

Статтею 2 ГПК України зокрема передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами: підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів; державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Відповідно до ст. 21 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Статтею 1 ГК України передбачено, що до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

В силу п.7 ст. 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі: справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) , а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України (2755-17) .

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що даний спір не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, а має вирішуватись в порядку господарського судочинства.

Згідно ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції винесене законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Івано-Франківського міського центру зайнятості - виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття відхилити.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.